Урок літературного читання "Мої страхи"

Мої страхи

Мета: допомогти кожній дитині бути самостійною, спокійною і впевненою у цьому не завжди легкому і прекрасному житті.

Методичне забезпечення: Оксана Думанська «Як зарадити Марійці» , малюнки дитячих страхів.

Зміст уроку

Перегляд малюнків

•    Чи переживали ви, діти, подібне в житті? (Так)
•    Які в кого були страхи? (Я боюся темряви, а я лікувати зуба, а я дуже переживаю, бо в нашій сім’ї скоро з’явиться братик (сестричка) і мама мене перестане любити.)
•    Діти, сьогодні до нас завітала дівчинка Марійка, яка допоможе вам розібратися і дасть поради як позбутися цих страхів.

Творча робота в групах

Ділю дітей на три групи

І – ті, що бояться темряви або самотності;

ІІ – ті, що бояться лікувати зуба, відвідувати лікарів;

ІІІ – ті, що бояться появи братика чи сестрички і через це стосунки в сім’ї будуть іншими .

І група опрацьовує оповідання «Чому Марійка боїться темряви»

Читають  в групі по черзі (напівголосно). Озвучують вголос

Чому Марійка боїться темряви

Була собі дівчинка Марійка. Вона мешкала з мамою і татом у двокімнатній квартирі на дев'ятому поверсі звичайного міського цегляного будинку. Як і всі дітки, вона вставала вранці і бралася до роботи: умивалася, причісувалася, снідала, навіть мила посуд, а потім бавилася іграшками. А коли наставала пора засинати...

— Мамо, — жалібним голоском озвалася Марійка, пірнаючи під ковдру. — Не вимикай світла, поки я не засну.

— Що це в тебе за примхи? — поцікавилася мама.

— Он у тому куті, за кріслом, сховалося чудовисько...

— Велике, кошлате, з роззявленою пащею, кусюче?

Це тато зайшов до Марійки сказати на добраніч.

— Тату! — обурилася дівчинка. — Тобі смішно, а мені страшно!

— А чого тобі боятися? Ми з мамою завжди тебе врятуємо! Від усіх на світі чудовиськ.

— Чесно-чесно? І вам ніскілечки не страшно?

— Марійко, наш тато сміливий, як король Артур. Бо він знає, що усі чудовиська — це зачакловані королівські сини. І вони якщо й приходять у гості, то щоб попросити в людей допомоги. І хіба їм можна в цьому відмовити?

Мама сіла на ліжко і погладила доню по голівці.

— А ти, тату, — мовила Марійка, — сідай в те крісло. Та зазирни, чи за ним ніхто не причаївся?

— Уже зазираю. Так... Поки що порожньо. Значить, у нинішніх принців усе гаразд. Вони позачинялися у своїх замках.

— Тату, ти жартуєш! Зараз принців немає — вони всі лишилися в казках!

— А от і ні! — сказала мама. — В Англії до цього часу є королева Єлизавета, тож її син та онуки — принци.

— І що, вони не стануть чудовиськами? — спитала Марійка.

— Чого б це? — здивувався тато. — Вони милі освічені люди, таких чаклуни обходять десятою дорогою. А якби раптом хтось зміг їх зачаклувати, то хіба б ти не порятувала?

Марійка замислилася.

— А як?

— Та дуже просто! Якщо ти побачиш когось великого й пелехатого, ввічливо привітайся і спитай, як йому ведеться. Наприклад, так.

І мама почала промовляти дитячим дзвінким голосом: «Привіт, миле чудовисько! Що в тебе новенького? Чи не скуштуєш цукерок — це м'ятні льодяники...»

— А що відповість чудовисько?

Тут тато захрипів, ніби йому хтось стиснув шию: «Привіт, Марійко! Все ще блукаю світом у такій страшній подобі. І ніхто не здогадується, яке в мене м'яке серце. Ось загрипував, горло пече від застуди. Просто мрію покласти у пащу м'ятного льодяника».

— А мені що казати?

— Нічого. Тобі треба діяти. От візьми льодяника і поклади мені...

Тато не встиг доказати, як Марійка здогадалася сама:

— У пащу? Та чого вам так смішно?

Мама з татом реготали до сліз.

— Донечко, ти що, забула? У людини — рот, а у звіра — паща, — нагадала мама.

