Урок "Іван Котляревський. Дорога до висоти"

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. ДОРОГА ДО ВИСОТИ

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника; визначити творчі орієнтири літературної та історичної епохи; удосконалювати вміння аналізу і синтезу фактів, робити власні висновки; виховувати творчу особистість.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Методи і прийоми: «А я думаю так», повідомлення учнів, інтерв’ю з письменником, «Знайомство через портрет», «Якби я був скульптором», застосування сервісів мережі Інтернет.

Обладнання: портрет Івана Котляревського, комп’ютерна презентація «Іван Котляревський. Спроба відкриття», твори письменника, мультимедійний комплекс.

Епіграф:      Ми не лукавили з тобою,

        ми просто йшли…

          Т.Шевченко

Перебіг уроку

Слайд 1. Портрет.

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Сьогодні на уроці присутні учні, які мали опрацювати біографію І.Котляревського та підготувати повідомлення про його життєвий і творчий шлях.

ІІ.  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1.          Слово вчителя.

Слайд 2. Воздвиженський монастир.

1845 рік. Т.Шевченко творить цикл полотен «Мальовнича Україна» під час своєї подорожі Україною. Що його приваблює? Особливі, наповнені духовною суттю місця. У Полтаві він знайшов їх, зображуючи Воздвиженський монастир та будинок Котляревського на Івановій горі.

2.          Прийом «А я думаю так».

– Здавалося б, такі діаметрально протилежні споруди. Чому ж проста хатина письменника для Т.Шевченка була такою ж важливою, як і монастир?

3.          Слово вчителя.

Шевченко сам дає відповідь у своїй поезії

    Будеш, батьку, панувати,

    Поки живуть люде,

    Поки сонце з неба сяє,

    Тебе не забудуть!

4.          Проблемне запитання.

Якою особистістю був Іван Котляревський? Що зробив він для своєї Батьківщини? Чому Тарас Шевченко називав його своїм батьком? На ці проблемні запитання ми намагатимемося знайти відповідь на нашому уроці.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

ІV. СПРИЙМАННЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя.

Слайди 3,4,5,6,7 із художнім зображенням Полтави.

Полтава! Красуня Полтава над срібною Ворсклою… Зелені пагорби застиглими хвилями прикрашають її береги. І тепер, коли стоїш на Івановій горі, бачиш неозорі заворсклянські краєвиди, ліси і гаї, стародавній монастир на горі, вишневі садки, знову й знову ними захоплюєшся.

Усе це збереглося  з  тих далеких часів. Такою її любив і І.Котляревський.

2.          Повідомлення учнів про життя і творчість І.Котляревського.

Повідомлення №1. Дитинство. Родина. Навчання.

Слайд 8. Будинок .

На високій горі біля церкви Успіння Богоматері стояв невеликий дерев’яний будинок – чи не найстаріший у місті. На сволоці однієї з трьох кімнат, за старовинним звичаєм, було вирізано: «Создаси дом сей во имя Отца и Сына, и Святаго Духа. Амінь. Року 1705, месяца Августа 1-го». Тут, на Полтавщині, здавна жив рід Котляревських, що походив з українського старшинства. У цьому будинку 25 серпня (9 вересня за новим стилем) 1769 року народився майбутній письменник.

Маєтність Петра Котляревського була невелика: крім садиби мав за Ворсклою до шістдесяти десятин поля і луків та ділянку лісу. Кріпаків усього восьмеро – дві родини. Через невеликі статки батько змушений був служити канцеляристом у міському магістраті.

Про початкову освіту Іванка практично нічого не відомо. Та церковноприходську школу він все ж закінчив. Ґрунтовна початкова освіта стала доброю основою для здобуття знань у духовній семінарії, яка тоді була єдиним середнім навчальним закладом у Полтаві.

Повідомлення №2. Трудова діяльність Івана Петровича

Кілька років працював канцеляристом у новоросійській губернській канцелярії. Серед тодішніх чиновників, для яких хабарі були звичними, ледь не узаконеними, Іван Петрович виділявся своєю непідкупністю і готовністю безкорисливо допомогти бідним. Потім починає вчителювати у поміщицьких родинах.

