Урок. "Симиренків краї Кобзаря згадаємо..."

Тема. У Симиренків краї Кобзаря згадаємо…

Мета. Розширити знання учнів про життєпис Т.Г.Шевченка, згадати сторінки життя і творчості поета, пов’язані з Городищиною; розвивати мовлення, увагу, уяву здобувачів освіти;  прищеплювати почуття любові до поезії, музики, рідного краю.

Обладнання. Виставка книг, презентація, портрет Т.Г.Шевченка, запис пісень.

Тип уроку. Урок-заочна подорож

                                    Хід уроку

I.    Організація класу

II. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Коли б не Він,

То й люди б нас не знали.

Коли б не Він,

Про нас не чув би світ…

О. Кобець

Сьогодні особливий день. 10 березня 1861 року, 160 років тому, відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. Про нього  чули, його поетичне слово знають не лише у кожній українській хаті, а й у далекій Канаді, Америці, Казахстані. Хто ж він такий? Яке життя прожив, що й сьогодні його згадують, шанують, поминають?

Поет, прозаїк, художник, філософ, демократ, мислитель, патріот, українець. Так, він українець.

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 Т.Шевченко

Доля так розпорядилася, що прожив поет, якого називають в Україні Кобзарем, тобто співцем дум і прагнень народних, всього 47 років. Народився 9 березня 1914 року, а помер 10 березня 1861 року. Багато це чи мало? Зовсім мало, якщо врахувати, що з цих 47 років жив він у  рідній Україні лише в дитячі роки, а, ставши дорослим, тричі приїжджав на милу серцю Батьківщину.

А ще чому хочеться саме сьогодні й саме нам з вами пом’янути, як він писав, «незлим тихим словом» цю людину?

Тарас Григорович Шевченко - наш земляк, був у Городищі, дружив із С.С.Гулаком-Артемовським, його мамою Варварою Арсентіївною;  у селі Зелена Діброва з 1823 року  мешкала рідна Тарасова сестра — Катерина, до якої поет навідувався під час подорожей Україною; у селищі Вільшана він  козачкував у пана Енгельгардта; у селі Млієві гостював у садоводів Симиренків, які допомогли коштами, щоб світ побачила безсмертна книга «Кобзар».

Як бачите, світ великий, Україна – неозора, а саме наша черкаська земля стала батьківщиною, колискою Пророка, саме наші земляки не залишили його в період заслання, допомагаючи коштами.

Тож, думаю, буде не зайвим нам сьогодні помандрувати життєвими стежками Тараса Григоровича Шевченка, пов’язаними з Городищиною, а допоможе нам у цьому книга «Блукав я по світу чимало», епіграфом до якої є якраз ці слова: «блукав я по світу чимало, носив і свиту, і жупан…», а також путівники «Шевченко у Млієві», «Шевченко у Вільшані», «Шевченко у Зеленій Діброві», «Шевченко в Городищі».

Ой піду я не лугами

І не берегами,

А піду я не шляхами,

А понад шляхами.

Т.Шевченко

ІІІ. Основний зміст уроку

Починаємо мандрівку. Народився Тарас у селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині (нині Черкаська область) у родині Григорія Івановича й Катерини Якимівни Шевченко. Згодом сім’я переїхала у сусіднє село Кирилівку, де пройшло дитинство Тараса. Хлопчик ріс допитливою дитиною. Якось улітку, коли батько зі старшим братом Микитою поїхали чумакувати, малий Шевченко захотів подивитися, де ж ті залізні стовпи, на яких тримається небо.

Коли Тарасові було 9 років, померла мати. Батько привів у хату мачуху Оксану з трьома малолітніми дітьми. Через два роки не стало батька. П’ятеро дітей залишилися сиротами. Безтурботне дитинство закінчилося.

Місцем розради Тараса стала Зелена Діброва, куди у 1823 році вийшла заміж у сім’ю Красицьких сестра Катерина.

