Тренінг для педагогів "Професійне вигорання педагога, способи виходу"

Тренінг для педагогів:

«Професійне вигорання педагога, способи виходу»

Дата проведення:______________

Місце проведення: Красноградський ДНЗ (ясла-садок)№17

Практичний психолог: Гелета Ж.Є.

Обладнання: кольорові олівці, маркери, ручки, ватман, блокнот для нотаток

Кількість учасників: _____.

Тривалість заходу:  1 год.

Мета:

- ознайомлення педагогів з поняттям професійного вигорання, його причинами та ознаками;

- проведення діагностики синдрому професійного вигорання;

- визначення ефективних шляхів його подолання; навчання навичкам саморегуляції

та розслаблення, опанування антистресовими техніками.

Хід тренінгу

«Якщо ми не знаходимо спокою у собі,
безнадійно його шукати будь-де».
Ларошфуко, французький письменник

Повідомлення правил групової взаємодії:

1.          Щирість у спілкуванні.
2.          Принцип «тут і тепер».    
3.          Доброзичливе ставлення один до одного. 
4.          «Вето» — можна взагалі не говорити.
5.          Повага до мовця. 
6.          Використання «Я – повідомлення».
7.          Не критикувати.

      Вправа «Очікування»

Мета: дати можливість учасникам визначи­ти коло своїх очікувань.

Психолог пропонує на стікерах, подумавши, за­писати продовження вислову: «Від тренінгу я очікую...».

Кожен учасник підходить до прикріпленого плаката й клеїть свій аркуш-очікування на вільному полі, при цьому зачитує їх вголос.

Вправа “Асоціації”.

Які асоціації викликає у вас слово «робота»? (Обговорення).

Інформаційне повідомлення (10 хв)

  За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. Термін «професійне вигорання» з'явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американсь­кий психіатр Х.Дж. Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психіч­ного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

Вигорання – процес, який відбувається  дуже повільно:

-                   І стадія триває 3-5 років,

-                   ІІ стадія 5-15 років,

-                   ІІІ стадія– від 10 до 20 років.

Проте дослідження синдрому триває. Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб – 10»: «Z 73 - проблеми, пов'язані з труднощами управління власним життям» (такі як перевтома, стресовий стан та ін).

 Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники зі слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Найскладнішим є те, що вигорання розвивається поступово, і в цьому його підступність. Людина часто не усвідомлює симптомів. Вона не може побачити себе з боку і зрозуміти, що відбувається. Перші ознаки захворювання – виснаженість і нездатність сконцентруватися. Далі виникає ефект снігової лавини. Робота через «не можу» втомлює ще більше, з’являється страх, працездатність падає до «нуля».

Тому профілактика емоційного вигорання починається з уміння розпізнавати і розуміти суть проблеми, захищати свою нервову систему засобами психологічної саморегуляції.

  Результати досліджень вітчизняних науковців в професіях системи «людина-людина» свідчать, що ознаки синдрому вигорання мають :

• 80% лікарів;

• 65 % педагогів;

• 85% соціальних працівників,

• 60% працівників органів внутрішніх справ.

      Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що в них присутня велика  кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і необхідністю міжособистісного спілкування. Це вимагає від фахівців значного внеску до встановлення довірливих  відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

 Професійне вигорання — це стан виснажен­ня особистості, спричинений над­мірними завданнями, що ставить природне чи професійне середо­вище та який   характеризується    зневірою у власній професійності, фізичною й емоційною втомою, по­чуттям нереалізованості.

    На  думку психологів, типо­вий комплекс вигорання складається з таких про­явів, як стомлюваність, головний біль, знижений імунітет, дратівливість, зміна поведінки, а також відчуття постійної нудьги й утрати бажань.

•                 Фізичні прояви — домінує почуття стомлю­ваності, мають місце ігнорування фізичної актив­ності, порушення сну, втрата апетиту й ваги, зни­ження сексуальних бажань, часті захворювання без явних причин, можливе зловживання алкого­лем, ліками, палінням.