— То чудовисько — звір?

Марійчин голос аж затремтів.

Тато заспокійливо сказав:

— Та який же це звір, якщо він народився в королівському палаці? Йому просто трішки не пощастило. Одна зла чаклунка...

— А може, чаклун? — спитала мама.

— Хай буде чаклун, — погодився тато. — Так отой чаклун міг позаздрити принцу, що він молодий і гарний з лиця, і перетворити його на чудовисько. Але принц — він у всьому принц. Тому хоч і виглядатиме, як звір, та буде добрий до людей і ніколи нікому не заподіє зла. Зрозуміла?

— Зрозуміла. А як звати тих принців?

— Яких?

— Тих, про яких казала мама.

— Чарлі, Гаррі і Віллі.

— Мені подобається ім'я Віллі. Якщо вже йому немає куди подітися, хай сидить, аж поки не стане людиною... На радість бабусі Лисо... Лисопети... Велосипеди.

Марійка позіхнула і заплющила очі. Мама вимкнула світло. Тато не встав з крісла до того часу, поки не почув, як рівно й спокійно дихає його допитлива донечка.

Запитання вчителя:

• Про що ви, діти, будете думати, коли ляжете спати і уявите, що біля вас чудовисько? (Про те, що усі чудовиська – це зачакловані королівські сини)
• А чи допомогли б ви їм? (Звичайно, запитали б як їм живеться, запропонували б щось смачненького)
• Чи перестали б ви після цього їх боятися? (Так, тому що це блукають не чудовиська, а принци)

Поради з прочитаного твору батькам:

• Повірити і не заперечувати існування монстрів, не висміювати дитячих страхів.

• Взяти звичайного ліхтарика, прикрасити його блискітками і назвати «Чарівнім променем». Це як оберіг, що відганяє монстрів за тридев'ять земель. Дитина лягає у ліжко і освітлює ліхтарем усю кімнату, щоб переконатись - страховиська повтікали.

• Зобразити чудовисько на папері. Спочатку таким, яким  дитина уявляє. А потім дитина допомагає йому «подобрішати»: розфарбовує його, прикрашає стрічками чи віночком, чіпляє на хвоста велику квітку.

 

ІІ група опрацьовує оповідання «Як Марійка лікувала зуба»

(Робота ведеться як в першій групі)

 

Як Марійка лікувала зуба

Була собі дівчинка Марійка. Вона мешкала у звичайному українському місті, у багатоповерховому будинку, у двокімнатній квартирі. Ще не ходила до школи, але вже мама й тато навчали її усьому потрібному в житті. Марійка вранці умивалася, чистила зуби, сама причісувалася і навіть мила після сніданку свою тарілочку й філіжанку. І ось одного разу...

Кажуть, що найміцніші зуби у білочки, бо вона ними розгризає горішки. Марійка теж спробувала розгризти. В роті щось хруснуло — це зламався молочний зуб, третій зліва. Дівчинка заплакала:

— Мамусю, у мене в роті аварія!

Мама не почула, вона вивішувала білизну на балконі, зате прибіг тато.

— Що трапилося, донечко?

Марійка виплюнула нерозкушеного горішка і частинку зуба на серветку.

— Оце й уся аварія? — безтурботно спитав тато. — Та той твій зуб давно мав сам випасти, щоб рівно виріс новий! Завтра підемо до лікаря...

— Він мені відремонтує?

— Що там ремонтувати? Це ж не авто. Вирве залишки.

— Вирве? Чим?

Дівчинці стало страшно. Певно, той лікар має здоровенні щипці, а зубчик такий мале- е-е-нький...

— Хто тут плаче?— увійшла мама. — Давно не було дощу і ти допомагаєш природі?

— Я зламала зу-у-у-ба...

— Ти зламала чи він сам зламався? Щось гризла?

— Горі-і-і-шок...

— Ох ти ж моя білочка! Дай зазирнути, що там із зубом?

Жаль, що мама сама не може допомогти. У неї такі маленькі пальчики! А якщо лікар виявиться здоровенним дядьком, як Кличко? У нього ж кулак більший за дитячу голову!

— Мамусю, я боюся! А кров ітиме?

— Маленька крапелька, — заспокоїла мама. — Лікар покладе на ранку ватку — і вона зупинить кров. 

— А ти лікаря знаєш? Він великий?

