Урок поазакласного читання за творами Р.Лубківського "Шевченкові автопортрети

Тема : Урок позакласного читання  за творами Р.Лубківського «Шевченкові        автопортрети»

Мета: поглибити знання учнів про творчість Тараса Шевченка , розкрити зміст циклу «Автопортрети Шевченка» Р.Лубківського; удосконалювати уміння і навички виступати перед аудиторією; виховувати ціннісне ставлення до мистецтва.

Обладнання: портрет Шевченка , виставка «Шевченко - художник», портрет Р.Лубківського, збірка творів Р.Лубківського.

Наскрізні  лінії – 9,1,5

Інтеграція  навчання:  мистецтво (живопис)

 

                                   Основний зміст уроку.

1.Мотивація  навчальної діяльності.

              Вступне слово вчителя.

            Благословен той день і час,

           Коли прослалась килимами,

          Земля , яку сходив Тарас

          Малими босими ногами,

          Земля , яку скропив Тарас

          Дрібними росами-сльозами…

 Благословенна і ти ,Україно , що дала нам такого генія, пророка. Дала людину, до якої  не знаю , чи може хтось дорівнятись.

  Ми знаємо Шевченка як поета.

 Сьогодні ми відкриємо нову грань таланту кобзаря – художнє обдарування, його  живопис.

2. Сприйняття навчального  матеріалу.

Вчитель: Поетична спадщина кобзаря налічує понад 240 творів, а мистецька - близько 1200 творів. Кількість творів свідчить , що малярству Тарас Григорович приділяв велику увагу . Однак за життя поета жоден його сучасник не мав не мав повного уявлення про Шевченка як художника.

  Мистецька спадщина знаходилася тривалий час у приватних колекціях і не була доступна широким масам. Люди , до яких потрапляли роботи художника часто не уявляли собі їхньої цінності. Недооцінка малярських робіт пояснюється тим , що він  писав не великі полотна , а твори малих розмірів. До того ж Шевченко був більше графіком, ніж живописцем. Цього не розуміли критики, які недооцінювали графіку і були переконані, що обставини життя й поезія перешкодили Шевченкові стати великим художником.

   Як же починався шлях Шевченка до живопису. А він був нелегким і тернистим, оскільки це був шлях не до мистецтва , а до свободи. Це ми  все спробуємо  показати на  основі  творів Романа  Лубківського.

     Вчитель  художнього  мистецтва: В історії  світової культури чимало прикладів, коли людина виявляє свій талант  у різних видах мистецтва. Багатогранністю свого генія вражають титани епохи Відродження – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело , Рафаель … Визначний італійський скульптор , живописець і архітектор  Мікеланджело був і великим поетом , творцем сонетів, мадригалів та ліричних віршів.

  В історії світової культури Шевченко посідає особливе місце. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом

художника, які ніколи не зраджували його  , навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало хлібом його насущним, вираженням його  творчого духу. Малярські роботи  Шевченка  викликають інтерес насамперед за  високі мистецькі зразки , художник торував нові шляхи в розвитку українського образотворчого мистецтва. Однак по-різному склалася доля мистецької спадщини  Шевченка.

                  ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

(малий Тарас сидить і старанно малює. Вбігає Оксана і затуляє йому очі)

Оксана: Ку-ку! Хто я?

Тарас : Оксана! Подивись, що я намалював?

Оксана: ой як гарно! Яка хатинка! Тарасику , а ти мене коли-небудь намалюєш?

Тарас : Так, звичайно! От тільки навчуся добре малювати!  І вірша про тебе складу. Хочеш?

Оксана : Ти й тепер гарно малюєш!

Тарас : Е , ні ! Ще рука не слухає , і не вміє виводити красу, яку око бачить. Візьми це для тебе ,Оксаночко!

(Оксана йде. Тарас малює)

Тарас: Ще з дитинства мою душа прагнула до прекрасного. Рука тяглася до олівця мені хотілося малювати. І я малював , коли ягнята пас,, коли тікав від злої матері та її прокльонів, коли змальовував портрет козака Платова у пана Енгельгарда. І за це був  знову покараний.

Пан: я тебе навчу працювати . шельмо! Я такі картини на тобі розмалюю.

Тарас: ой, ой, ой , боляче! Пустіть , пане!

                         Метод «Перевтілення»

  Тарас (учень): Дуже рано виявилися в мене здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для мене неабиякою радістю.  Усе ними малював стіни , лави,  стіл  в хаті і надворі в себе , й у гостях. Я любив зображати птахів, звірів , людей. Якось я намалював п’яного дяка ,за що був ним жорстоко покараний.

    Прагнучи стати художником побував у трьох церковних малярів. Проте жоден із них не виявив таланту  у хлопця.

  Останнє рішення будь-що стати малярем визріло в нього в Києві. Куди  з паном Енгельгардтом поїхав на бенкет, три дні я міг робити , що сам бажав. Я блукав вулицями міста і взявся за пензель , щоб перемалювати красу  Лаври і Софіївського собору…

    Пан Енгельгардт побачив  мій талан і віддав мене на чотири роки до майстра живописних справ Ширяева в Петербурзі. Пан прагнув зробити з мене придворного художника.  Ми розписували  інтер’єри  петербурзьких театрів - Великого і Михайлівського .Завдяки сумлінному навчанню і наполегливості оволодів ремеслом і перевершив самого вчителя.