•          Емоційні прояви — виникають трудно­щі в розслабленні, спостерігається постійне по­чуття нудьги, поганий настрій, відчувається при­сутність негативних думок, з'являються тривалі образи (постійне почуття самотності або ізоляції, пустоти, страхи), які повторюються.
•                 Родинні й суспільні прояви — знижене за­цікавлення членами родини, роздратування або прояви злості на членів родини, проведення більшої частини часу поза межами дому, протидія спільному від­починку, надмірне зацікавлення телебаченням як способом утечі від проблем. 
•                 Прояви, пов'язані з роботою — втра­та натхнення; відчуття, що завжди бракує часу на щось; боязнь перед щоденним виходом на робо­ту; зростаюче почуття некомпетентності; нароста­юче незадоволення роботою; постійна злість і ба­жання образити працівників, колег; потреба часто дивитися на годинник; труднощі у вираженні дові­ри; нездатність приймати рішення.

Симптоми професійного вигорання:

• робота витісняє все інше («береться» додому і на вихідні, посідає головні теми розмов);
• колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування;
• розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати;
• зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи, зниження продуктивності;
• спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто – родини;
• зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки;
• поява хворобливих проявів (починаючи від частих ОРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем із серцем);
• небажання виконувати свої обов’язки.

Ознаками емоційного виснаження є такі від­чуття:

• на закінчення робочого дня людина почуває себе використаною;

• виникає почуття емоційної вичерпаності;

• устаючи зранку, людина почуває себе вже втомленою, знаючи, що попереду—робочий день;

• дуже виснажує щоденна праця з людьми;

• у людини складається враження, що вона за­надто багато працює;
• їй здається, що вона вже досягла межі своєї мудрості.
• байдужість до людей, з якими вона співпра­цює;
• не здатна успішно розв'язати проблеми;
• не має відчуття, що робота позитивно впли­ває на життя;
• не має відчуття наявності в собі великого за­пасу енергії;

• не може розслабитися;

• не має відчуття задоволення від співпраці зі своїми колегами;

• не має відчуття досягнення значних успіхів;

Причини професійного вигорання:

Серед численних причин появи стану вигоран­ня можна назвати такі:

• великий обсяг роботи, надмірна кіль­кість обов'язків;
• над-контроль, над відповідальність;
• відсутність результату або оцінки своєї праці;
• низька оплата праці;
• відчуття наближення старості, «криза віку»;
• помилка при виборі роботи, роз­чарування;
• інертне середовище;
• невміння бачити альтернативу;
• обмеження кола діяльності;
• домаш­ні клопоти;
• невміння «вихо­дити з ролі вчителя»;
• необ'єктивна самооцінка;
• страх перед критикою;
• брак якості підвищення кваліфікації;
• присвоєння перемог працівника ін­шими людьми тощо.

За визначенням американських психологів,  процес вигорання містить 5 фаз (етапів):

1.   Етап «медового місяця»—характеризується бажанням працювати з підвищеним ентузіазмом, з повною самовіддачею; помітна деяка ідеалізація того, чим займається людина.
2.   Фаза пробудження — з'являється розумін­ня того, що «не все так легко, красиво, не все за­лежить від мене», робота йде з меншою енергією.
3.   Фаза жорсткості (тертя) — погіршуються контакти, виникають конфлікти, зникає взаємо­розуміння.
4.   Фаза випалювання — характеризується ста­ном депресії, відчуттям пустоти, втомою.

             5.Фаза відродження — етап «лікування ран», вихід зі стану вигорання.

ІІ                                 1.  Вправа-тест «Ризик вигорання»

Кожна людина має знати свій потенціал, щоб ефективно використати свої можливості, а також знати й слабкі сторони, щоб нейтралізувати їх. Тому психо­діагностика, запропонована вам, допоможе  пізнати себе.

На запитання дайте відповідь «ТАК» або «НІ».