— Яке це має значення? Прийдете у поліклініку і побачите, до кого запишуть.

— Я хочу, щоб це була маленька жінка, як Дюймовочка.

— Що за примхи? Дюймовочка загубиться у твоїй пащі!

— То в крокодила паща, а в мене рот, — ображено відповіла Марійка і зрозуміла, що мама їй ніскільки не співчуває.

Того вечора вона вперше сама попросилася спати, довго милася під душем, чистила зуби і придивлялася до того нещасного — зламаного...

Другого дня тато не пішов на роботу, а повіз доньку до лікаря.

— Ти смілива дівчинка? Будеш вчитися водити авто?

Водити авто! Марійці вже сниться, як вона тримає кермо і мчить дорогою, мовби на перегонах!

— Треба лиш трошки підрости — і я тебе сам навчатиму.

— Коли? — спиталася дівчинка.

— Ось як у тебе замість молочних зубів виростуть усі постійні, так і почнемо.

Скільки ж це чекати?

— Тату, а чому твоє авто називається «Шкода»? Воно вже комусь нашкодило?

Тато сміється, і Марійка бачить рівненький ряд зубів — і жодного такого надламаного, як у неї.

— Ні, це просто така марка — як «Мерседес» чи «Форд».

— А яке авто найкраще? «Феррарі»?

— «Феррарі».

— Ти мені купиш?

— Ось тільки владнаємо справи в цьому великому будинку...

Тато так каже, щоб не нагадувати Марійці, чого вони туди йдуть.

У поліклініці по-особливому пахне: ліками і чистотою. Коридорами ходять чоловіки й жінки у білих халатах та в смішних ковпаках. Тато взяв у реєстратурі талончик і підвів дівчинку до кабінету.

«Сто-ма-то-лог Де-рев'-ян-ко К.І.» — прочитала Марійка по складах.

— Тату, тату, це не рідня Буратіно? А якщо в нього довгий дерев'яний ніс?

— Тихше, Марійко, — притулив донечку до себе тато, — тут казкових героїв немає: всі нормальні люди.

Двері відчинилися...

Марійка закричала і заплющила очі, ніби перед нею літав привид із мультика про Карлсона.

— Хто тут збирається виступати на сцені? Це ти — майбутня зірка? Сильний маєш голос.

Лікар виявився невисоким дідусем в окулярах. Він посадив дівчинку в крісло — довге, як вузький диван.

— Я зараз гляну, чим тобі допомогти.

— У мене зламався молочний зуб — третій зліва,— пояснила Марійка.

— Нічого страшного, — сказав дідусь, — коли я був маленьким, то теж розгризав горішки.

— Звідки ви знаєте?

— О, лікарі знають про дітей все! Наприклад, що діти їх бояться. Так, так, бояться! А чому? Ми ж не чудовиська! Ми добрі й лагідні. Просто інколи треба зробити трошки боляче, щоб не боліло потім. Ти мене розумієш? Ось я візьму маленькі блискучі щипчики — не стуляй губки! — і рррраз! А тепер прикуси ватку...

— Віввайте мово вуба, — попросила Марійка дідуся-лікаря.

Прикушена ватка заважала говорити.

•    А-а-а дитино, хочеш його подарувати феї? Бери! А якого подарунка тобі обіцяв тато?
•    Февваві.
•    Що-що?
•    «Феррарі», — підказав тато. — Вона дивиться зі мною «Формулу-1» і мріє про перегони.
•    А я просив у свого тата космічного корабля...
•    Зараз у дітей інші забавки. Марійко, подякуй лікареві за легку руку. Правду кажучи, я гадав, що її доведеться зв'язувати, аби вона не крутилася в кріслі.
•    Ну, навіщо такі крайнощі? Ваша дівчинка добре вихована і вміє слухатися старших. Тому у неї виростуть зубки, як разочок перлинок. А коли вона виграє перегони, її осяйну посмішку побачить увесь світ.
•    Звідки ви знаєте? — спиталася Марійка і мало не ковтнула ватку.
•    Я ж тобі казав: лікарі знають про дітей все.
•    Тато купив іграшкове «Феррарі», бо справжнє дітям ще не продадуть. Поламаного зуба Марійка віддала феї, щоб та здійснила її бажання...