   Під час одного зі своїх «сеансів» В літньому саду в Петербурзі зустрів земляка Івана Сошенка. Від знайомства до викупу з кріпацтва ділив з ним останній шматок хліба та копійчину.

    22 квітня 1838 року я запам’ятав – це день початку моєї свободи. Незабаром я став студентом Петербурзької Академії мистецтв, улюбленим учнем Карла Брюллова – професора академії.

   Вчитель:Так починався шлях художника - Шевченка.

   І поезія , і малярство щільно переплітаються у творчості Шевченка.та коли на його поезію дивляться як на  покликання, то малювання стало його професією. Засобом до існування. Художникові часто доводилося виконувати роботи на замовлення. А також за завданням Археологічної комісії, Аральської та Каратауської експедицій.ці роботи свідчать про високу  професійну майстерність художника. Але в них цілком зрозуміло  менш відчутний зв'язок з  поетичними творами.

     Мистецтвознавець (учень): Навесні 1839 року Тарас Шевченко за успіхи  був нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого ступеня. За першу  живописну спробу спробу «Хлопець-жебрак , що дає хліб собаці» (це полотно на жаль не збереглося) був нагороджений вдруге срібною медаллю. За картину «Циганка-ворожка» митець одержав третю срібну медаль. Це полотно хтось придбав і його доля невідома – лише зберігся  акварельний малюнок під цією назвою. Під розлогим дубом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернуте у бік глядача6 видно , що вона дуже уважно і з острахом вслухається в слова ворожки. Постать же циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам’яною стіною, можливо, за огорожею панського саду. На плечах смугасте рядно, а за спиною – дитина. В одній руці ворожка тримає дівочу руку, в іншій – костур, бо біля ніг дівчини, пильно роздивляючись циганку з собачам , завмер собака.

                        Метод  «Мозковий  штурм»

     Вчитель:  Чи  пов’язані  перша  подорож  на  Україну  з  малярством? Як?

      Учень: Наслідком першої подорожі Шевченка на Україну в малярстві був альбом офортів «Живописна Україна». Він прагнув увінчити рідний край у малюнках, показати світові його красу, незвичайну історію, оригінальні звичаї.

М.Бурачек писав : « Шевченка - художника не можна відірвати від Шевченка поета. Поетичний талант у великій мірі збагатив образне мислення художника і навпаки - талант  художника  багато допоміг поетові. На ряді портретів, пейзажів , у поезіях Шевченка можна простежити винятково виразні  засоби передачі , які нагадують засоби живописця…»

     І поезія , і малярство  щільно переплітаються в творчості Шевченка. Малювання стало його професією.

 Наскільки яскравим  було світобачення художника, свідчить і те , що в душі поета , який виїхав з України ще 15-річним юнаком , не потьмяніли  яскраві образи рідного краю, і через багато років ожили під його пером у далекому Петербурзі  у всій своїй неповторності як на сторінках «Кобзаря», так і в малюнках і картинах. Щоб стати художником він мав пройти  певну професійну підготовку.. Вже в перші роки навчання в академії мистецтв поет робить спроби втілити свої поетичні задуми в малюнках

   У творчій спадщині Т.Шевченка є малюнок «Тополя» часом створення якої дослідники вважають 1839 рік. Балада . як і малюнок присвячені й подаровані Пелагеї Степанівні  Петровській – сестрі художника Петра Степановича  Петровського, товариша Шевченка по Академії мистецтв. На малюнку , виконаному чорним олівцем  на тонованому папері, зображено серед степу високу тополю. Малюнок не є ілюстративним, але він близький до однойменної балади, особливо до  поетичного вступу та епілогу  балади.

      Учень читає початок балади «Тополя»

            По діброві вітер виє…

           до На чужині гине.

 Учень: У 1842 році Шевченко  створив картину «Катерина» Тема зганьбленої  дівчини-селянки завжди хвилювала митця і знайшла образне відображення в багатьох його творах .Ця тема спонукала  Шевченка-маляра відійти від  традиційного академізму. Художник зображає  просту   дівчину-селянку в національному вбранні, босу на тлі типового українського пейзажу сільської околиці з безкраїм степом. Куренем та селянином - ложкарем, високою козацькою могилою, на якій маячить вітряк. На передньому плані – засмучена Катерина, освітлена сонцем, а на другому – затемненому, її спокусник – пан – офіцер. Невипадково в композицію картини введено образ селянина – ложкаря, що співчутливим і розуміючим  поглядом  проводжає зганьблену дівчину.

  Контрастність знайшла своє вираження в картині. Пан - офіцер зображений на другому плані , в затіненій частині. Порівняно з величною  постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення  допомагало художникові передати контрастність образів. Контраст відчутний і в передачі руху .Вона  поволі йде назустріч  глядачеві, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу. Пан тікає від неї  на коні, по-злодійському оглядаючись.