1.     Ви спите менше ніж 7 год.
2.     Чи часто у вас виникає відчуття, що не встигнете зробити всього необхідного?
3.     Чи лякає вас наближення свят, дня народження че­рез те, що доведеться витрачати всі сили на підготовку?
4.     Чи часто ви виконуєте одночасно кілька робіт?
5.     Чи часто ви забуваєте речі, час зустрічі, гаманець, коли поспішаєте?
6.     Чи часто ви змушуєте себе щось з'їсти (перекуси­ти), аби мати сили працювати?
7.     У стані емоційного розладу чи намагаєтеся ви заспокоїти себе за допомогою цигарки, таблетки або ковтка вина?
8.     Чи спадає вам на думку, що ви втратили смак до життя?
9.     Чи вам усе складніше приймати рішення?

10) Чи виникає у вашому сімейному житті все більше й більше негативних моментів?

Результат: якщо шість і більше відповідей «ТАК», то ви вже перетнули межу кризи, стали на шлях, який веде до вигорання.

2. Методика “Моє професійне дерево” ( методика Л.Галіциної)

Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.

Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого вона отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона цінує себе. Це дає емоційний ресурс.

Результат: від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.

3. Тайм-менеджмент

Одна з причин емоційного вигорання – те, що людина не може побудувати свій тайм-менеджмент. Тому мені подобається матриця Ейзенхауера. Потрібно розділи справи на важливі на найближче майбутнє, важливі на далеке, не такі важливі і ті, що можна взагалі відкласти. Ця матриця дозволяє збудувати плани та розподілити завдання. Тоді у вас між «треба» і «хочу» буде баланс.

4. Методика «Місце сили»

Запропонувати учасникам тренінгу зобразити на аркуші місце, де вони себе добре почувають (пешая доступность, подзарядка каждый день, как на телефоне). Потім намалювати там себе. Намалювати людину, якій вони можуть довірити будь що. (перекладання обов’язків, лицемерие, т.к. доверять можем только себе). А потім написати свої найголовніші досягення у житті (якщо менше 3, проблеми з самооцінкою).

ІІІ.   Конструктивні методи боротьби з вигоранням:

1. Психотерапія, психотренінги.

Людину стимулює і націлює на успіх у роботі навіть не стільки набуття нових знань і освоєння технологій, скільки “подолання себе”. Тому дуже важливо відчути цей перехід на новий рівень, освоєння проміжних ступенів, особливо якщо на пам’ять про “подолання” залишається якийсь символ: свідоцтво, диплом, нагорода, сувенір. Зазвичай участь у тренінгах, виїзних семінарах, курсах підвищення кваліфікації стає сильним стимулом для подолання рутини і вигорання. Крім того, ці заходи згладжують так звану “професійну деформацію особистості” (коли юрист у кожному співрозмовнику бачить потенційного правопорушника, психіатр – прихованого психопата, а вчитель – неуспішного учня.

2. Конструктивна оцінка.

Дорослі, як і діти, потребують того, щоб їхню роботу хтось оцінив. Але тут не все так просто. Оцінка персоналу може стати засобом покращити роботу і психологічний стан людей, але може й перетворитися на самоціль, коли маса зусиль витрачається на красиві звіти і “показуху”, а також надати грунт для інтриг та особистих образ. Нагорода може стимулювати людину не покращувати свою діяльність, а “почивати на лаврах”. І все-таки зворотний зв’язок, оцінка результатів роботи вважається необхідною умовою для плідної та гармонійної праці.

3. Новизна. Зміна діяльності, введення технічних новинок, оновлення програми, зміна місця проживання і роботи може бути достатньо продуктивним засобом.

Поєднання навчання, оцінки і оновлення досягається на виїзних заходах. І коротка поїздка на конференцію, і публікація друкованої роботи можуть дати значний ефект у боротьбі з вигоранням.