 

Аналіз твору:

• Чи хотіли б ви потрапити до такого лікаря, як потрапила Марійка? (Звичайно, так, адже він був добрим)
• А що вам пропонують купити батьки, коли ви відвідуєте лікарів? (Іграшки, солодощі)
• Діти, чи потрібно трішки потерпіти, щоб не боліло потім? (Напевно, що потрібно)
• Діти, якщо ви будете виховані і слухатися старших , то візит до лікаря буде зовсім не страшним

 Поради з прочитаного твору батькам:

• Зацікавте дитину професією лікаря, адже діти вкрай допитливі. Покажіть ілюстрації, розкажіть про лікарів.

• Знайдіть час, щоб побавитися з дитиною «в лікарів», і пацієнтом будете спершу ви, а потім вона. Поясніть, що деякі процедури можуть бути болючими, проте біль не залишиться назавжди, а швидко мине.

• Йдучи до лікаря, слід відволікши увагу дитини на якісь цікаві предмети, події, згадати щось смішне, і це викличе в неї позитивні емоції.

• Попередньо можна попросити лікаря не нагнітати ситуацію, а пожартувати, пояснити словами, що треба зробити, аби позбутися поламаного зуба чи запломбувати пошкодженого, які інструменти і засоби в цьому допоможуть. І не поспішайте тягти дитину до крісла, а дочекайтесь, поки вона спокійно в нього сяде.

 

ІІІ група працює з твором «Марійка чекає на братика»

Марійка чекає на братика

Була собі дівчинка Марійка. Вона мешкала з мамою і татом у місті, а її бабуся — у селі. І коли дівчинка приїздила в гості, то до хати сходилася уся рідня з великими й малими дітьми, братиками й сестричками. Одного разу Марійка замислилася...

У мами — аж два брати, а в тата немає жодного. Дівчинка часом питала, чому так?

— Не було здоров'я.

— У кого?

— У татової мами.

— А в твоєї?

— У моєї було, — каже мама.

Нічого не зрозуміла Марійка. Хто роздає те здоров'я, якщо не всі його мають?

— А в тебе є?

— Є! — замість мами відповідає тато. — Восени народиться братик!

Дівчинка знає, що мама її народила взимку, а братик народиться восени. Чому?

— Все залежить від того насіннячка, яке сходить у моєму животі, — пояснила мама. — Бачиш, я розповніла? Це там зростає братик...

— Уже зростає? А що він їсть?

— Усе.

— Хіба в нього є зуби?

— Ні, звичайно. Його пупчик зв'язаний із моїм, і коли їм я, то і його годую. Ти так само, поки не народилася, була на його місці.

— Зовсім цього не пам'ятаю, — засмутилася Марійка.

— Та цього не пам'ятає жодна людина, — заспокоїла мама.

— А братику там темно? І що він робить?

— Росте, набирає сили, стукає ручками й ніжками: я вже є!

Мама притулила долоньку донечки до свого живота:

— Послухай, ось ви зараз познайомитеся.

— Ти хочеш сказати, що він знає про мене?

— Не знає, а відчуває, що тут, назовні, його вже дуже люблять.

Мамина розповідь схожа на казку. В ній самі чудеса: якесь чарівне насіннячко, з якого спочатку виросла Марійка, а тепер виростає братик...

В цю мить під долонькою щось ворухнулося.

— Мамусю, ми вже познайомилися!

— Не кричи так — налякаєш малого, — сказав тато.

— А він усе чує?

— Чує, — підтвердила мама, — і навіть швидше заспокоюється, коли я наспівую колисанку.

— Якби я знову стала маленькою і опинилася у тебе в животі!

— Навіщо? — в один голос запитали тато з мамою.

— Щоб дізнатися, що там відбувається.

— Ти й так зможеш дізнатися, — потішив донечку тато. — От виростеш, закінчиш школу і підеш вчитися на лікаря. Там тобі все пояснять, як народжуються діти.

— А я хочу зараз! — уперлася Марійка.

— Але ж ти не можеш миттєво вирости, щоб усе це зрозуміти! — заперечила мама.

— Мені підкаже розум!

Тато й мама перезирнулися.

— Марійко, повір нам на слово: розум у маленької дівчинки ще не все знає. А як станеш дорослою...

Чому все найцікавіше має відбуватися колись, а не зараз, коли найдужче того хочеться?

— Але ти можеш нам допомогти в цю мить — на це в тебе розуму вистачить.

