Урок на тему "Чоловік божий - носій основної ідеї. Хутір - символ українського способу життя.Образи Череваня, Шрама, Сомка".

Урок № 4

Тема. Чоловік божий – носій основної ідеї. Хутір – символ українського способу життя. Черевань – уособлення щасливого хутірського життя; Іван Шрам і Яким Сомко – носії ідеї державності України

Мета: допомогти учням осмислити ті моральні уроки, які дає читачеві автор; розвивати навички порівняльної характеристики образів твору, визначення провідних ідей, художньої майстерності письменника; виховувати активну громадянську позицію, патріотизм, прагнення до добра й справедливості, «праведного життя».

Очікувані результати: учні повинні знати образи й символи твору, поєднання в ньому рис реалізму й романтизму, основну ідею та проблеми роману; учні повинні вміти розкривати образи та символи твору, пояснювати особливості оповіді, робити порівняльну характеристику образів Якима Сомка та Іванця Брюховецького, ілюструвати відповіді цитатами з роману.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменника, різні видання роману, Інтернет, планшети або ноутбуки, монітор, вправи в сервісах Learning Apps, Answergarden, Microsoft Offis 365, слайд-шоу.

Теорія літератури: образи, символи, історичний колорит, конфлікт, ідея.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент (з’ясування емоційної готовності до уроку).

ІІ. Повідомлення теми уроку вчителем.

ІІІ. Колективне формулювання мети уроку, читацьких завдань, визначення особистісно важливих цілей діяльності.

ІV. Мотивація навчальної роботи

V. Актуалізація опорних знань

1. Розподіл учнями героїв роману «Чорна рада» на історичних осіб та вигаданих персонажів Learning Apps.

VІ. Сприйняття навчального матеріалу

1. Теорія літератури.

•                   Хроніка «Чорна рада» є першим українським історичним романом. Що ж саме створює історичний колорит і що означає це поняття, на вашу думку? (Історичний колорит — це наявність у тво­рі, сцені чи описі, а також у мові персонажів прикмет історичного минулого. Це імена історичних героїв, описи старовинних звичаїв, згадки про історичні події тощо.)

2. Словникова робота (on-line словники).

•                   Класифікуйте лексичні поняття, визначте їхню роль у творі. Опанча, бурка, жупан, кунтуш, каптан, кирея, кобеняк, семряга, свита, кармазин, панцир, мисюрка, булава, бунчук, пірнач, корогви — це історизми, що створюють історичний колорит твору.

 У романі "Чорна рада" П. Куліш порушує найболючіші питання для української нації — незалежності, влади, національного відродження.   Людьми, від яких у свій час залежало вирішення цих питань, були Яким Сомко та Іван Брюховецький. Це — персонажі історичні. Сомко і Брюховецький борються за гетьманську булаву.

•                   Гетьман — посада надзвичайно важлива. А з чим у вас асоціюється слово "гетьман"? Якими рисами, на вашу думку, він мав би володіти? Спробуйте скласти "асоціативний кущ" до слова "гетьман».

3.                    Складання асоціативного куща за допомогою сервісу Answergarden.
4.                   Робота над твором.

«А запорожці схопили Іванця за руки да вже й на стіл саджають, і булаву й бунчук до рук дають».

•                   Який сюжетний елемент відображає даний уривок? (Цитата стосується кульмінаційного моменту історичної сюжетної лінії – обрання гетьманом Брюховецького).
•                   Прокоментуйте ставлення автора до описаних подій. У якому тоні зображений Брюховецький? А Сомко?
•                   Читачеві стає зрозуміло, що до влади прийшла недостойна, ница людина. Як так могло статися? Чого не врахував Сомко? На чому зіграв Брюховецький?

Щоб відповісти на ці питання, порівняймо долю та життєві принципи кожного.

Але спочатку з’ясуємо схожі та відмінні деталі, факти про Сомка як історичну особу та як художній образ.

(Повідомлення учнів)

Розбіжності:

• на час Ніжинської ради Сомко був літньою людиною, а у творі він молодий, неодружений;
• за історичними даними, Сомко — палкий прихильник союзу з Росією, а в «Чорній раді» — поміркована людина, справжній борець за незалежність України;
• був далеко не безгрішний у політиці, у романі ж — кришталево чиста людина.