Знизити монотонність допомагає збагачення роботи і створення надзадачі. Що таке надзадачі, добре ілюструє притча про трьох будівельників, один з яких “тягнув прокляту тачку”, інший “заробляв на хліб для сім’ї”, а третій “будував прекрасний храм”.

4. Уникання сварок, конфліктів, невизначених обставин (особливо які виходять за рамки посадових обов’язків), зайвої відповідальності. Елементом психогігієни є на лаштування на позитив, уміння звертати увагу на 95% плюсів, а не на 5% мінусів, невдач і помилок. На жаль, у вчителя складається саме така “професійна деформація особистості” – намагання шукати огріхи, помилки в масиві правильного тексту. Це шкодить я к душі учителя, так і учня. Побутовий приклад: коли ми клеїмо шпалери, то від найменшої подряпини хапаємось за серце. Але проходить час, і ми вже не можемо згадати, де був цей дефект – його ніхто не помічає. Видно тільки факт: у кімнаті нові шпалери.. так само буває, візьмеш густо списаний зошит хлопця: він зробив велику роботу! Але помилки, помарки, пропуски накопичуються, і наприкінці результат – “трійка”. Через місяць суть конкретних помилок забувається, але відчуття хронічного неуспіху залишається.

Без дотримання професійної гігієни і безпеки неможливо створити комфортні умови для плідної праці. До цих умов відносяться:

•                               психологічні параметри (відчуття безпеки і затишку, візуальний та акустичний комфорт);
•                               фізичні параметри (повітря, зручне обладнання і одяг, здорова їжа).

Методи гармонізації психофізичного стану людини.

Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

•                               достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);
•                               збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої  (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));
•                               достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;
•                               танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);
•                               фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);
•                               масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);
•                               терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);
•                               ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);
•                               терапія мінералами – дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);
•                               баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):

•                               гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);
•                               музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);
•                               спілкування з сім’єю, друзями;
•                               заняття улюбленою справою, хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм…);
•                               спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);
•                               спілкування з тваринами;
•                               медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.);
•                               аутотренінги (самонавіювання)(емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них).

Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

Приклади психотерапевтичних вправ

Вправа “Концентрація на рахунку”.

Подумки повільно рахуйте від 1 до 10 і зосередьтеся на повільному рахунку. Якщо в якийсь момент думки почнуть розсіюватися, і ви не зможете зосередитись на рахунку, почніть рахувати спочатку. Повторюйте рахунок протягом декількох хвилин.

Вправа “Зосередження на емоціях і настрої”.

Зосередьтеся на внутрішньому мовленні. Зупиніть внутрішнє мовлення.

Зосередьтеся на настрої. Оцініть свій настрій. Який він? Хороший, поганий, середній, веселий, сумний, при піднятий?

А тепер зосередьтеся на ваших емоціях, спробуйте уявити себе в радісному, веселому емоційному стані. Згадайте радісні події вашого життя.

Вправа “М’язова енергія”.

Напружте ліву ногу – так, якби ви вдавлювали каблуком цвях у підлогу. Перевірте, як розподілена м’язова енергія у тілі. Чому напружена і права нога? А у спині немає надлишків напруження?

Встаньте, нахиліться. Напружте спину так, якби вам поклали на спину ящик з великим вантажем. Перевірте напруження у тілі.

Вправа “Напруження – розслаблення”.

Встаньте прямо і зосередьте увагу на правій руці, напружуючи її як можна сильніше, до межі. Через декілька секунд скиньте напруження, розслабте руку. Аналогічну процедуру зробіть по черзі з лівою рукою, правою та лівою ногами, попереком, шиєю.

Виконання психотехнічних вправ не потребує багато часу і спеціальних приміщень. Самостійно або у парі з іншим педагогом їх можна виконувати на перерві або після уроків.