    Уже сучасні дослідники сходяться на тому, що картина «Катерина» є  одним із перших  його живописних  реалістичних творів , яка за своїм змістом відійшла від  академізму.

   Відомі ескізи до поеми  «Слепая» , «Русалка», «Відьма».

Через усю творчість проходить тема батьківської хати . відвідавши рідну оселю поет в 1843 році він змалював її чорним олівцем. А пізніше на копії цього малюнка, виконаного Рєпніній,  накреслив свій автопортрет.

  Ця робота має назву «Хата батьків Шевченка в Кирилівці». Шевченко стоїть  зліва від хати на весь зріст. Хоч він і невеселий, але сповнений  символічного звучання, адже художник малює себе у хвилину невеселих роздумів про батьківську хату , убогу долю, яка переслідувала його в цій хатині. Справа він власною рукою написав дату свого народження. А під малюнком рядки з поеми «Тризна»:

       В ком вери нет  - надіжди нет!

        Надежда – бог, а вера – свет. Т.Шевченко

  Слід відзначити , що однойменні малярські й поетичні роботи зустрічаються в Шевченка переважно в ранній період творчості, коли під впливом поетичного світобачення формувався творчий метод художника. Пізніше він уже не мав потреби  відтворювати одні й ті ж самі теми пером і пензлем, оскільки він знав, що краще відтворити в поезії, а що  в малюнках.

                                Віртуальна  подорож  живописною  Україною

    Вчитель: Ми  спробуємо  помандрувати  Україною  часів  Шевченка  у  «паралельний світ»  простору  та  часу

                                   «ЖИВОПИСНА УКРАЇНА»

                     Розповідь  учня –мистецтвознавця. Презентація  картин.

             Наслідком першої  подорожі Шевченка на Україну в малярстві став альбом офортів «Живописна Україна» .

 Розкриваючи задум  «Живописної України»в листі до  О.М.Бодянського від 6-7 травня 1844 року митець написав:»… я хочу рисовать нашу Украйну…Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види , чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій  історію…В год буде виходити 10-ть картин»

  Шевченко глибоко усвідомлював складність поставленого завдання та його значимість. У листі до М.А.Цертелєва він зазначав:» якби мені бог поміг докінчить те , що я тепер зачав, то тоді склав би руки та у  домовину.Було б з мене: не забула б Украйна мене мізерного»

   Кожен з офортів альбому «Живописна Україна»( «В Києві»,»Судня рада», «Видубицький монастир у Києві»,»Старости»,»Казка», «Дари Чигирині 1649 року» відзначаються тематичним багатством та широтою узагальнення дійсності.

 Окремі офорти з альбому «У Києві», «Видубицький монастир у Києві» присвячені змалюванню природи, в них немає зображення людських страждань. Це точні  натурні зображення знаметих місць та архітектурних памяток  Києва.

 Особливістю «Живописної України» є наявність  пояснювальних текстів до кожного офорту.

   Жанрові картини народного побуту оживають у офортах «Судня рада» та «Старости»

   Офорт «Судня рада». Присвячений зображенню справедливого  народного суду, побудований на контрасті не тільки кольоровому , а й сюжетному. На передньому плані стоять селяни на тлі оранди, а за рогом хати , в тіні , писар розбирає якийсь документ селянинові. Зміст офорту  доповнює текстовий  супровід:»Отаман збира на село громаду, коли що трапиться незвичайне, на раду і на суд, коло оранди або на майдані. Громада, порадивши і посудивши добре і давше мир ворогам чи то кару, розходиться пючи  по чарці  позвої».

  Офорт»Старости» зображає народний звичай сватання. Текст під ним  розкриває  зміст малюнка:»Покопавшись літо чи два, парубок з дівчиною, розпізнавши і уподобавше одне другого, парубок до дівчининого батька та матері посила старостів, людей добро мовних і  на таку річ дотепних; коли батько й мати  поблагословлять, то дівчина, перевязавше  старостам рушники через плече, подає зарученому своєму на тарілці , або крамну, або самодільну хустку»

  У офорті «Казка» художник звертається до близької народові теми про солдата і смерть. Він надає національного колориту композиції, зображаючи на її тлі типового українського пейзажу з млинами і фігурою селянина перед хатою, а саму смерть – в українському національному вбранні. Всесильна смерть, яка зносить навіть царські голови, не страшна солдатові, який не раз дивиться їй сміливо у вічі. Малюнок доповнює гумористичний діалог , що відбувається зі смертю і солдатом:» А відкіля і куди  бог несе, господа  москалю?» І де-таки  табачку брали чи не з чимиричкою часом ?! бо ми вас знаємо піддобрики!!! …Із самой Рассеї ідьом на тот свєт , судариня смерть, а табачок істинно Лубенській…»

  В офорті «Дари в Чигирині 1649 року» митець висвітлює події, пов’язані з особою  Богдана  Хмельницького. На передньому плані, у великій світлиці зображено трьох послів – Росії, Туреччини, Польщі, а в другій кімнаті – козацьку раду..Зміст зображеного розкриває пояснювальний текст офорту: « Із Царяграда , із Варшави і Москви прибули посли з великими дарами єднать Богдана і український народ, уже вольний і сильний. Султан окроме великого скарбу прислав Богданові червоний оксамит і жупан на горностаєвій хутрі, шталт княжой – порфири, булаву і шаблю, одначе рада (оприче Славного лицаря Богуна) присудила єднать Царя Московського».