Водночас багато історичних даних про Сомка збігаються з літературним трактуванням Куліша, наприклад:

• Сомко виражав погляди козацької старшини;
• він зневажливо ставився до черні;
• на Ніжинський раді пробував захопити булаву збройно;
• дійсно був страчений Брюховецьким.

Отже, як бачимо, образ Сомка в романі художній, наближений до ідеалу.

Проблемне запитання до учнів.

•                   Але є в цьому, на перший погляд, ідеальному образі й суперечливі, не зовсім привабливі риси. Які на ваш погляд? (Не люблячи запорожців, Сомко обожнює Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість; образив Лесю, коли в її присутності віддав перевагу Туру, дотримуючись козацької моралі, згідно з якою бойовий побратим завжди ставився вище, ніж жінка чи кохана дівчина; після поразки Сомко відмовляється від порятунку й подальшої боротьби (щоправда, заради друга та заради спокою в суспільстві, уникнення кровопролиття)).
•                   Що ж історії відомо про Івана Брюховецького – другого претендента на булаву?

(Повідомлення учнів)

Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запоріжжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, завойовуючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ — свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною.

Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, у яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні.

Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних ворогів знищити фізично.

Бесіда з учнями.

• Як автор змальовує зовнішність Сомка і Брюховецького? Зачитайте. Про що це свідчить? Чи не вважаєте ви, що автор дещо ідеалізує Сомка?
•                   Що було головним у житті для Сомка?
•                   Як він уявляє майбутнє України?
•                   Чи важливим є питання єдності України сьогодні? Якщо так, то чому, на вашу думку?
•                   Говорячи про Брюховецького, автор вживає слова "чоловічок", "Іванець". Навіщо?
•                   Чи заслуговує Брюховецький таких слів?
•                   Знайдіть описи зовнішності Брюховецького. Який одяг він носить до виборів і після них? Про що це свідчить? Як Брюховецький ставиться до черні? Підтвердіть свої думки словами з тексту.
•                   Чи могла Україна процвітати за такого гетьмана?
•                   Чи закономірним було те, що в Україні настав час Великої Руїни?

Складання таблиці «Порівняльна характеристика образів Сомка та Брюховецького» (Microsoft Office 365).

Обрання Брюховецького гетьманом – трагедія для України, це розуміють Сомко і його прибічники: «Заплакав тоді Сомко: «Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна! Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою…» Щиро заплакали вірні козаки». Як відомо з історії, Брюховецький принизив авторитет України до краю. Саме він підписувався словами «вірний холоп і найнижчий подножок».

Отже, споконвічна трагедія українського народу в надто великій довірливості, бажанні одразу жити краще. Вибираючи, ми перестаємо бути мудрецями, а чинимо за законами юрби, інстинктивно.

Інша причина перемоги Брюховецького – певна нерішучість Сомка, невміння діяти впевнено, говорити переконливо. Він до останку сподівається на підтримку народу і переживає велике розчарування, дізнавшись про зраду ніжинського полку. Отже, у словах Сомка було значно більше сили, ніж у його справах.

Дискусійна трибуна.

•                   Чи добре, на вашу думку, зробив Сомко, відмовившись від пропозиції Кирила Тура? Чиє життя важливіше для України?

Як бачимо, П.Куліш змальовує народ із позицій аристократа. Ті, хто підтримував Брюховецького, зображені негативно. Це чернь, яка не має власної думки, безлика юрба, яку легко одурити, купити, скерувати. Проте за Брюховецького була значна частина запорожців.

•                   Як ставиться письменник до них?

(Учні готують розгорнуту відповідь на поставлене питання, використовуючи тези та цитати).

Тези:

Ставлення автора до запорожців неоднозначне. Він засуджує прибічників Брюховецького й водночас захоплюється відвагою, традиціями козаків.

П.Куліш ідеалізує минуле: «Запорожжя завжди було серцем українським, …на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї не забувалися». Захоплюється зображеними на картині в монастирі Нечаєм, Морозенком, Байдою, Самійлом Кішкою.

