Тема.  Урок позакласного читання « На шлях я вийшла ранньою весною…»

Мета.  Розширювати знання дітей про творчість Лесі Українки, працювати над розвитком зв’язного мовлення, виразності читання, спонукати дітей до самостійного пошуку творів, виховувати любов і повагу до  творчості Лесі Українки.

Обладнання: портрет Лесі Українки, виставка книг поетеси, ілюстрації до творів Лесі Українки, музичне та мультимедійне оформлення уроку.

Хід уроку

І. Організація класу

     Діти, я рада вітати вас на нашому уроці позакласного читання.

Вправа  «ОЧІКУВАННЯ»

     За виразом ваших облич я бачу, що у вас гарний настрій. Я дуже хотіла б, щоб цей настрій не покидав вас упродовж усього уроку.

• Дітки, а що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

Діти:  - цікавих повідомлень;

      - задоволення від співпраці;

      - ми будемо активні;

      - будемо багато розповідати, уважно слухати.

Вчитель: Я впевнена що працюючи разом ваші очікування не будуть марними.

 

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку (слайд 1)

1. Читання епіграфу до уроку

Твій голос в пісні нашій, в нашому житті,

Твоя зоря цвіте над рідним краєм.

Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!

Ти маш всерці те, що не вмирає.

Й. Струцюк

2. Робота з виставкою книг

- За виставленими біля дошки книгами визначте, чиї твори ми будемо читати. Чому ви так думаєте?

3. Вступне слово вчителя.

Є люди,як свічки,-

згоряють, відходять в небуття.

Є люди, як зірки,-

Горять і світять все життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві,

вони сонця засвічені у небі,

які горять, обігрівають все.

І не згасають, і не згаснуть…

 Пройдуть роки, десятиліття, століття, а Лесина поезія буде жити, бо так написано, щоб не забувати.

 Сьогодні ви дізнаєтеся про дитячі роки письменниці, глибше вивчите іі творчість, а сторінки усного журналу доповнять ваші знання.

 Відкриваємо першу сторінку життя поетеси.

 

ІІІ. Усний журнал

(Слайд 2)

 

 

Сторінка 1. Моє слово про поетесу

1.   й учень

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім'я,

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

2.   й ведучий

Тернистий шлях обравши у житті,

Вона ішла, не знаючи спочину.

І щедре серце й мрії золоті

Тобі несла, кохана Україно!

Виходять хлопчик і дівчинка (Леся Українка).

 

Хлопчик. Ти, дівчино, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Хлопчик. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Хлопчик. А де зросла ти, дівчино вродлива?

Леся. Мене весна при лузі породила, заквітчана у проліски. Водила вона мене за руки на лани, на луки дальні до верби старої, розчепленої громом весняним, водицею з криниці степової щоранку напувала. Ну, а тепер, на шлях ступити мушу. Я поспішаю. Я до них іду.

 

Леся йде до дітей.

1-ша дитина 

Хто ця дівчинка вродлива? —

Запитає хтось із вас.

Про її велику славу.

Чули, певно, ви не раз!

2.     га дитина

Леся Українка звалась.

Добре це запам'ятай!

Що палкі вірші писала,

Що любила рідний край.

Леся

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала.

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала.

(Слайд 3)

 

3.     тя дитина. 1871 рік. У лютому дня 25 в сім'ї Коса­чів у місті Новограді-Волинському народилася дівчинка, ім'я якій дали Лариса, Леся. Не знали батьки в ті дні щасливі, що доля вже готує улюб­леній дочці суворі випробовування і зірку слави.

 

4.      та дитина. У лютневе небо зірка, мов кровинка, народу непокірного зійшла. Засвічена в родині Драгоманів. Народжена в родині Косачів. Зійшла зоря крізь марище туманів, тепло надії людям несучи.

(Слайд 4)

5.     та дитина. У сім'ї було шестеро дітей. Леся мала двох братів — Михайла і Миколу та три сестри — Ольгу, Оксану, Ізидору.

(Слайд 5)

1.   й ведучий. Із часом сім'я переїжджає до Луцька, а згодом — в село Колодяжне. Тут і минуло її дитинство. На все життя полюбила вона рося­нисті волинські луги, тихі лісові озера, прадавні соснові бори.

 

2.   й ведучий

На Волині, в білому будинку.