У 1896р. Іван Петрович покинув учителювання. Причину цього вчинку точно не встановлено. Можливо, його ображало зверхнє ставлення панів до вчителя, який був у становищі слуги.

Повідомлення №3. Світогляд І.Котляревського

Світогляд митця формувався найперше під впливом оточення, у якому він ріс. У другій пол.. ХVІІІст. в Україні певною мірою збереглися демократичні порядки республіканської гетьманщини. За складом характеру Іван Петрович був людиною доброю, співчутливою, ненавидів зло й неправду. І обидві ці обставини виявилися благодатним ґрунтом для сприйняття ним ідей Просвітництва. Митець був просвітителем, демократом, гуманістом.

Повідомлення №4. Котляревський на військовій службі

Слайд 9, 10. Війна.

Відразу ж Котляревський вступив кадетом до Сіверського карабінерського полку, який розташувався на Полтавщині. Під час війни з Туреччиною він брав безпосередню участь у багатьох боях, зокрема відзначився винятковою хоробрістю і винахідливістю при взятті Бендер та Ізмаїла. За бойові заслуги двічі був «удостоен монаршеского благоволения». Так, як Котляревський відзначався освіченістю і добрим стилем, йому доручено було вести «Журнал военных действий».

У 1808 вийшов у відставку в чині капітана з мундиром. Причини його відставки також невідомі.

Повідомлення №5. Злидарювання  після відставки. І.П.Котляревський – директор Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян

Утративши службу, яка була єдиним джерелом прибутку, Іван Петрович опинився у скрутному становищі. Спробував шукати посади у Петербурзі, довго писав «прошенія» , але все марно. Набідувавшись у царській столиці, Котляревський повернувся до Полтави.

Слайд 11. Котляревський у рамці.

У  1810р. генерал-губернатор краю князь Бібіков запросив Котляревського на посаду директора Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян. Це була така собі бурса при міській гімназії. У будинку жило щороку 200 – 250 хлопчиків, на утримання яких виділялися невеликі кошти. І.Котляревський умів по-хазяйськи розпорядитися ними. Діти мали білизну, «губернські мундири», добре харчувалися. На заощаджені гроші побудовано для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку  в банк вкладали до п’яти тисяч карбованців. Ці гроші призначалися тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або канцелярію.

Повідомлення №6. Знову на війні. Шана від царя

Слайд  12. Котляревський у мундирі.

Коли в 1812 році наполеонівські полчища сунули на Росію, І.Котляревський за дорученням генерал-губернатора їде на Харківщину організовувати новий полк. По закінченні війни повернувся до Полтави і продовжував служити у Будинку.

Повідомлення №7. Іван Петрович – наглядач богоугодних закладів; людина і особистість

З 1827 р. І.Котляревський займає ще одну посаду – наглядача богоугодних закладів. Їх було шість: міська лікарня, богадільня для бідних і самотніх людей, будинок психічно хворих, шпиталь для породіль, будинок інвалідів, контора. Фінансувалися ці заклади також дуже скупо, однак пацієнти мали все необхідне.

До Котляревського часто зверталися за допомогою скривджені чиновниками та поміщиками люди. Принциповий, правдивий і прямий, він часто мав гострі сутички з поліцією, судовими чиновниками й жорстокими поміщиками.

Повідомлення №8. Скарбниця І.Котляревського, його культурна діяльність

Іван Петрович жив скромно, по-старосвітському, вдягався небагато, але охайно, зі смаком. Єдиною розкішшю в будинку була бібліотека, що складалася з латинських, французьких і російських книжок, збірок фольклору, рукописних творів Г.Сковороди та Біблії. Усе життя він постійно поповнював свої знання. Особливо глибоко він знав минуле й сучасне рідного краю. Навіть відомі історики консультувалися з Котляревським. У 1818р. І.Котляревського було обрано членом харківського «Товариства аматорів красного письменства», а в 1821 – почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів» у російській словесності.

