Урок на тему: Україна в картинах Катерини Білокур "

Про матеріал

До презентації додаю розробку уроку на тему: " Україна в картинах Катерини Білокур ", де більш детально розписано про життя і творчість Катерини Білокур. В кінці урок є тести, як підсумок.

Перегляд файлу

Тема: Україна в картинах Катерини Білокур.

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю української художниці Катерини Білокур, особливостями малювання картин;

розвивати вміння правильно сприймати й розуміти зміст картин;
виховувати почуття глибокої поваги до творів мистецтва.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: мультимедійна презентація.

Епіграф: «…А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що слів не знайду, аби висловити ті почуття любові до них – моєї великої любові…»

Катерини Білокур

Хід уроку:

1.Слово вчителя.

Кожен народ має свою історію, мову і культуру, які ідентифікують його. Саме з народу виходять ті генії, які своєю діяльністю прославляють свій рідний край на весь світ. Український народ – не виняток. Скільки відомих художників , письменників, співаків вийшло з нашого народу. Однією з таких є неймовірно талановита українська художниця, майстер – народного декоративного живопису - Катерина Білокур.

Катерина Білокур художниця з народу, що відобразила в своїх картинах красу і багатство української природи, щедру родючість її землі – назавжди увійшли до історії українського народного мистецтва.

2. Біографія художниці.

Катерина Білокур народилася в с. Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер це Яготинський район Київської області) в селянській сім’ї. Остаточної дати ми не маємо. Сама художниця називала і 23, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Але офіційною датою її народження було зрештою визнане 24 листопада (7 грудня) 1900 року.

Батьки: Василь Йосипович Білокур; мати: Якилина Павлівна Білокур.

2. Освіта.

Приблизно у 6-7 років Катерина навчилася читати.

« Я на лиху свою годину годину …рано почала читати, а коли дожила до шкільного віку, то дід мій та батько порадились і навіщо, мовляв, Катрю віддавати в ту школу, як вона й сама учиться! Та й не буде вона рвати свити щодня, надіваючи та скидаючи, та й не буде драти чобіт, щодня ними човгаючи по землі сирій і снігу мерзлому…, а буде вона сидіти вдома, потроху на верстаті прясти, і купимо їй таку-сяку книжечку і нехай вона з неї й учиться грамоти» - згадує Катерина Білокур.

3. Потяг до малювання.

Пристрасть до малювання, любов до мистецтва поступово витісняли її інтереси.

« Було мені років 14, я щось таке малювала і при тім стратила чимало паперу, і коли батьки побачили моє «твореніє», то одпороли мене, як сидорову козу, як його кажуть, і приказали, щоб я більше не малювала. І я не малювала, хіба крадькома» - згадує Катерина Білокур.

Але батьки марно прагнули відвернути дочку від «недолужного заняття», яке стало сенсом її життя. Вона уважно вивчала живу природу.

У 1922 році Катерина Білокур прочитала в календарі про Миргородський технікум художньої кераміки.

«Що то за кераміка, я не знала, аби було там слово «художній», то певно, це там учать малювати, і закінчивши ту школу, можна бути художником,- а це для мене все… Випросила у когось два листи паперу та змалювала на їх малюнки: ну, це як документ, що я дійсно маю нахил до малювання. Взяла ті малюнки та й помандрувала на станцію. А там розпитала добрих людей, в яку стоїть Миргород… А в миргородській канцелярії того технікуму запитали мене за мою освіту, а я їм відповіла, що не маю я ніякої освіти…»Нічого» - кажуть, - не поможемо вашому горю, бо цього мало, що ви любите малювати, а ще до цього треба сім класів семилітки…»

4. Драматичний гурток.

Від катастрофи її врятувала творчість – незважаючи ні на що, малювати Катерина Білокур не кинула, а ще й почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям Іваном Григоровичем та Ніною Василівною Калитою, богданівськими вчителями. Батьки дають згоду, щоб їх донька приймала участь у виставах, але за однією умовою, що драматичний гурток не повинен заважати роботі по господарству. Тому Катерина Білокур поєднувала роботу на городі з вивченням ролей.