Серед хащ поліських лісових

Поселилась Леся Українка,

Дівчинка, яку пізнав весь світ.

 

(Слайд 6)

 

6.      та дитина. Батько Лесі, Петро Антонович, був відомим громадським діячем. Мати, Олена Пчілка,— українська письменниця. Вони хотіли, щоб їх діти навчилися шанувати свій народ, його рідну мову, звичаї.

 

7.       ма дитина. З-поміж усіх шістьох дітей Леся най­більше подібна до батька: і вродою, і вдачею. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі, витривалі, мали напрочуд гарну пам'ять, високо цінували людську гідність.

 

8.        ма дитина. Ані сили, ані коштів не шкодував Петро Антонович задля Лесі. Раніше від інших розгледів геній своєї доньки, робив усе, щоб про­довжити їй життя.

 

9.      та дитина. Леся росла привітною і допитливою дівчинкою, надзвичайно вразливою і чутливою до краси, водночас жвавою, веселою.

(Слайд 7)

 

Звучить пісня «Вишеньки» (на сл. Лесі Українки).

 

(Слайд 8 )

 

Сторінка 2. В дитячому крузі

 

10.     та дитина. Мала Леся великі здібності. У 5 років уже вміла читати і писати. Дуже любила виши­ванки, сама вишивала. У 6 років вона вишила сорочку для батька. Леся Українка понад усе любила природу. Прислухалася до неї і чула, як бринить кожна квіточка, билинка, як умовляють між собою дерева. Вона любила річку, ліс, поле, птахів, усе живе, що було довкола неї.

 

Учитель. Багато цікавих спогадів залишили нам її рідні, а також близькі друзі родини Косачів. Зга­дує двоюрідна сестра Лесі Українки Лідія Драгоманова...

 

11.     та дитина. Я пам'ятаю Лесю трохи не з першо­го року її життя. Пригадую гарний великий дім з величезним садом у Новограді-Волинському. Щодня нас на возі возили гуляти, брали навіть на полювання на цілий день. Ми, діти, бігали по лісі, а Леся тим часом сиділа і плела віночки з квіток та жита. Сидить маленька Леся, тримає віночок з волошок і співає з нами тихеньким голоском. А навкруги — чарівний літній український вечір.

 

12.      та дитина. Перша самостійно прочитана Лесею в 4 роки книжка — «Розмова про сили», а пер­ший лист написала вона в 5 років до дядька Михайла Драгоманова. Одна з найулюбленіших книжок Лесиних у ранньому дитинстві — збір­ник сербських народних дум і пісень у перекладі Старицького.

 

13.      та дитина. Мати помітила вроджену музикаль­ність дівчинки — п'ятирічній Лесі купують фор-

тепіано. Вона починає вчитися грати на ньому і виявляє неабиякі здібності. Першою вчитель­кою стає її тітка, Олександра Косач.

 

14.      та дитина. Леся любила уроки музики. Навчан­ня їй давалося легко. Звукові образи збуджували уяву, примушували замислюватися. Та навчання довелося перервати. Настав трагічний для всього

майбутнього життя Лесі день.

 

15.     та дитина. Якось узимку в сильний мороз, разом з іншими дітьми, вона пішла подивитися на обряд освячення води на річці Стир у Луцьку,

промочивши ноги, дуже застудилася.

 

16.      та дитина. Захворіла на туберкульоз кісток — грізну, на той час майже невиліковну хворобу. З цього часу і починається її тяжка виснажлива боротьба з хворобою. Лесі через це не довелося жодного дня ходити до інколи.

 

Учитель. Учителями були її батьки, книги, життя, природа. Мати, Олена Пчілка, добирала дітям літературу українською мовою. Вона хотіла, щоб діти знали і любили рідну мову. Тому і поєднала з іменем України творчу долю 13-літньої доньки Лариси, давши їй псевдонім — Українка. Свій пер­ший друкований вірш Леся назвала «Конвалія».

(Слайд 9)

 

Учень читає вірш «Конвалія».

Конвалія

Леся Українка

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика 

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться

 

17.      та дитина. Леся мала лише 11 років, але розви­ток її опереджав дитячий вік. Дівчинка вперто вивчала стародавні мови, читала і сама собі пере­казувала.