Повідомлення № 9. Останні роки життя І.Котляревського

На початку 30-х рр.. ХІХ ст. письменник почав хворіти і в 1835 р. мусив залишити службу. Чуючи близький кінець, Котляревський відпустив на волю кріпаків, майно роздав родичам і знайомим, а садибу призначив своїй економці. 10 липня 1838 року він тихо згас. В останню путь його проводжала вся Полтава і навколишні села. Коштом близьких друзів на його могилі встановлено скромний надгробок у вигляді колони із хрестом.

Слайд  13. Могила І.Котляревського.

3.          Використання сервісів мережі Інтернет.

Incognita.day.kiev.ua/museums/kotliarevskyi/

Дослідження через світ хати.

Слово вчителя. Ми вирушаємо у віртуальну мандрівку будинком-музеєм Івана  Петровича Котляревського.

– Як світ хати розкриває людину? На що варто звернути увагу?

Демонстрація віртуальної екскурсії будинком Котляревського.

4.          Прийом «А я думаю так».

(Висновки учнів щодо невідповідності простоти екстер’єру та елегантності, вишуканого смаку в самій хатині: дорогі шпалери із зображенням античних героїв, багато картин, скульптур, позолочені підсвічники, вишукані меблі, вишиті рушники, глиняний посуд).

5.          Слово вчителя.

Спробуймо дізнатися, чи точні ваші враження, адже у нас на уроці гості, які дадуть нам ще більше вражень про об’єкт нашої сьогоднішньої розмови.   

6.          Інтерв’ю з письменником.

– І  знову з вами «Літературне життя» і я, Марія Азарова. Завжди щось із життя відомих людей залишається поза нашою увагою. Тому краще про деякі подробиці життя Івана Петровича Котляревського спитати у нього самого. Отож, ми сьогодні подорожуємо у часі.

Доброго  дня. Шановні Іване Петровичу, перше, про що хотіла б спитати, це про вашу родину. Вона ж незвичайна?

– Вітаю Вас. Ні, звичайна родина, просто мій рід походить з українського старшинства й від російського уряду одержав дворянське звання.

Слайд  14. «Герб Котляревських».

– А  які спогади лишилися у Вас про навчання, зокрема у духовній семінарії?

•            Мушу сказати, що навчатися в семінарії, а тим більше жити у гуртожитку при бурсі, було надзвичайно важко: наука була схоластична, тобто відірвана від життя, абсолютно незрозуміла нам, учням. Бурса була схожа на сім’ї, які ворогували між собою. Худо у нас було, не дай Бог, як худо!

– А що Вам доводилося вивчати?

– Я добре оволодів латинською, французькою та російською мовами, також довелося ґрунтовно ознайомитися із творами Верґілія. Я читав його в оригіналі.

– Вас мали забрати до Петербурга, до Олександро-Невської семінарії, але, наскільки я знаю, Ви туди не потрапили. 

– Мені пощастило, якщо можна так сказати, бо мене на той час не було в Полтаві. Батько мій помер і ми усією сім’єю опинилися у великій скруті. Я мусив заробляти на прожиття, от і поїхав на підробітки в село.

– Я знаю, що під час служби у війську ви зробили кар’єру…

– Ну-у-у, якщо це можна так назвати… Я дійшов від кадета до штабс-капітана.

– А за що Ви отримали орден Анни 4 класу?

– За те, що під час переговорів з бунтівливими буджацькими татарами умовив їх добровільно піддатися під владу Росії. Так би мовити, за дипломатичний талант.

– Чому Ви полишили військову службу, якщо все так добре складалося? Можливо, здоров’я підвело?

– Знаєте, тривалі походи і важкі бої підірвали моє здоров’я, але я, мабуть, ще продовжив би служити. Якби не одна обставина. Мені поскаржилися ошукані солдати, які збунтувалися. При наборі їм обіцяли звільнення від кріпацтва і наділення землею, а після перемоги відмовили у цих пільгах. Я заступився за них, і за це був відрахований за наказом начальника-самодура. Отоді й вирушив до Петербурга.

– Чому  до Петербурга?