   Цікаві образи трьох послів.ні стривожений турецький посол з багатьма дарами. ні польський , що забився в куток, не вірить в спіх своєї місії. Спокій і впевненість випромінює лише велична постать російського посла . що з гідністю сидить у кріслі. На варті , біля входу сидять козаки.

 В центрі уваги художника в «Живописній Україні» - Україна , її минуле , сучасне , майбутнє. В офортах порушено окремі сторони народного життя. Розглянуті офорти доносять до нас глибоко пластичні образи великої життєвої правди. Кожне дерево, кожна людська постать вимальовується з усіма особливостями, кожна подія оживає перед очима  глядача.

  Найяскравішим живописним полотном цього періоду була жанрова картина «Селянська родина».Біля старенької убогої хати , у затишку, наприкінці літнього дня зібралася селянська родина – молоді батьки, їх синочок і дід. Малюк . що цілий день був з дідусем. Бешкетуючи . розбив глечика, який висів на тину. Батько хотів покарати хлопчика за шкоду, але мати заступилася за ним. Чоловік полагіднішав, заспокоївся, взяв люльку, і , немов перепрошуючи дружину хоче обійняти сина. За цією драмою стежить дворовий пес.Трохи далі . на розі  хати сидить старий дід, гріється в променях  вечірнього сонця, якому байдуже . що відбувається на подвірї .

 Перед нами  типова сцена селянського побуту. Знаменитий жанровий живопис.

     Вчитель: Перенесемося у  літературну  студію і  станемо учасниками літературознавчого дослідження.

        ВЛАСНИЙ ОБРАЗ ШЕВЧЕНКА В ЙОГО ОБРАЗОТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ***

         Зауваги кожен  портрет  показуємо  на слайді.

     Виступ  учня:Значне місце у численній портретній  галереї  Шевченко приділяє власному образу. Шевченко - художник протягом  свого  короткого життя створив 60 автопортретів. Перший автопортрет виконаний у 1840 році , а останній у 1861 році. Протягом 20 років  світогляд зазнав разючих змін, змінилася й зовнішність.

   Один із перших це автопортрет 1840 року.  Для написання першого автопортрета він використав полотно  овальної форми. У центрі – тонке одухотворене обличчя  юнака, що повернув голову у бік глядача. Темного кольору костюм, темне волосся контрастує з блідим обличчя . надзвичайно тонким і одухотвореним. Тло сприяє  ще більшій виразності образу митця. Високе розумне чоло. Проникливий погляд  глибоких очей, спрямований на глядача, але заглиблений у  свої думки. Це надає образові легкості, таємничості і романтичної піднесеності.

  З цим автопортретом асоціюється рання творчість поета.

           Читець: Р.Лубківський «Автопортрет 1840 рік. Полотно. олія»

Це він чи образ молодої волі?                  Та мусимо вертатися сюди

Яка різниця… В ризниці старій              за два якихось там десятки літ!

Академічної церковці антресолі            Тоді вже поговоримо  як слід

Влаштовано – майстерня.Возрадій,    Про се,Про те…Хай засмакує волі

Тарасе: несподівана майстерня,          Ще заскриплять розсохлі атресолі

І – на короткий час – твоє житло…  під моїм кроком і тоді , й тоді…

Тим часом розігралася містерія:        підвівся гострі вилиці бліді,

Безносу із косою занесло                       Чоло юнацьке також побіліле.

До храму , у якій нема вже Бога,        гарячі очі пропікають світ

Так Божий дар в гарячці догоря…     (Дай крила – до вкраїни б долетіти)

І пожаліла хлопця! Може , здря,         Торннули Дніпр, підперли небозвід)

Щоб не шукати згодом десь на плацах,  Сюртук накинув на плече.Овал

По казематних випрілих матрацах,       Упевнено покреслив на мольберті.

Нагадувать: то –я, то знову-я!            Овал – немов за спиною обвал;

Ах , доктор Бланк! Виписує рецепта,  Там крижана, жахна присутність

Не знаючи для кого ! ось і лепта                                             смерті…

Моя в це діло ; витримаю час.               Вчорашній раб на полотно нужденне

А молодик…Нехай , хоч він, Тарас,      Обрушується .Молодості шквал  !

Звідсіль до предків клала я мільйони,  «кріпацтво. Смерть- це все таке

Допоки юне серце не схолоне,                                                 буденне;

Вертає в Україну , йди , бреди…          Писатиму я свято - свято в мене…»

                                                                 А свято не вміщається в овал.

 

                Цікавим є автопортрет 1843 року.

      Читець: Р.Лубківським «Автопортрет 1843 року. Папір. Туш , перо»

Із вічності влетів. З безсмертя виніс      Ця вперта зібраність.цей блиск очей

Веселий  повів молодечих  мрій;              Кому він має сколихнути душу?