Тато посадив дівчинку на коліна, як маленьку, і почав гойдати.

— Зараз ми виберемо для братика ім'я. Яке тобі найбільше подобається?

Звичайно, Марійці подобається татове ім'я — Олександр і дідусеве — Олексій.

— Ні-ні, — заперечує мама. — Друзі кликатимуть Санькою та Льошкою! Треба вибрати ім'я особливе, щоб його не перекручували.

— Назвемо Дмитром, — каже тато і дивиться на доню.

Та мовчить, бо сусідський хлопчик з таким іменем завжди їздить на велику там, де вона катається на роликах. І весь час її обганяє!

— Ні, ні, Дмитрів тепер повно — на кожному кроці! Може, Федором? — пропонує мама.

— У нас сусідський дід Федір, то на нього до цього часу кажуть Хведько, — не погоджується тато. — Якось дуже вже буденно.

— А що таке «буденно»? Це від слова

«буде»?

— Це від слова «будень», тобто звичайний день, — пояснила моя мама. — Тато хоче сказати, що мріє про незвичайне ім'я для синочка.

— Тоді хай він буде Фердинандом, як казковий принц! — сказала Марійка.

Тато з мамою так зареготали!

— Доню, ну як ти собі уявляєш: Фердинанд Миколайчук! Хіба не смішно?

І що тут смішного? Зате ні в кого не буде братика з таким іменем!

— А може, хай буде Захаром? — несміливо промовив тато. — Гарне ім'я, та забуте. Я читав, що чоловіки з таким іменем добрі водії, конструктори і винахідники.

— Звісно, татові головне, щоб син допомагав ремонтувати авто! — вигукнула мама. — Тепер ви втрьох будете дивитися бокс і перегони, а я що робитиму?

— Мамусю, — сказала Марійка, — хай чоловіки займатимуться своїми справами, а ти мене нарешті навчиш нанизувати бісер!

Чи чув це її маленький братик, якому ще доведеться чекати до осені, поки він побачить усю рідню? Чи сподобається йому його ім'я?

Тієї ночі Марійці наснився ангелик, що зазирав у вікно.

— Захарчику! — гукнула дівчинка. І прокинулася...

 

Аналіз твору:

• Чи є у вас братик (сестричка)?
• А хто вибирав ім’я для вашого братика?
• А як ви готувались до появи малюка? (Розповіді дітей)
• Мати братика чи сестричку - це прекрасно, адже це ваша рідна кров, ви близькі люди. І в майбутньому зможете завжди звернутися за порадою, поділитися радістю і смутком.

Поради з прочитаного твору батькам:

• Якщо плануєте другу дитину, завчасно поцікавтесь про ставлення вашого первістка до такої ймовірності. Часто навіть буває, що діти самі просять «купити» сестричку чи братика. Ненав'язливо зацікавте дитину можливістю мати таку перспективу.

• Коли в родині очікують на ще одну дитину, то не варто це приховувати до того часу, щоб таку важливу річ розтлумачив по-своєму хтось чужий.

• Долучіть своє старше маля до очікування появи немовляти, зробіть його активним учасником у підготовці: хай ваш старшенький (-а) допоможе вибрати візок, ліжечко, іграшки для молодшого (тільки не купуйте водночас неймовірно щедрий подарунок первістку, якщо це, зазвичай, не у ваших правилах; можете подарувати щось цікавеньке, але так, щоб це не виглядало як підкуп)

• Не бійтеся сказати про те, що малі діти - це клопіт, їх треба вчасно годувати, заспокоювати, коли плачуть, не вигукувати голосно біля ліжечка, аби не злякати. Але коли вони виростають, то немає рідніших і вірніших людей.

• Запропонуйте старшій дитині назвати молодшу (нехай навіть за вашої підказки). Це зміцнить позитивний статус старшого (-ої), доведе рівноправність у вирішуванні спільних питань, важливих для родини.

Посприяйте тому, щоб між дітьми ніколи не було ворожості, яка виникає з вини батьків, що можуть проґавити мить порозуміння...

 

•    Діти, чи будете ви, прослухавши ці твори, так само боятися? (Ні)
•    А що змінило вашу свідомість? (Прослухані твори, які вразили своєю простотою та мудрими порадами)
•    А чи варті наші переживання тим надуманим страхам, які псують настрій, здоров’я?