Через 5 років після відмови в Миргородському технікумі Катерина зробила другу спробу та подалася у Київський театральний технікум, але там відмовляють із тієї самої причини, що і в перший раз.

5. Період духовного занепаду.

Настає, мабуть, найважчий період у житті майбутньої художниці. В цей час вона вирушає у справжнє паломництво до Канева, на могилу Тараса Шевченка.

« Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколичку, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви мертвий, допоможіть мені стати художником!»

1939 року художниця відвідала двоюрідну сестру, Любов Тонконіг, що жила через річку і там , гостюючи, почувала по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?»у виконанні Оксани Петрусенко. Чи то пісня, чи то голос, а може і те, і інше так вразило Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом: поклала в конверт свій малюнок - зображення гілочки з калини, і вранці відправила його Оксані Петрусенко.

Співачці дуже сподобався той малюнок, вона була здивована… Оксана Петрусенко повідомила фахівцям Будинку народної творчості у Полтаві, що в глибинці живе надзвичайно обдарована художниця, просила поїхати до Богданівки.

Завдяки Оксані Петрусенко, у Богданівку приїжджає Володимир Хитько, що очолював художньо-методичку раду обласного Будинку народної творчості. Він приголомшений, декілька картин забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Вони вирішують влаштувати виставку. В 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці самоучки з Богданівки Катерини Білокур. Успіх величезний – Катерину Білокур преміюють поїздкою до Москви. Її супроводжує Володимир Хитько. Головне враження – «малі голландці», художники - предвижники і французькі імпресіоністи». Після всього, що побачила, деякий час навіть не змогла працювати: «Куди мені бути художницею? Я – ніщо! Моя мазанина нікудишня! Я там таке бачила! Усе таке чудове, недосяжне для мене!..» Незважаючи на все вона дивувала нас своїми картинами.

Її роботами захоплювалися багато геніальних художників, особливо Пабло Пікассо. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ…».

В 1949 році Катерина стала членом Спілки художників України, а за два роки одержала звання заслуженого діяча мистецтва України. У 1956 році отримала звання народного художника України. Вона мала виставки в Полтаві, Києві та в інших містах.

6. Останні роки.

Весна 1961 року. Катерина Білокур хворіла, до болю в ногах додався сильний біль у шлунку. Домашні засоби, якими рятувалася, не допомагали.

На початку червня 1961 року померла мати (94 роки). Геть змучену болем, відвезли її в Яготинську районну лікарню. 10 червня була зроблена операція, але в цей день серце зупиняється. Але вона завжди з нами.

Хата Білокурів у Богданівці - музей-садиба. Тут вона сама з трояндами – скульптурна робота Івана Білокура, племінника художниці.

7. Картини.

Художниця сама навчилася розводити фарби, ґрунтувати полотно, робити саморобні пензлики( для кожної фарби був окремий), розрізняти кольори, групувати палітру барв.

Малювати почала з портретів своїх близьких родичів.

Перші роботи:

«Жінка в зеленому корсеті» (1920 р.);
«Портрет Олі Білокур» (1928 р.);
«Портрет Софії Журби»(1940 р.);
«Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932-1933 р.) свідчать про прагнення молодої художниці досягти портретної схожості.

Війна і окупація розбили надії Катерини Білокур. За весь час вона створила тільки одну картину «Квіти на блакитному тлі».

Декілька слів треба сказати про символіку кольору. Улюбленими фарбами були ультрамарин і синій кобальт. Найдавніші картини написані на синьому кольорі.

8. Робота над картиною.

План:

Розгляньте картину.
Чи подобається вона Вам: Чим?
Що зображено на передньому та задньому плані?
Які квіти зобразила художниця?
Які кольори переважають?
Які враження справляє картина на Вас?

«Квіти за тином» 1935 рік - це перша робота художниці у специфічному «білокурівському стилі».

Справжнім дивом здається зображене на цій картині розмаїття городніх та польових квітів. Омитих вранішньою росою, зігрітих ласкавим сонцем. Це лише куточок мальовничої української землі.

На передньому плані – тин, що дає змогу підійти близько до квіткового раю і уважно роздивитися на кожну рослину. А на задньому плані ми бачимо частинку блакитного неба.