 

18.     та дитина. Та найбільшим дитячим захопленням Лесі була поезія. У дитинстві вона заучувала напам'ять і декламувала кожний вірш. Так про­никливо читала, що присутні плакали. Улюбле­ною її книгою був «Кобзар» Тараса Шевченка.

 

19.      та дитина. Трішки одужавши, Леся відновила музичні заняття. Захоплення музикою надавало наснаги творчій фантазії поетесі.

(Слайд 10)

 

Леся

Коли я смуток свій на струни клала,

З'являлась ціла зграя красних мрій,

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій

 

Учитель. Так писала вона у вірші «До мого форте­піано» .

20.     та  дитина. Хвороба завдавала їй страждань. Ціли­ми тижнями й місяцями лежала в ліжку. Та дівчинка вміла терпіти — ніхто від неї не чув нарікань, бідкання.

 

Леся

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда,—

Щоб не плакать, я сміялась.

 

21 дитина. З сумом на серці прийняла Леся звіст­ку про арешт її тітки, Олени Антонівни, яку за революційну діяльність відправили на заслання до Сибіру. Леся дуже любила і поважала тьотю Елю. Сум за нею викликав в душі дитини нездо­ланний біль. Тоді Леся пише вірш «Надія» і при­свячує його тітці Елі.

 

(Слайд 11)

 

Звучить пісня «Надія» (на сл. Лесі Українки).

 

22 дитина. Мудра мати Лесі дбала не лише про осві­ту своїх дітей, а й змалечку намагалася прилучи­ти їх до народних українських звичаїв, традицій, культури. Змалку привчала дітей трудитися на землі, любити все живе в природі, охороняти її.

(Слайд 12)

Зі старшим братиком Михасем — нерозлучна. Удвох вони мали квітник і город, які самі догля­дали, любили читати «Кобзар», залюбки танцю­вали «Козачок».

Діти виконують танець «Козачок».

 

23.      тя дитина. Маленька Лариса була такою самою, як і ми. Звичайна дівчинка, вона не виділялася з-поміж дітей ані одягом, ані поведінкою.

 

24.       та дитина. Разом з сільською дітворою бігала в поле, на пасовисько, веселилася, грала в ігри, водила хороводи. Була улюбленицею дитячого товариства.

Де трави шумлять, наче море.

Де вітер колише Гаї,

Де небо Волині прозоре,

Й співають пісні солов'ї.

Там Леся ходила малою.

Збирала барвисті квітки,

До кадуба йшла за водою,

Сплітаючи мрії в вінки.

 

25.      та дитина. Дуже доброю була до бідних людей. Життя в Колодяжному починалося дуже рано. У відчинене вікно Леся чула тупотіння тварин так само сонних, як і пастух, уловлювала запах сіна і молока.

 

Леся. Мабуть, не хочеться так рано прокидати­ся, але пастух мусить, щоб заробити хліба. Так побудовано життя. Одні сплять досхочу, їдять смачно, гарно одягаються, проводять час у роз­вагах, а інші — завжди в роботі. їдять не пере­бираючи і похапцем, або ще й бояться, щоб їх не прогнали.

 

26.      та дитина. Очима дорослої людини Леся почала дивитися на світ, на несправедливість людського життя.

 

Учитель. Думки не давали спокою і вели її між люди, де дівчина вдихнула дух курної хати, побачила всю бідність. Усе це гострим болем від­лунювалося в її чуйному серці.

Леся

Україно! Плачу слізьми над тобою...

Недоле моя! Що поможе ся туга?

Що вдію для тебе сією

тяжкою журбою?

Гай-гай, невелика послуга!

Говорять, що матері сльози гарячі

 І тверде, міцнеє каміння проймають;

Невже найщиріші кривавії сльози

дитячі Ніякої сили не мають?

(Слайд 13 )

Сторінка 3. Лесині казки

 

27.          ма дитина. Зростала Леся в дружній сім'ї. Для своїх братів і сестричок часто склада­ла казки («Казка про Оха-чародія», «Біда на­вчить»), «Лілея». Казки Лесі змушують думати. І ті роздуми допомагають нам зростати розумни­ми, добрими, щирими, чутливими до краси.

 

Інсценізація казки «Біда навчить».

БІДА НАВЧИТЬ

Автор. Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,— де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть!