Сцена покарання Кирила Тура уведена в роман, щоб показати невмирущість законів Січі.

Автор уславлює лицарство й побратимство.

Письменник гнівно засуджує виродження запорожців, перетворення їх на п’яниць і гультіпак: «Тепер хто йде на Запорожжя? Або гультіпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд…»

Автор показує розкол серед запорожців, що наступив після ради. Зрозумівши, що їх одурено, частина пориває із Брюховецьким, інші продовжують підтримувати нового гетьмана.

• Читаючи сторінки про минуле, про уславлення побратимства, чи не помітили ви, що «Чорна рада» - романтичний твір?
•                   Визначте ознаки романтизму в романі (Замилування епохою козаччини, показ незвичайних, гордих, яскравих, сміливих героїв (Тур, Пугач); зображення романтичних почуттів закоханих і подолання ними перешкод на шляху до щастя; багата символіка (співи кобзаря, образи героїв, що символізують контрастні поняття: добро і зло, велич і ницість тощо)).
•                   З якими творами світової класики можна поставити роман «Чорна рада»?

Однією з характерних ознак романтичного твору є пейзажі. Перед очима читача постають простори України: золотоверхий Київ, хутір Хмарище, Романовський Кут… Хоча автор не описує незвичайної природи,Ю кожен уявляє красу білих українських мазанок під соломяними стріхами,  велич церков, безмежжя нив. Вони постають перед нами завдяки художньому образу дороги, яка наскрізною стрічкою простилається від початку роману й до його кінця.

Мотив дороги – це композиційний прийом, який допомагає створити цілісний образ чогось великого. Образ дороги П. Куліш використовує передусім для рельєфного показу тогочасного суспільства: герої, подорожуючи, стають учасниками або спостерігачами напружених соціальних конфліктів між козацькою верхівкою й козацькими низами; селянами й козаками; міщанами й козаками; українцями й поляками, жидами й московитами; багатими й бідними тощо.

Вирушивши із сином у дорогу, полковник Шрам зустрічає різних за соціальним статусом і характером людей. Усі вони є носіями певної авторської ідеї.

•                   Установіть відповідність між героями твору та ідеями, які втілює через їхні образи автор.

Черевань    Утілення козацького лицарства

Іван Шрам    Праведне життя за принципами християнської Яким Сомко                                           моралі.

Кирило Тур   Ідея державності України

Божий чоловік   Уособлення щасливого хутірського життя.

 

Теорія літератури

• Особливою постаттю твору є божий чоловік, який є втіленням ідеї праведного життя за принципами християнської моралі, кобзар-патріот, що сумує над долею України. Цей образ є символічним. Пригадайте, що називається символом. (Символ (грецьк. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос — С. божества в індійців, хліб-сіль — С. гостинності в українців, блакитний колір — С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.)
•                   Що символізує божий чоловік?
•                   Які символи використані у творі? (Запорозька Січ (символ волелюбності); дорога (символ нелегкої долі); хутір (символ ідеального мікросвіту, бажаного суспільного устрою, способу життя); Чоловік Божий (символ ідеальної людини — будучи сліпим і вбогим, самовіддано служить людям, викуповуючи їх із неволі, лікуючи тілесні та душевні рани); кохання Петра й Лесі (символ сімейної ідилії, символ незнищенності українців та України); Кирило Тур (символ запорозької вольниці та козацького лицарства, харктерництва); Сомко, Шрам (символи патріотів); Сомко (символ ідеального правителя).

Презентація роботи учнів І групи.

В образі божого чоловіка П.Куліш втілює провідні ідеї філософії Г.Сковороди.

Презентація роботи ІІ групи.

Другорядний герой роману – Божий чоловік з’являється в романі на початку та наприкінці твору, але він має велике значення.

Перше знайомство з ним відбувається уже в ІІ главі. Увійшовши у пасіку Череваня, полковник Шрам та його син Петро чують надзвичайну мелодію. Спитавши у Василя Невольника: «Так се в вас божий чоловік?», почув у відповідь: «А то хто ж би так заграв у бандуру? Такого кобзаря не було, та, може, вже й не буде між козацтвом». Відразу ми розуміємо, що перед нами неабияка людина.