Припав, припав  до аркуша паперу –       Кому адресувати має погляд-

І радісно забігало перо                             Вітання , згоду, співчуття чи знак                        

(Хвилину тому, - півтораста літ,-        Порозуміння висловить , тривогу,

Присвяту в потаємний вніс  альбом     Лиш не за себе- за чиєсь життя…

Палкої шанувальниці таланту).           Можливо , і за наше… він увесь

Забігало перо… І зупинилось.               Так перейнявся  думою своєю 

Замріявся… Задумався… Забувся…     Що мовби аж наблизився до нас

Коли цей погляд генія? Кому               З півтемряви далекої. Так ніжно

Глибока зосереджена увага,              Дбайливими штрихами відгорнув

Несупокійне та в’юнке волосся,             Чи ніжний голос, чи дзвінок, чи

Щоб і воно не заважало… Туш                                                      пісня?

Примусив розпливтися строго в міру,    У папку вкинув аркуш - пішов

Їй визначену- . Хай підкреслить , хай        У свою долю, в каторгу ,у

Лиш те , що змусить про акцентувати                                  вічність.

Що ж із задуми вивело його -                     Забувши перекласти олівця

                                                                       Затиснутого лівій , в руку праву…

 

       Не менш цікавим є автопортрет 1845 року.

    Читець:  Р.Лубківський «Автопортрет 1845р. папір .Олівець»

Якби ти знав , як много важить спокій,

Той спокій Твій – по радіснім неспокої!

Ти весь у мислі , ясній і високій,

Незрозумілій для товпи неспокої.

Товпа жирує. Хвалячи свій світик,

Заставлений наїдками, напоями,

І кожний дідич – хоч куди політик:

Він сам ізгой панує над ізгоями!

Він патріот пампушок, шароварів,

І водночас послушний раб імперії…

Сплакне над «Кобзарем»…

Він «Гайдамаки» випише й забуде;

Засипле канцелярії доносами;

Він слатиме  калину (до простуди)

Меркуріями – кріпаками босими;

А рідне слово – любить їй же право!

Та вдягнутий в мундир його душитиме,

Казатиме , що викривило  право

Стараннями . можливо , надужитими…

 Він також до нащадків ненароджених

Звертається в думках і щирих помислах;

Він бачить їх у списках нагороджених,

Він бачить їх . збагачених на  промислах…

Запхати їх в ліцей! У  департамент!

«Нвайлучче - служба в третьому відділенні»:

Мундир … сургуч … пісочок на атрамент…

Маєтності , за вислугу наділені…

Не десь там на Кавказі чи Кубані,

Не десь там у Курляндії , в Мордовії,

А тут . близенько, біля Березані

Чи у Потоках – ох місця чудовії…

Потоки. Що ж, Потоки - той Потоки…

(«О , доки ж ми такими будем , доки ми ,-

Подумавши про підле та жорстоке,

Готові розпливтися сліз потоками…»

Не треба сліз. Вже їх занадто много –

Аж плавляться піски , чорніє  цвіт.

Тарас так розуміюче, так строго,

Довірливо вдивляється у світ

Іще ж бо сам не знак – не до того! –

Що завтра знов дорога…

Знай , дорого:

Ти – в Переяслав,

     Ти – «Заповіт»

       Виступ  учня:  Звернення до власного образу  спостерігається і в роки заслання .    

  У листі до А.Лизогуба від 11 грудня 1847 року Шевченко пише про свій намір не коритися царській забороні і просить вислати  етюдник із фарбами, чистий альбом і хоча б один пензлик.

   А.Лизогуб виконав бажання Шевченка на початку березня 1848 року.  В знак подяки  поет вислав йому свій автопортрет.

   Це широковідомий  автопортрет у солдатському мундирі і безкозирці. Ця робота невелика менша від поштової листівки розміром 12 на 10 сантиметрів. Виконана олівцем.

                 Читець: «Автопортрет 1848 р. Папір .сепія»

Блажен поет у чині рядового,            -Терпи , сіромо, безконечне царство

Знаннями не обтяжений поет.            Сходячих знизу вгору посіпак

Крім ротного та Бога анікого,             Тобі здається підлим яничарство? -

У кого влада і авторитет .                    Хто яничар, той  ніби вільний , так.

Високо Бог. Його захмарні дії             Терпи, козаче, станеш яничаром.

Доходять і до тебе у степи.                   Точніше буде унтер Обручов

Відібрано , сплюндровано надії            Прошенія підписує недаром:

А все-таки  ще єсть одна. Терпи.          ось усміхнеться доля, будь здоров!

Терпи. Козаче, як уже не паном            Всміхнись і ти  своїй лукавій Долі,

Своєї долі – мачухи-судьби ,-                А Доля –Музі, Муза – Славі.Тож

То, безумовно, будеш отаманом            В цій оренбурзькій неземній Юдолі

Хоч вольних слів, котрі – не раби!         Вже сумнівами долю не батож.

Журба повсюди править аж німіє.         Блажен солдат, діждавшися наказу!