Заворожують красою білі та рожеві мальви, біло-жовті маргаритки, жовті настурції. Блакитно-білі кручені паничі ніжно огортають берізку та тин.

На полотні у художниці оживають квіти. Від зображеного віддає теплом, ніжністю, неймовірною м’якістю. Ці почуття досягаються світлими тонами рожево-оранжевих, блакитно-білих, зелено-салатових, багряно-оранжевих барв.

Отже, картина чарує гармонією кольорів і форм, захоплює своєю красою і майстерністю.

У кінці 40-х років Катерина Білокур створила немало майстерних композицій, що принесли її визнання і долучили її саму до більш високого рівня майстерності:

«Півонії» (1946 р.);
«Цар колос» (1947 р.);
«Квіти та горіхи» (1948 р.);
« Колгоспне поле» (1948-1949 р. р. ).

«Цар колос» - цю картину вважають однією з найяскравіших за своєю емоційною силою. На перший погляд композиція проста: наче у вінку з коштовних квітів, на темному полотні зображено кілька золотистих колосків пшениці, жита, що граційно схилилися над дарами садів і ланів. Тому колоски символізують добробут людей, а квіти - їх радість, щастя й красу.

50-ті роки ХХ століття стають вершиною творчості. Художниця починає створювати полотна філософського звучання. Це був період піднесення і визнання.

В 1957 р. створює «Автопортрет в зимовий день», намалювала олівцем.

У своєму дивовижному мистецтві Катерина Білокур проявила себе в жанрі натюрморту, побудова якого дає нам відчуття фантастичної реальності. Саме в цьому жанрі проявляють риси живописного світу художниці.

Що таке натюрморт?

Із французької мови натюрморт означає «мертва природа».

Натюрморт – це зображення нерухомих, застиглих предметів.

Найвідоміші з них:

«Снідання» (1950р.);
«Квіти, яблука, помідори» (1950 р.);
«Богданівські яблука» (1950 р.).

В останні роки життя художниця захоплювалася акварельною технікою, що свідчать численні композиції, зокрема:

«Багрянець осені»;
«Гай»;
«Вересень»;
«Напровесні».

Усі вони хвилюють реалістичністю зображення, майстерним уміння художниці передавати психологічний стан природи.

Отже, Катерина Василівна Білокур прожила своє життя, визначаючи час цвітіння квітів і трав. У неї був свій образ природи. Вона просто таким бачила світ. Її картини справді близькі й зрозумілі всім, вони захоплюють, чарують і створюють гармонію. Щоб відчути це потрібно вчитися правильно сприймати твори мистецтва, так, щоб зрозуміти задум художника, ідею, почуття, щоб отримати естетичне задоволення та гармонію краси від споглядання мистецького твору.

Вікторина «Знаю – не знаю».

1.«На жаль, я справді не вмію малювати квітів. На жаль .. вони для нас просто квіти , які ми вирощуємо на дозвіллі, або ж знаємо, скільки вони коштують із рук квітникарки, або ж чуємо, як вони пахнуть у вазі опівнічній кімнаті…». «Якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ». Кому належать ці слова.

( 1954 р. Париж. Міжнародна виставка ЮНЕСКО у Французькому національному музеї «Лувр». Європа знайомиться з творами Катерини Білокур. Роботи неосвіченої селянки зацікавили, вразили славнозвісного Пабло Пікассо).

2. Саморобні пензлики, рослинні фарби. Як ви їх уявляєте? З чого Катерина Білокур робила фарби?

(з буряків, калини, бузини, цибулі, різних трав).

3. У якому році присвоєно звання народного художника України?

( У1956 р.).

4. Що любила малювати Катерина Білокур?

( переважно квіти, вчилася їх коментувати , поєднувати. «Квіти , які люди, - казала Катерина Білокур – живі, мають душу! Тому ніколи не зривала їх, а малювала, сидячі біля стеблини чи куща, бо вважала, що зірвана квітка – вже не квітка». Закохана в дивосвіт квітів, вона йде за 30 км. Пішки під Пирятин, аби там побачити, як цвіте конвалія.