Читаючи твір, ми так і не дізнаємося про соціальне походження сліпця. Але чомусь, нам здається, що його батьки – бідні, трудолюбиві, чесні люди, які в добрі виховували своїх дітей і завдяки цьому виростили щедрого борця за справедливість, розумного й талановитого сина. Можливо, він став сиротою дуже рано.

П.Куліш зображує Божого чоловіка так: «Звався божим чоловіком сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт…».

«А в божого чоловiка довга, до самого пояса, борода iще краще процвiла сiдинами; а на виду дiдусь просiяв якимсь свiтом. Спiваючи пiсню, од серця голосить i до плачу доводить, а сам пiдведе вгору очi, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить».

Свою сліпоту він вважає не каліцтвом, а Божим знаменням, тому й осуджує тих кобзарів, які за чарку горілки поробилися придворними поетами й музикантами. Божий чоловік не закликає народ до боротьби, як Шевченкові кобзарі, як зображує їх і народна традиція, а кличе до милосердя, доброти.

«Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовлять усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в його пісня лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то за все поважали його козаки, як батька; і хоть би, здається, попросив у кого остатню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий».

Кобзар, мандруючи світом переконався, що щастя не в багатстві, славі, а в праведному житті. Його призначення на цьому світі – творити добро, підтримувати людей: «…Співай же добрим людям, не прогнівляючи Господа; так співай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся!» .  Божий чоловік крокує шляхом милосердя. Йому шкода невольників, усіх хворих людей. Він вбачає сенс життя в допомозі бідним, нужденним: ««В мене, — каже, — одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тії помилувані будуть», — відповідає він Шрамові на запитання, куди він ітиме». Місія доброго чоловіка триває, тепер він «поклонивсь на всі сторони і пішов з хати, почепивши через плече бандуру, щоб розповідати світові, як оддавали жизнь за людське благо».

Це не старець і не жебрак, а патріот, воїн Божий, ходяча совість народу. Мирське життя для нього нічого не значить.

На сторінках роману він відзначається високою свідомістю, розумінням подій, виявляє своє неприйняття щодо дріб'язковості, мізерності буденного життя. 

Упевнено та незалежно тримається він і в присутності козацької верхівки. Мовою народних дум розповідає він про події, сумує за долею України, славить часи Б. Хмельницького. Але Божий чоловік відмежовує себе він інших бандуристів. Коли інші кобзарі не гребували нагодою дрібного заробітку під час чорної ради, то він не пішов туди.

Він не приходить на Ніжинську раду, але після неї виринає, наче із забуття, на Череваневому хуторі, де мудро пояснює осиротілому Петрові, що то тільки здається, ніби зло підім'яло під себе добро:

«— Смутно мені,— каже божому чоловікові,— що в світі ледащо панує, а добре за працю й за горе не має жодної награди!

— Не кажи так, синку,— дав одвіт божий чоловік,— усякому єсть своя кара і награда од бога.

— Як же? — каже Петро.— Іванець ось вознесен, а Сомко з моїм панотцем гіркую випили.

А божий чоловік:

— Іванця бог гріхом уже покарав; а праведному чоловікові якої треба в світі награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Діти тілько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край світу, той іншого блага бажає... Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча от моїх ближніх? А се ж хіба мала милость господня? Мала милость, що моя душа сміє і зможе таке, що іншому й не присниться?.. Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою? Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!».

Таким чином, в образі сліпого старця-кобзаря сконцен­тровано проблему — народ і співець. Це романтичний образ «Бо­жого ясного Чоловіка», людини національно свідомої, котра в мораль­ному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чо­го видющий зроду не побачить». Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі». Саме в образі божого чоловіка – сліпого бандуриста – яскраво розкриті народні ідеали гуманізму, мудрості, моральної досконалості.

Черевань уособлює щасливе хутірське життя, а що ж символізує сам хутір?

Перегляд і коментування ілюстрацій із зображенням побуту українців ХVІІст.