Душа . як бідний солончак-мочар          Готуй тихцем для виходів пальто!

А комендант - найближче. Розуміє        Але від імператорського сказу

Лиш тільки він , а не Господь і цар.       Іще не застрахований ніхто.

                             Чи личка на погонах за служивість,

                             Чи примха вінценосця?! – «То не ті

                              Дари для мене. Вища справедливість:

                              Є Україна і в такім житті…

 

                Читець :  «Автопортрет .1849-1850рр.папір.сепія»

Мій спокою, остерігайся враження,

Чи старію , чи нівечусь…Живу!

Невольничі свої самозбереження

Я свідками єдиними назву

Не власного страждання та приниження,

А віри , що  зосталась при мені,

Що звітувала Істини наближення

На дні самого пекла. Так, на дні!

І там , під пильним оком преісподньої

Імперії донощика й раба,

Не дочекавшись милості Господньої,

Я вибрав те , що вибрав:боротьба.

Мені за тридцять! Скільки ще одміряє

Той , що планує куце житіє?

Є Муза. Слава. І,  звичайно, Віра є.

Всі – порізно. Та поруч мене – є …

 

           Читець:  «Автопортрет .1851р. Папір, білий та італійський олівці»

Невольничі години коротав

В захмарних  чорногорах Каратау,

Де темні скелі, хмари біловиді,

Мов Господом покинутий Пророк.

Свій та пророчий відбуває строк,-

Тут навіть хижа птиця не літа ,

Щоб зрушити невольничі літа,

Аби лавиною пустити вниз.

Спинився час. Над прірвою завис…

Пригорблений , подібний до Мойсея,

Даремно  виглядає Прометея,

Щоб  розкував. На плечі нездужалі

Завдав священні  письмені-скрижалі.

Напевно, не діждатись! Зла година!

Не добреде ні звір , ані людина …

А може приблукає фарисей

(Той , що прозрів!) і скаже - Не Мойсей

За Україну мучений отсей

Є той , хто є , і буде ним повік

Се Чоловік!

     Виступ  учня:  Тарас Шевченко при створенні автопортретів вдається до контрастів світла й тіні. Характерною ознакою автопортретів , написаних а Новопетрівському укріпленні є те , що він вводить себе в певну композицію, і тому він стає ніби учасником зображуваних подій, їх суддею.

   У сепії «Циган» художник надає портретної схожості образу каторжника ,який сидить перед корчмою.

  Сепія «серед товаришів», датована 1851 роком. У центрі , спиною до глядачів, стоїть без сорочки чоловік. Обіпершись правою рукою на стіл, він розглядає малюнок. За столом сидить бородань, в якому ми впізнаємо Шевченка.

        Читець: Р.Лубківський «Автопортрет на малюнку»серед товаришів» Папір, сепія, білило

Богдана Залеського й Людвіга Турно

Недоля – неволя звела із Шевченком

В тісній джаломійці ( новітнім ковчезі)-

Посеред безмежжя сваволі  ті смутку.

Поляки виношують плани сміливі,

Як вирвати Польщу із кігтів сатрапа;

Шевченко нагадує їм про минулих

Кривавих роздорів жорстоку рахубу;

Всі разом доходять одної причини,

Шукають примирення-порозуміння;

Поляки стискають уявні руків’я…

Та  погляд його – поза межами болю,

В нім світиться приязні тепле свічадо…

Чи стане на тому , що друзі неволі

Відчули, збагнули? Чи так розійшлися?

     Виступ  учня :Цікава тема в побутових композиціях – життя казахських дітей. Сепія «Байгуші « розповідає про бідування казахських дітей. На передньому плані на порозі будинку зображено двох казахських хлопчиків-жебраків, напівголих і босих, нещасних. Старший з торбою через плече. Простягнувши рученята, схиливши та скрививши жалібно личко просить милостиню. Менший стоїть поряд у величезному малахаї, тримає перед собою миску і серйозно та очікуюче дивиться вперед, певно, на господарів. На другому плані , за дітьми, зображує себе в солдатській формі не як стороннього глядача, а як « обличителя людей жестоких».

       Читець: Р.Лубківський«Автопортрет на малюнку «Байгуші»

Папір, сепія

Нема надій на звільнення. Нема!

Кругом неволя і кругом тюрма.

Нудьга.Жара.Безвітряність.Пустеля.

Брудна , мов заяложена шинеля.

Безвихідь. Безпорадність. Не проглядь.

Болить душа. Думки – і ті болять!

Він чи не вперше похилив плече

Під тягарем, що давить і пече..

І що хурдига – Гурєв , Мангишлак!

Самодержавний ти відвів кулак

Од бідних байгушів.Сьогодні!Згодом

Ти станеш їм і пам’яттю й народом,

Сумлінням.Честю.Чесної чесніш,

Коли свячений гайдамацький ніж

У захалявній випорсне з рядка…

Пора. Днювальний вже тобі гука.

Ставай і стій на вічнім караулі.

Ні! – поки мимрять деспоти поснулі

Та самодержець хрестить сонний рот,

Іди. Буди – здалека свій народ.