До першого типу таких вправ відносяться вправи-релаксації. У будь-якій професії, де багато стресогенних ситуацій, важливою умовою збереження і зміцнення психічного здоров’я працівника виступає його вміння вчасно “скидати” напруження, знімати внутрішній тиск, розслаблятися. Протягом незначного часу, витраченого на виконання психотехнічних вправ, можна зняти втому і набути стану внутрішньої свободи, стабільності, впевненості в собі. Для посилення ефекту вправ-релаксацій рекомендують використання кольору:

•                               якщо ви відчуваєте, що вам недостатньо життєвої енергії – сміливо використовуйте червоний колір;
•                               якщо вам не вистачає почуття психологічної свободи і вміння пристосовуватись до зовнішніх обставин – працюйте з оранжевим кольором;
•                               жовтий колір допоможе вам, якщо ви відчуваєте спад сил і хотіли б отримати заряд активності, якщо ви знаходитесь у конфлікті з самим собою;
•                               якщо вами опанувала байдужість і почуття апатії, за бажання бути більш відкритим і більш спокійним вам допоможе зелений колір;
•                               блакитний колір слід використовувати, якщо вас напружують ваші обов’язки, якщо ви дієте, не задумуючись про наслідки своїх вчинків;
•                               якщо ви проявляєте зайву емоційність і не контролюєте свої реакції, використовуйте синій колір;
•                               фіолетовий колір дуже впливає на область почуттів, саме його слід використовувати, якщо ви часто через невідомі причини відчуваєте себе обманутим, вас мучать сумніви, і ви впадаєте у стан депресії.

Ігри-формули, у свою чергу, використовуються для вербального самонавіювання. Формули можна вимовляти про себе або вголос по дорозі на роботу, під час підготовки до уроків, у процесі робочого дня, перед важкою ситуацією.

Велике значення для протидії вигоранню і збереження професійного здоров’я вчителів мають моделі долаючої поведінки.

Конструктивними слід вважати пошук соціальної підтримки і впевнені дії. Неконструктивні способи поведінки – уникання, маніпулятивні та агресивні дії – відповідають високому рівню вигорання та професійній дезадаптації вчителів.

Важливо пам’ятати, що позитивні емоції менш стійкі і більш затратні у плані психологічної енергії. Негативні емоції підгодовують самі себе, і чим більше ми в них занурюємося, тим довше вони будуть тривати і можуть поступово перейти у негативне світосприйняття.

Тому кожна людина може свідомо обрати – чи буде вона вигорати під натиском зовнішніх обставин, іноді дійсно дуже несприятливих, чи докладати енергії для пошуку нових ресурсів своєї особистості через знаходження нових смислів, позитивних моментів і просто через переживання миттєвих приємних відчуттів.

Ознайомлення з антистресовими техніками (10 хв)

«Посмішка»

Знайдіть протягом дня час і посидіть декілька хвилин із закритими очима, прагнучи ні про що не думати. При цьому на вашому обличчі обов'язково має бути посмішка. Якщо вам вдасться утримати її 10-15 хвилин, ви відразу відчуєте, що заспокоїлися, а ваш настрій покращився.

 Під час посмішки м'язи обличчя створюють імпульси, що сприятливо впливає на нервову систему. Навіть якщо ви здатні тільки на вимучену посмішку, вам від неї все одно стане легше. Посміхаючись, ми видозмінюємо тонус м'язів усього обличчя, а це у свою чергу змінює хід думок і емоцій, направляючи їх в потрібне позитивне русло.

«Ниточка на маківці»

Виконується під час ходьби. Уявіть, що до вашої маківки прикріплена ниточка, яка вас тягне доверху. Поки ви в дорозі, відкиньте всі думки, окрім одної – про цю ниточку. В результаті покращується постава, нормалізується дихання, минає напруженість і очікування неприємностей.

Дихальні вправи

Найпростіша вправа, яку можна використати будь-де і будь-коли – «тричі по три»: на 1,2,3 робимо вдих; 1,2,3 – затримка дихання; 1,2,3 – видих.