Хутір для Куліша - це ідеал життя людини в цілковитій гармонії з природою й совістю, в додержанні Божих заповідей. Недарма Петро й Леся оселилися на хуторі. Вони продовжуватимуть свій славний рід, тому їхні образи є втіленням безсмертя українського народу. Отже, хутір – міні-модель гармонійного українського суспільства.

Порівняльна характеристика козацької старшини.

Козацька старшина завжди була близька до претендентів на булаву, вони виходили якраз із заможного козацтва. Після визвольної війни проти Польщі, а особливо після смерті Богдана Хмельницького, ця старшина стала дуже неоднорідною, а головне – нестійкою. Куліш у своєму романі зумисне подає не схожих між собою представників заможного козацтва: патріота-фанатика полковника Івана Шрама, байдужого багатого хуторянина Михайла Череваня, новоспеченого князя і зрадника Матвія Гвинтовку й не кращого за нього перебіжчика Вуяхевича.

ІІІ група презентує свою роботу за поданим планом:

1. Хмельниччина – спільне славне минуле Івана Шрама, Михайла Череваня та Матвія Гвинтовки. Вплив героїчної епохи на козацьку верхівку.
2. Моральні, естетичні та політичні ідеали представників козацької знаті:

а) ставлення до України та різних соціальних верств;

б) ставлення до влади: нехтування чи палке бажання насолоджуватися нею;

в) політичні цілі, стосунки з кандидатами на булаву;

г) моральні та естетичні ідеали;

д) сімейні стосунки;

е) здобутки і втрати наприкінці життєвого шляху.

3. Оцінка характерів і вчинків представників козацької верхівки.

Матеріал для вчителя (тези)

•                   Минуле цих заможних козаків було подібним. І Шрам, і Черевань, і Гвинтовка брали участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Б.Хмельницького. Автор, на жаль, не уточнює, ким у цей час був Черевань, але факт збагачення завдяки військовим трофеям і можливість стати тестем гетьманові (а в цьому разі мало було багатства і вродливої доньки, неодмінною умовою мусив бути славний і високий рід) свідчать про те, що під час Хмельниччини Черевань щонайменше командував полком. Був і пізніше залишився полковником Іван Шрам. А Гвинтовка за Хмельницького керував розвідниками й здобув неабиякої слави («О, далеко наша Гвинтовка досягає!»). Після війни Гвинтовці дісталася посада полкового осаули в Золотаренка, але амбітний, егоїстичний і  славолюбний Матвій прагнув полковницької булави й добився її зрадою.