      Виступ  учня : Присутній Т.Шевченко і сепії «Кара колодкою». Покараний солдат колодкою, прив’язаний до стовпа, а роті кляп. В глибині казарми танцюють на підпитку солдати, а в куточку видніється темний профіль постаті поета, який був свідком таких огидних сцен.

   Для періоду заслання в картинах поета ми є контрастність зображення. Яка в портретах виражена в контрастності фарб (переважно коричневої сепії з білим тлом).

    Останні роки життя позначилися особливою увагою до відтворення власного образу у малярських творах. З 1857 по 1861 роки художник створив 11 автопортретів.

  Автопортрети 1857-1858 років виконані  італійським та білим олівцем. Вони нагадують образи мислителів епохи відродження. В них відбиті ті разючі зміни , що відбулися у зовнішності поета протягом десятирічного заслання. Ці роки підірвали здоровя , передчасно зістарили, однак загартували войовничий дух  та волю.

    З кожним автопортретом  поглиблюється психологічне трактування образу митця. Реалістична манера художника. Шевченко глибоко усвідомлює реалістичну роль мистецтва.

    Читець: Р.Лубківський«Автопортрет 1858 року.Папір , італійський  та білий олівці»

«Недобитий кобзар» - і «епоха Відродження»

Парадокси століття.Країни.Життя.

Після лютої каторги – знову  народження.

Прилиття напівмертвим – з хреста здійняття.

Залишилась голгофа забутими фортами

І казарменим смородом, слізьми, тихцем,

Почалася епоха не міськими ком фортами,

Не офортами (потім!). лишень олівцем!

Власне два цих олівчики. Перший з Італії.

Мікеланджело вислав?Чи Рафаель?

Леонардо да Вінчі зашитим а сандалії

Передав крізь сто тюрем і десять пустель?

Майстровий планетарний, людина відродження,

Він запустить незримого маховика,

Розпочнеться повільне і радісне сходження

Із мерзлоти-мерзотності – льодовика…

Та не богом во мсті він ітиме палатами –

Бородатим і ясним на вид кобзарем…

Він палитиме болем і гнівом палитиме,

І суворо нахилиться і над царем,

Відбере в імператора берло з державою

І пошпурить у небо на радість богам,

І проклята імперія брамою ржавою

Упаде йому к божим мужицьким ногам…

    Виступ  учня:  Цікавим є офортний автопортрет  молодого Шевченка зі свічкою в руках (1860 року), виконаний із автопортрета 1845 року.

  Автопортрет незвичайний6 світло свічки, яку тримає поет у лівій руці вириває з темряви його замислене молоде обличчя. У правій руці – перо. Автопортрет глибоко реалістичний і водночас символічний. Доля зробила рано художника старим. Але він залишився вірним ідеалам молодості. Мистецтва. Подібно до Прометея він  несе світло людям. Життя прожите немарно.

       Читець: Р.Лубківський«Автопортрет 1860р. Полотно, олія»

Се молодість вернулася моя –

Я так чекав… Тож дай при наряджуся.

Ти ж мене знала в іншому вбранні:

З нікчемної сукнини в шароварах.

Та в осоружній свитці козачка,

В Ширяєвськім тикованім халаті,

А потім у добротнім сюртуку,

Що до лиця був учневі Брюллова,

А потім, потім – елегантний одяг

За модними журналами Парижа!

Боян плебейський красувався в ньому.

Мов юний Аполлон в усіх салонах,

Всіх від качанівських до петербурзьких…

 Се молодість вернулася моя –

Я вище звинувачень. Я дивлюся

За втраченими юними літами,

Із власної наївності сміюся,

Над молодістю власною ридаю…

- То молодість минулася моя!!!

    Виступ  учня: Автопортрет Шевченка  1860 року, виконаний за фотографією  Деньєра 1858р. Темне тло шапки й коміра допомагає виділити замислене обличчя поета Символічним є те , що на цьому  автопортреті смертельно хворий поет написав олівцем свої прощальні рядки .Зворотний бік автопортрета забруднений. Автограф дуже пошкоджений, текст в окремих місцях настільки затертий, що неможливо його прочитати. Ця сторона автографа ніби поділена на дві частини , на одній почав поезію «Чи не покинуть нам небого…» , перенісши її на другу частину, підкреслив і поставив дату « 14 февраля».

   Читець:Р.Лубківський«Автопортрет 1860р.Папір. Офорт»

Фотограф піддобрився: хоч мастак

Отой  Деньєр ( і шапку , і кожуха –

Все вдав гаразд) але не так , не так

Побачив очі.Очі…Біль і скруха –

Чия ж такий насправді?! Мабуть.Жаль.

Сьогодні  чотирнадцяте , фехраль …

На україну ! Що донеї кличе

Тебе, старий і сивий чоловіче?

Пора ладнати воза і тягти

До пристані , яку нагледів ти

На канівському березі…

А поки що  в дорогу. Слушний час!

Стривай… Чи не покинуть нам , небого?...

Остання воля .Заповіт поета.