5. Робота в групах. Колаж  «Професійному вигоранню – НІ!» (10 хв)

Матеріали: ватман, прості олівці, фломастери, глянцеві журнали, клей, ножиці, відповідна музика.

Учасники об’єднуються у 2 групи. Завдання: за допомогою техніки колажу розробити схему «Професійному вигоранню – НІ!» (презентація 2 хв).

Рефлексія "Вода і вогонь"(5 хв)

Передаючи вазу з водою та запаленою свічкою, учасникам пропонують продовжити речення: "Я сьогодні на тренінгу…", " Я бажаю всім присутнім…"  

Висновок:

 Підводячи підсумок нашого тренінгу, хочеться відомою притчею

«Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно. А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти, Побачив другий – весна давно!... Дивились двоє в одне вікно».

Висновок. У кожної людини є потреба в новизні. Якщо вона не задовольняється,  дорослі хворіють, а діти схиляються до асоціальної поведінки. Але часто ми цю потребу відкидаємо, живучи за принципом "дім – робота, робота – дім". Як результат маємо почуття незадоволеності, розчарування, апатії. Щоб цього уникнути, потрібно постійно щось змінювати у своєму житті, насичуючи мозок новими враженнями. Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та прогулянки, щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати короткочасні перерви, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню.  Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

 Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання.

Тому, шановні колеги, я певна:  ми не дамо можливість завітати до нас синдрому професійного вигорання, адже все – залежить більшою мірою саме від нас.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Ліщинська О. Професійна деформація особистості психолога // Психолог. – 2008. - №13

2.     Піговська С. Профілактика синдрому емоційного вигорання // Психолог. – 2011. - №14

3.     Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования: Пособие для школьных психологов по работе с учителем и педагогическим коллективом.. М., Владос, 1998. -496с.

4.     Філіна С. Про «синдром професійного вигоряння» і техніки безпеки в роботі педагогів і інших спеціалістів соціальної сфери // Шкільний психолог. - 2003. - № 36.

http://vykladach.ucoz.ua/publ/profilaktika_emocijnogo_vigorjannja_pedagogiv/1-1-0-1

ww.rusnauka.com/3_ANR_2012/Pedagogica/6_99882.doc.ht

5. http://school20.km.ua

6. http://www.confession-at.blogspot.com

7.http://literacy.com.ua/praktychna-psyhologija/212-prosvitnyctvo-i-profilaktyka/764-emotsiine-vyhorannia-pedahohiv.html.

                   Додаток №1

     Оберіть гасло, яким керуватиметесь у професійній діяльності   

   -  Срочное слишком часто путают с важным.

-  Колодец нужно копать до того, как вы почувствуете жажду.

-  Два человека через одно и то же видят разное: один – грязь, другой – звезды.

   -  Если вы не делаете ошибок, вы не делаете ничего.

   -  Пытаться сделать все сразу – значит ничего не сделать.

   -  Многие  дела  считались невозможными, пока они не были осуществлены.

   -  Вы не можете управлять направлением ветра, но всегда можете правильно поставить паруса, чтобы достичь цели…  

Різниця між стресом і вигоранням

Чим відрізняється професійне «вигорання» від емоційного? Які фактори спричиняють ці явища?

Фактично – це синоніми, оскільки сам термін «емоційне» вигорання з’явився у професійній сфері. Але можна припустити, що емоційне вигорання – ширше поняття, тобто результат тривалої дії «терпимих» стресових факторів, пов’язаних передусім зі спілкуванням і напруженими ситуаціями.

Вигорання може бути результатом постійних стресів, але це не те ж саме, що надмірна кількість стресів. Стрес включає в себе занадто «багато»: надто багато тиску, який вимагає надто багато від людини фізично і психологічно. Люди , що перебувають під стресом уявляють, що, якщо вони зможуть все взяти під контроль, то вони почуватимуться значно краще. Вигорання ,зовсім навпаки, означає "нічого". Переживати вигорання означає відчувати порожність, позбавленість мотивації.