•                   Війна збагатила Череваня і Гвинтовку. Правда, Черевань купив свій хутір, а Гвинтовка скористався правом займанщини (скільки за день міг об’їхати конем, забрав собі, перетворивши людей, які ще до нього господарювали на цій території, спочатку в підсусідків, якими мав нібито піклуватися, а пізніше – в кріпаків, у яких можна було забрати волів, позбавити права брати воду, користуватися лісом, пасовищем). А ось про багатство Шрама автор не обмовився ні словом. Видно, той не мав ніякої матеріальної вигоди з війни та ніколи не думав про особисте.
•                   Черевань і Гвинтовка прикипіли до свого багатства. Черевань узагалі з хутора нікуди не виїздив, а Гвинтовка запанував на польсько-російський манер (то він поводив себе як князь, заради чого й одружився з ляшкою, то, як російський поміщик, полював із хортами й обзивав слуг «чертями»).
•                   Війна, а потім легке збагачення зруйнували в душах цих людей почуття милосердя, навіть у доброзичливого Череваня. Коли він із родиною приїжджає до Гвинтовки в трофейному ридвані, княгиня, упізнавши свою карету, мліє, а Черевань, сам люблячий батько, зі сміхом і навіть насолодою розповідає, як козаки розправилися з князем і дитям, що їхали в цій кареті: князя віддали татарам у полон, а маленького сина кінськими копитами потоптали.
•                   Поняття України як Батьківщини-матері існує лише для Шрама. Він плаче над її долею, хоч сльозинки не пустив, коли загинули старші сини, бореться за соборність та й, врешті, гине заради України. Для Череваня поняття України уособлює його хутір: «А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?» Гвинтовка на перший план ставить власне багатство, високий титул і розкіш, а не Україну. Шрам так характеризує суть Гвинтовчиного «патріотизму»: «І Єремі дорога була Україна; і він махав за неї шаблею: як не махати, боронячи свої маєтності?». Порівнянням Гвинтовки з Єремією Вишневецьким, катом українського народу, сказано все.
•                   П.Куліш показує, як руйнуються моральні орієнтири у вищому козацькому середовищі. Гвинтовка ламає усталені законом і мораллю правила у ставленні до власної дружини, безцеремонно втручається в особисте життя небоги, Лесі Череванівни, намагаючись її одружити то з Вуяхевичем, то з Брюховецьким, щоб закріпити своє полковництво при новому уряді родинними зв’язками. Черевань теж іде на компроміс зі своєю совістю. Він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді, проявилося в наївному: «Я свого зятяна всякому місці оберу гетьманом». Тільки в Шрама поняття влади, честі, лицарства нерозривні.
•                   Конфліктів між Шрамом, Череванем та Гвинтовкою в романі ми не бачимо, але відчуваємо, що між цими людьми дедалі більше поглиблюється прірва, що вони – носії діаметрально різних поглядів на життя, мораль та політику і спільного не мають майже нічого.
•                   Шрам колись узяв за жінку туркеню-бранку, виховав трьох синів-патріотів, отже, у подружжі панувала злагода і взаємна повага. Старий полковник особливо любив свого меншого сина Петра, по-батьківськи, співчутливо й мудро розраджував після невдалого сватання до Череванівни, учив його дбати не про особисте щастя, а про загальне добро. Череваневою жінкою була українка, яка керувала своїм чоловіком, як хотіла. І Черевань, і його дружина дуже любили свою єдину доньку, але не догледіли її ні коли викрав Кирило Тур, ні коли Гвинтовка фактично почав торгувати Лесиною вродою заради власної вигоди. Навіть звістку Тура, що з Лесею нібито хоче одружитися старий Брюховецький, Черевані сприйняли з покірною готовністю.
•                   Після Ніжинської ради Черевань нічого не втратив і нічого не здобув, хоча на самій раді через наївність мало не поплатився головою. Гвинтовка в почестях і славі завдяки підлості і зраді добився-таки полковницького пірнача, а Шрам утратив усе. Наприкінці роману автор констатує: «Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти».

• Чому ж сталася така трагедія в житті Шрама?

•                   Паволоч-місто знаходилося на  Правобережній Україні. Там гетьманував польський ставленик Тетеря. Шрам же хотів об’єднати обидва береги Дніпрові під одну булаву, але Сомкову, тому й приїхав на Лівобережжя. Після поразки Сомка Тетеря розправився з бунтарем-полковником, як сам того хотів. Смерть цього патріота дуже подібна до загибелі історичної особи – паволоцького полковника Івана Поповича (Шрам, до речі, теж був сином священика і теж називався Іваном), про розправу над яким пише історик Микола Аркас: «Та Тетеря обложив його у Паволочі, і він, щоб врятувати свій рідний город од руїни, оддався з 15 товаришами до рук Тетері, а той скарав його лютою смертю».

Теорія літератури

VІІ. Закріплення знань, умінь та навичок.

Виконання учнями ситуативних завдань.

• Ви — радник гетьмана Якима Сомка. Що б ви порадили йому:

• при підготовці до виборів;
• у разі перемоги гетьмана;
• у разі поразки та при уникненні ув'язнення.

• Ви стали гетьманом у той час.
•                   Як би ви діяли, яку політику проводили? Озвучте свою програму щодо устрою, кордонів, станів, судів, зовнішніх відносин.
  
  VIІІ. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

 Продовжіть речення:

«Мій улюблений герой роману — ...»

«Мене вражає, ...»

«Дуже шкода, що...»

ІХ. Домашнє завдання

• З’ясувати зміст поняття любовний трикутник у мистецькому контексті.

• Уміти виразно читати діалоги закоханих.

•  Схарактеризувати образ Кирила Тура.

• Написати, які уроки нащадкам дав П. Куліш.