Одного разу літав він зі своїм товаришем по дворі в одного господаря і знайшли на смітнику три конопляні зернятка. І почали битися. Та так б'ються, аж догори скачуть, аж пір'я з них ле­тить. Бились, бились, поки потомились. Зирк, аж зернят вже й нема! А по дворі ходить курка, квокче та промовляє...

 

Курка. Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!

 

Горобець. Що ти кажеш?

 

Курка. Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатами поснідала вашими зернятками! Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас і птахи були!..

 

Автор. Горобчик замислився і подумав...

 

Горобчик. А правда краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти.

 

Автор. Подумав, подумав та й почав просити курку...

 

Горобчик. Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

 

Курка. Е, ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів!

 

Горобчик. Ну, що робить? Треба кого іншого пита­ти, бо вже я таки не хочу без розуму жити!

 

Автор. І полетів у гай. Коли бачить,— сидить зозу­ля на калині.

 

Горобчик. Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей, а то курки просив, то вона каже, що в неї так бага­то клопоту.

 

Зозуля. А я тобі от що скажу, як у мене свого кло­поту нема, то чужого я й сама не хочу! От не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! А от, коли хочеш знати, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати.

 

Горобчик. Аби ти була жива, а за мене не турбуйся!

 

Автор. Полетів він геть, аж у поле. Бачить гороб­чик: сидить на ріллі ґава. Він до неї...

 

Горобчик. Дядино, чи не можете ви мене розуму навчити?

 

Ґава. Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна — розумна. То може, вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

 

Горобчик. Прощавайте, дядино!

 

Автор. Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. Він до неї...

 

Горобчик. Пані! Пані!

 

Сова. Хто? Що? Ти тут чого?

 

Горобчик. Я хотів би вас просити, вибачайте ласка­во, чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

 

Сова. Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навча­ти. Тікай-но ти, а то я така голодна!

 

Автор. Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі.

 

Горобчик. Де я того розуму навчуся? Скільки світу злітав, а щось небагато навчився...

 

Автор. Зажурився він, поглядає сумно на поле, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

 

Горобчик. Ну, ще в сього поспитаю; се вже остан­нє...

Навчіть мене розуму!

Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

 

Крук. Розум, молодче, по дорозі не валяється. Не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука. А тепер іди: мені ніколи.

 

Автор. Полетів горобчик. Посумував трохи, що мусить без розуму жить, а потім і забув.

Настала холодна зима. Біда горобчикові,— холод, голод. От і почав він до розуму при­ходити. Побачив, як інші пташки в теплих гніздечках сидять, почав і собі придивлятись, як-то гнізда будуються. Почав він пір'ячко до пір'ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати. Так статкує наш гороб­чик, так дбає!

Дедалі всі горобці почали його поважати; куди зберуться на раду, то й його кличуть, він так уславився між ними своїм розумом.

«І де ви того розуму навчились?» — питають, було, його.

 

Горобчик. Біда навчила

 

(Слайд 14)

 

Сторінка 4. Струни душі

 

28.        ма дитина. Лариса Петрівна Косач була дуже обдарованою людиною: писала вірші, добре малювала, грала на фортепіано, знала 10 інозем­них мов, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші.

 

29.      та дитина. Ще з юнацьких років вона відчула, що поезія — наймогутніша зброя, що допоможе знедоленим людям у їх боротьбі.

Леся

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

 

30.     та дитина. Творчість Лесі Українки багата й різ­номанітна. Її поезія свідчить про велику любов до рідної землі, уболівання за долю свого народу.

(Слайд 15)

 

ІV. Робота над віршем «Давня весна»

Вчитель.

 Весна – найжаданіша пора у житті людини, її завжди зустрічали радісно й урочисто. (слайд № 21) Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортіло поспілкуватися з живою природою – власними очима побачити, як прокльовуються з-під землі ніжні списи зела, як прилітають птахи і лунають їх дружні співи.

 Весна для Лесі Українки – це час, коли їй не так болить, це відчуття припливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.

 Поезія «Давня весна» написана під час хвороби. Як же сприймає прихід весни поетеса? Це ми дізнаємося, ознайомившись із змістом даного вірша.

 

Звучить пісня «Стояла я і слухала весну» (на сл. Лесі Українки).

 

Опрацювання вірша Л.Українки «Давня весна».

 

1. Читання вірша вчителем. 

- Які почуття викликає у вас цей вірш ?