Люди, які відчувають вигоряння, часто не бачать надію на позитивні зміни в їхньому становищі. Якщо надмірний стрес визначити як потопання в обов'язках, вигоряння буде значити залишатися суцільно сухим від обов’язків.

Сфери особистості, які страждають через професійне вигорання

Зазвичай, у вигорівшого професіонала виникають проблеми відразу у декількох сферах, хоча, як правило, одна з них є ведучою і запускає ланцюгову реакцію.

1. Сфера самооцінки.

Людині здається, що вона не справляється зі своїми обов’язками. Це головна проблема людей з розвинутим інтелектом, здатних бачити не тільки вузьку ділянку роботи, а й механізм дії всього підприємства в цілому або ж становище у своїй професійній галузі. Якщо це накладається на звичку вимагати від себе регулярних трудових подвигів, то виснаження просто неминуче.

Наприклад, педагог знає, що конкретно необхідно змінити в організації роботи з поліпшення психологічного клімату в колективі, але мучиться через те, що до його думки не прислухаються. Або ж керівник визнає, що підлеглі неефективні, але при цьому не має можливості створити власну команду. Вони будуть відчувати постійне незадоволення собою і, як наслідок, вигорять.

В цьому випадку захистом від вигорання може послужити не тільки дотримання одного із законів Мерфі (“Ти – не супермен”), а й інші висловлювання, які з гумором нагадують нам, що не потрібно вимагати від себе занадто багато.

2. Сфера емоцій.

Людина починає відчувати роздратування через людей та їхні проблеми, які вона повинна вирішувати в силу своїх професійних обов’язків. Тобто її стан можна описати як внутрішню істерику: “Та що ви усі від мене хочете? Я не можу вам нічим допомогти! Залиште мене у спокої!”

Зовні працівник не обов’язково виглядає роздратованим. Він може навіть здаватися байдужим, і це просто захист від емоцій – від чужих і власних, які виникають у відповідь. Наприклад, дитячий хірург доволі швидко закривається від переживань схвильованих батьків і сліз маленьких пацієнтів, а у малодосвідченого співробітника служби підтримки можуть “здати нерви” після численних дзвінків незадоволених клієнтів.

Захистом від вигорання за цим типом є психологічна підтримка і спеціальні тренінги, під час яких тебе навчать, як правильно себе поводити у складних ситуаціях, а також мовленнєвим і поведінковим шаблонам, які дозволяють допомагати людям, не вливаючись у їхні страждання всією душею.

3. Сфера психіки.

Навіть якщо людині не доводиться постійно “працювати емоціями”, у неї може похитнутися психіка – просто через те, що вона перевантажена і працює у режимі, який їй не властивий. Наприклад, комусь складно зосередитись у присутності великої кількості людей, а його робота цього вимагає. Або ж людину, якій важко приймати швидкі рішення, примушують грати у “Що? Де? Коли?”. Причина вигорання – у індивідуальній будові психіки, яку повністю переробити неможливо.

В такому випадку захисними є технічні способи. Простіше – “підлаштувати” умови праці під себе, де це можливо, і уникнути того, що приводить тебе до стресового стану. Наприклад, можна працювати у навушниках, якщо тебе дратує галас, відмовитись від посади, яка передбачає постійні контакти з людьми, якщо ти патологічно сором’язливий.

4. Сфера інтелекту.

Це справжня пастка для тих, хто з матеріальних переконань займає посаду, яка не дозволяє реалізувати у повній мірі сввої інтелектуальні здібності.

Наприклад, людина, яка володіє унікальними математичними здібностями, йде торгувати оргтехнікою. Проходить півроку, вона до тонкощів вивчила асортимент і відлагодила усі робочі процеси, все відмінно функціонує без її участі – їй тільки радіти. Але ні – вона починає відверто нудьгувати. Або ж талановитому вчителю роками доводиться працювати за однією і тією ж програмою. Західні вчені підрахували, що більше трьох років такого режиму шкодять здоров’ю.