Не впевнений у цьому ще він сам…

Так ніч минає. Ніч пливе , мов Лета

О . перекинь зображення! А там…

   Виступ  учня:  Останній автопортрет Шевченка . виконаний тяжко хворим художником. В суворому рембрантівському стилі зображає себе поет на  темному тлі в  темному кожусі  та смушевій шапці. На його обличчі відбиті глибокі роздуми.

   Якесь невидиме джерело вириває з темряви лише частину обличчя поета, хворого, підпухлого, скорботного. Це прощальний автопортрет Шевченка, що одночасно передає його вболівання за народ,  і тугу за  життям , і самотність , що гнітила  його.

   Читець: Р.Лубківський«Автопортрет.1861р.Полотно, олія»

Скільки літ ? Десять? Чи три? Чи два?

Вистачатиме сяйва ( гасне….згасає)

З-під асфальту – ми звикли - росте трава

А тут напливає асфальт, нависає

Набрякає мертвотною темінню. Щоб

Загасити. Засипати. Затулити

Гайдамацький варнацький кріпацький лоб

І обличчя, о останніх муках відлите…

Потемніле обличчя

Із останнього автопортрета.

     Виступ  учня : Шевченко як художник мало потребував фарб для відтворення власного образу. В його величезній портретній галереї  лише чотири олійні портрети, решта – графічні.

    Читець:Р.Лубківський«До автопортретів утрачених або невідомих»

Якщо все повертається на круги своя,

Якщо з роду до роду приходить  імя ,

А міста постають із  руїн , із румовищ,

А рукописи – з втрачених книгосховищ,

 Вирізняються в сутінках силуети, -

Поверніться , Шевченкові автопортрети!

Той , дитячий, написаний вуглем на клуні,

Той . несмілий. Зухвало дарований Дзюні,

Той, у вільні розтерзаний Енгельгардом,

Той , Сошенкові вручений з болісним жартом,

Той . накиданий легко в брюлловськім залі,

Той , настінний, в холоднім тюремнім підвалі,

Той . фельдфебелем вкрадений і пропитий,

Той . навіки загублений чи невідкритий, -

Поверніться , відмінено присуд смерті,

Поверніться, подерті й напівзатерті,

Із чиїхось колекцій. Із рук захланних,

З- під приватних запорів неподоланних,

Поверніться.

Постаньте перед людьми.

Там Шевченко присутній.Присутні і ми,

Ми – повітря його, його простір і тло,

Де , мов сонце за освічується чоло,

Гасне маска посмертна, і меркнуть свічі,

І Народ сам собі вдивляється в вічі….

  3. Відтворення  почутого.

       Бліц – ітерв*ю

      Запитання. Чи зміг  Роман  Лубківський   відтворити  у  художньому  образі мистецький образ  Кобзаря?

     (  Його  поезії ніби  продовження  картини.  Вірші  автора  -  це  спроба  інтерпретувати картини  Шевченка  в   поезії)

   4. Підсумок.

      На  телестудії.

      Вчитель : Кожен із вас  хоче стати зіркою. Складіть  текст до відеоролику, який  міг  бути відповіддю  на  запитання. Згадайте , що ви  почули  на  уроці.

      Запитання.

    Що ви б хотіли сказати Тарасу  Шевченку?

   Про  що  б  говорили  при зустрічі  з  Романом  Лубківським?

5. Підсумок.

   Вчитель: Як  добре, коли  поезія є доповненням до  картини, бо вона тільки зображає , а  муза  говорить  до  нас. Дякуймо , що ми маємо такого митця  як  Кобзар.

 

 

                 Використана      література.

1.Вінок Великому Кобзареві.-К.: Радянський письменник, 1961.- 489 с.

2. Дзюба І. М. Тарас Шевченко / І. М. Дзюба ; під заг. ред. В. А. Смолія. – К : Альтернативи, 2005. – 704 с.

3.О.Іваненко Тарасові шляхи .- К.: Веселка, 1985.- 690 с.

4.Кобзарева зоря .- К.: Радянський письменник,1984.-  289 с.

5.Р.Лубківський  Громове  дерево. Вибрані твори. -  К.: Український  письменник, 2006.-  525  с.

6.В.Пахаренко Шкільне шевченкознавство .- К.: Брама-Україна, 2007.- 283с.

7.З.Тархан-Береза  Святиня. Науково-історичний літопис Тарасової Гори.- К.: Родовід, 1998.- 543С.

8.Шевченко - поет і художник : (до проблеми єдності образного мислення) / З.П. Тарахан-Береза ; АН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т мистецтвознавства та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К. : Наукова думка, 1985. – 183 с.

9.Шевченко Тарас. "Я так її, я так люблю..." : вибрані вірші та поеми / упоряд. і прим. М. М. Павлюка ; вст. ст. М. Г. Жулинського. – К. : Либідь, 2004. – 704 с.

 

                      Використані  джерела  з Інтернету

10.Тарас Шевченко в художній літературі. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1488.html

11.Мистецька спадщина Тараса Шевченка. – Режим доступу: http://visnyk.hoippo.km.ua/shevchenko/458-mistecka-spadschina-tg-shevchenka.html