- Який у вас настрій, коли приходить весна ?

2. Словникова робота.

    Поясніть, як ви розумієте вислови: «промінням грала, сипала квітки»; «співало все, сміялося,  бриніло»

3. Мовчазне читання.

- Якими словами змальовує весну поетеса?

(Весела, щедра, мила, стокрила, радісна).

 

 

•                      Доберіть синоніми до слів:

ВЕСЕЛА – жартівлива, потішна, дотепна

ЩЕДРА –щира, добра

 

2) Читання «ланцюжком».

3) Виразне читання. Читання – гра «Диктор телебачення».

- Якими словами поетеса змальовує весну як живу істоту? Зачитайте.

- Що сказано про вітер? Гай?

6) Словесне малювання.

А які ще малюнки ви намалювали б до цього вірша?

 

31.          ша дитина. Цілу збірку українських пісень, казок, ігор, віршів Леся передала нам у спад­щину. Записала багато козацьких та історичних пісень. Пам'яткою про пісні рідного краю є її книжка «Народні мелодії»

 

Звучить пісня «Чи є кращі між квітками». (на сл. Лесі Українки).

 

32.     га  дитина. І все це вона черпала із уст народних. Скільки сил, енергії потрібно було, щоб зібрати й передати нам це багатство, щоб не забули ми, чиї ми онуки! Одна з найулюбленіших пісень, записана нею,— пісня «Козуня-любуня».

 

Учитель. А хто не знає таких її творів, як «Мамо, іде вже зима», «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло».

Вірш «Мамо, іде вже зима»

«Мамо, іде вже зима…»

Леся Українка

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В неньки спитала дитина.

«Ні, не кожна, – одказує мати, –

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, –

Ще зосталась пташина маленька».

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

«Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, –

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалися як !»

«Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати».

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!»

«Спів пташині потіха одна, –

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна».

 

 

33.      тя дитина. Вірш «Вечірня година» Леся присвя­тила своїй матері — відомій українській поетесі Олені Пчілці. Поетеса милується рідним краєм. Пише, що ніде нема таких гарних садочків, біленьких хат, як на Волині, і ніде соловейко не співає так гарно.

 

34.       та дитина. Через тяжку фізичну недугу Леся часто перебувала за кордоном на лікуванні. Буду­чи далеко від своєї любої Волині, Леся тужила за її лісами і гаями.

 

Леся

Прощай, Волинь!

Прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене.

Немов од дерева одірваний листочок.

 

 (Слайд 16)

 

Сторіка 5. «Я в серці маю те вмирає»

35.       та дитина. Могутньою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі, запалюючи «досвітні вогні правди і справедливості»., що не

Леся

Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень.

36.     та дитина

Уклін землі волинській!

Вічна слава тій,

Що зросла у тиші цих лісів,

Що віддала народові свій спів.

Незламна, чиста, гнівна і ласкава.

Такою йде в безсмертя наших днів...

 

Разом. Дочка Вкраїни — Леся Українка!

 

 (Слайд 17)

 

СТОРІНКА 6       Підсумкова

 

     Оскільки остання сторінка нашого журналу підсумкова, то закріпимо наше знання грою «Так чи ні».

(Слайд 18)

 

Леся виховувалася у великій дружній родині?                      так

• Хвороба дівчинки була серйозною?                                      так
• Леся мала хист до малювання, музики?                                 так
• Їй вдалося стати відомою піаністкою?                                    ні
• Чи любила Леся займатись художньою працею?  
•               так

(Слайд 19)

 

• У зв’язку з хворобою Леся Українка змушена

      довгий час не жити вдома?                                                    так

• Леся знала понад 10 іноземних мов?                                     так
• За своє життя Леся часто скаржилась на хворобу

      мамі, близьким?                                                                      ні

• Прожила Леся всього 42 роки?                                               так

2.Чи погоджуєтесь з тим, що Леся Українка – геніальна донька українського народу?

3. Яка головна думка всіх творів Лесі Українки (любов до природи, до рідного краю?)

4. Оцінювання. Чи справдились ваші очікування?

 

(Слайд 20)

Учитель. По всьому світі лунає поезія поетеси, будить від сну людські душі, наповнює серця добром. Нехай і у ваших серцях вічно горить і зігріває душу вогник Лесиної поезії.