– Це столиця, велике місто, я мав відзнаки за службу і сподівався там влаштуватися. Але… на мене дивилися як на злидаря без протекції. Не раз сидів голодний у холодній і вогкій підвальній кімнаті, яку знімав у однієї вдови. Мусив економити й на світлі, бо свічки були занадто дорогі для мене. Щоб почитати якусь книжку або дописати нові строфи до четвертої частини «Енеїди», я свічку запалював хіба що на дві години, а потім гасив. Шинель була мені і за одяг, і за постіль.

– І все ж таки ви повернулися до Полтави.

– І не пошкодував. У будинку для дітей бідних дворян я опікувався тими, хто найбільше цього потребував. Діти мали білизну, «губернські мундири», добре харчувалися. На заощаджені гроші побудували для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку  в банк укладали до п’яти тисяч карбованців. Ці гроші призначалися тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або канцелярію.

– Я знаю, що у Полтаві ви зустрічалися з імператором Олександром І.

– Так. Перебуваючи в 1817 році в Полтаві, цар Олександр І відвідав Будинок. За добре ведення справ він нагородив мене чином майора, пенсією по 500 крб. щорічно та діамантовим перснем.

– Що ж, дякую Вам за такі цікаві подробиці,а вам усім бажаю бути такими ж освіченими і талановитими у своєму житті.

7.          Слово вчителя.

Часи І.Котляревського – це епоха руйнації української державності, рабської покори: за 5 років до його народження – 1764 р. – знищена Запорізька Січ. То було народне горе. До 1800 р. – Україна вже московська провінція, українську державність знищено остаточно.

«Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю. Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що її звуки рознеслися по всій Росії» (В.Короленко).

Очевидно, Котляревський розумів, що для того, щоб знищити націю, не потрібна й війна, а в народу треба забрати лише чотири речі: мову, історію, традиції та національну церкву, тобто віру.

Слід було всі ці цінності повернути і відкрити малоросам Україну. І Котляревський задумав «Енеїду». У цій поемі про чужоземця Енея стільки українського, свого, рідного.

Звісно, крім «Енеїди» були ще п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», були інші твори… Для знайомства з ними у нас попереду кілька уроків. А поки що звернімо увагу на портрет І. Котляревського.

8.          Відкриття через портрет.

Слайд  1. Портрет Котляревського.

Чи можна погодитися із думкою «Лицар із лицем філософа, який приваблював людей розумом та веселою вдачею»? Доведіть її чи спростуйте.

9. Слово вчителя.

Скільки граней таланту мала ця людина? Однак, найбільшим є, напевне, його вміння відчувати талант іншої людини, сприяти його розвитку. І тепле ставлення Т.Шевченка до І.Котляревського, яке проявилося у творчості Кобзаря, не випадкове, бо Котляревський  показав приклад: урятував талант від неволі, сприяючи викупу з кріпацтва актора Михайла Щепкіна.

Слайд  15. Портрет М.Щепкіна.

V. ПІДСУМОК УРОКУ.

1. Роздум над епіграфом.

Розкрийте зміст слів епіграфа.

2. Творче завдання.

Визначте життєві принципи Котляревського.

3. Слово вчителя.

Слайд  13. Пам’ятник І.Котляревському.

 Івана Котляревського шанували всі за життя. Шанували і після смерті.  У 1903 році у Полтаві споруджено пам’ятник: бронзове погруддя на високому постаменті, на народні кошти. То було істинне визнання таланту. 1952 р. відкрито літературно-меморіальний музей І.Котляревського в реставрованому будинку письменника в Полтаві. Т.Шевченко написав поезію, присвячену народному митцеві «На вічну пам’ять Котляревському».

4. Прийом «Якби я був скульптором».

– Узагальнити отримані знання про митця, виділити головне, дати власну характеристику. Створити словесний пам’ятник І.Котляревському через символічні деталі.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

1.               Повторити вивчене на уроці.
2.               Прочитати матеріал про історію написання «Енеїди» та її значення у літературному процесі.
3.               Читати частину І «Енеїди».