Захистом у даному випадку можуть бути постійні нові інтелектуальні завдання, які ставить перед собою професіонал такого складу: кар’єрний ріст, навчання тощо. Або ж можливість реалізувати свій потенціал у сфері хобі.

Професійне вигорання може прийти до будь-кого у будь-якій сфері трудової діяльності. Але у цьому списку є й лідери – це ті, кому постійно доводиться працювати з людьми: допомагати їм чи керувати ними.

Поради «Як уберегти себе від професійного вигорання»

1.Визначайте собі реалістичні цілі. Перспек­тивні наміри підкріплюйте частковими цілями, які можна виміряти й осягнути, розписати на день, тиждень, місяць.

2. Добре відпочивайте!  Виїздіть на природу.

3. Керуйте часом, добре плануйте день; зна­ходьте час на  роздуми.

4. Дивіться на проблеми, що з'явилися, з різ­них точок зору.

5. Усвідомлюйте власні недоліки.

6. Будьте чуйними до власних фізичних, психіч­них, емоційних, духовних, а також суспіль­них потреб.

7. Звертайте увагу на дрібні радості щоденно­го життя.

8. Будуйте приємні стосунки з іншими.

9. Розвивайте почуття гумору.

10. Звертайте увагу на власні досягнення, на­віть у найдрібніших справах.

11. Цінуйте достоїнства й досягнення інших людей.

12. Умійте переключати свою увагу й відволі­катися від роботи. Прогулянка в парку наодинці чи читання книжки дозволять Вам спокійно зібра­тися з думками.

13. Не змішуйте професійні справи з особи­стими. Робочі проблеми залишайте на роботі.

14. Навчайтеся чогось нового. Не піддавайтеся рутині. Навчіться не тільки віддавати, але й бра­ти — користуватися допомогою інших.

15.Пізнавайте себе! Ніхто не є досконалим. Важливо знати свої слабкі й сильні сторони.

16. Співпрацюйте з колегами.

17. Подбайте про справжню оздоровчу відпустку один раз на рік.

18. Не бійтеся помилятись! Пам'ятайте, що від помилок ніхто не застрахований.

Практичний психолог: Гелета Ж.Є.

Поради «Як уберегти себе від професійного вигорання»

1.Визначайте собі реалістичні цілі. Перспек­тивні наміри підкріплюйте частковими цілями, які можна виміряти й осягнути, розписати на день, тиждень, місяць.

2. Добре відпочивайте!  Виїздіть на природу.

3. Керуйте часом, добре плануйте день; зна­ходьте час на  роздуми.

4. Дивіться на проблеми, що з'явилися, з різ­них точок зору.

5. Усвідомлюйте власні недоліки.

6. Будьте чуйними до власних фізичних, психіч­них, емоційних, духовних, а також суспіль­них потреб.

7. Звертайте увагу на дрібні радості щоденно­го життя.

8. Будуйте приємні стосунки з іншими.

9. Розвивайте почуття гумору.

10. Звертайте увагу на власні досягнення, на­віть у найдрібніших справах.

11. Цінуйте достоїнства й досягнення інших людей.

12. Умійте переключати свою увагу й відволі­катися від роботи. Прогулянка в парку наодинці чи читання книжки дозволять Вам спокійно зібра­тися з думками.

13. Не змішуйте професійні справи з особи­стими. Робочі проблеми залишайте на роботі.

15. Навчайтеся чогось нового. Не піддавайтеся рутині. Навчіться не тільки віддавати, але й бра­ти — користуватися допомогою інших.

15.Пізнавайте себе! Ніхто не є досконалим. Важливо знати свої слабкі й сильні сторони.

16. Співпрацюйте з колегами.

17. Подбайте про справжню оздоровчу відпустку один раз на рік.

18. Не бійтеся помилятись! Пам'ятайте, що від помилок ніхто не застрахований.

Практичний психолог: Гелета Ж.Є.