(Відео)

(повідомлення про перебування поета в Зеленій Діброві)

Поруч із Зеленою Дібровою селище Вільшана. Находився Тарас по наймах у Тарасівці, Хлипнівці, бував у Богуславі, Буртах, Шполі, вчився на маляра, аж поки в його життя не втрутився дід Іван – упросив управителя панського маєтку взяти його до себе хлопчиком для доручень, кухарчуком. Там помітили Тараса й перевели до Павла Енгельгардта козачком. Разом із поміщиком він побував у Корсуні, Києві, а пізніше поїхав у  Литву, місто Вільно. Саме у Вільшані пробуджується художній талант Шевченка.

На місці маєтку пана Енгельгардта встановлено пам’ятний знак «Тут була садиба управителя пана Енгельгардта, де в 1829 році служив козачком Т.Г.Шевченко».

(розповідь про перебування поета у Вільшані)

«Мій шлях в світи проліг з Вільшани», - читаємо на пам’ятнику молодому поетові, встановленому перед будинком культури у 2014 році з нагоди 200-річчя від дня народження Кобзаря.

( Слайд)

Пізніше Тарас Григорович не раз згадував Вільшану у своїх творах, зокрема в поемі «Гайдамаки»,  де йдеться про боротьбу українців за волю, віру, збереження православ’я. Один з епізодів розповідає про розправу над Данилом Кушніром, мліївським церковним старостою, якого жорстоко знищили, спаливши живим і відрубавши голову. «Я готовий померти за віру православну», -  були останні слова нескореного Данила Мліївського, святого, пам’ятник якому встановлено на подвір’ї Михайлівської церкви в Городищі. 11 серпня цього року  виповнюється 255 років від тієї страшної події.

(Відео біля пам’ятника Данилу Кушніру, розповідь вчителя, вірш у виконанні учнів)

Як бачимо, Тарас Григорович любив наш край, линув спогадами до діда Івана про його героїчну минувшину.

Наступна зупинка нашої подорожі – Городище. Перебування поета тут пов’язане з сім’єю С.С.Гулака-Артемовського. У листах із заслання Тарас Шевченко називає Семена Гулака-Артемовського «найблагороднішим із людей, щирим, єдиним другом».

(Пісня «Стоїть явір над водою»)

Ця пісня прозвучала не випадково, Семен Степанович присвятив її Тарасові Шевченку, який гостював у родині композитора на хуторі Гулаківщина.

(розповідь про дружбу Т.Шевченка й Семена Гулака-Артемовського)

У мене в руках книга, яка з’явилася на світ дякуючи меценатам Симиренкам з Млієва. Кошти на видання «Кобзаря» в сумі 1100 карбованців поет просить позичити у відомого цукровиробника Платона Симиренка.

(розповідь про родину Симиренків)

Учень

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю,

З-за Дніпра мов далекого

Слова прилітають.

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись,

Мов ті діти. І радують

Одиноку душу

Убогую. Любо мені.

Любо мені з ними,

Мов батькові багатому

З дітками малими.

І радий я, і веселий,

І Бога благаю,

Щоб не приспав моїх діток

В далекому краю.

Нехай летять додомоньку

Легенькії діти

Та розкажуть, як то тяжко

Було їм на світі.

І в сім’ї веселій тихо

Дітей привітають,

І сивою головою

Батько покиває.

Мати скаже: бодай тії

Діти не родились.

А дівчина подумає:

Я їх полюбила.

Т.Шевченко

Отже, як бачимо, прожив Тарас Григорович важких 47 років. Помер він 10 березня 1861 року самотнім у казенній квартирі, не здійснивши своєї заповітної мрії про сімейний затишок у власному домі на Батьківщині.

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Поси́жу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Т.Шевченко

Хай Господь Бог упокоїть його бентежну душу. Вічний спокій і світла пам’ять земляку, пророку, нашому сучаснику, істинному українцю.

(слайд  на фоні пам’ятника Т. Шевченку біля школи)

Згадаймо, вшануймо, пом’янімо…

160 років з дня смерті Т.Г.Шевченка,

255 років з дня страти Данила Кушніра, мліївського церковного старости, якому присвячено розділ «Титар» в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки»,

120 років написання історичної повісті «Останні орли» Михайлом Старицьким, присвяченої подіям 1768 року –Коліївщині.

Хоч збігло не одне століття,

А ми й сьогодні із цікавістю читаєм

Шевченка слово монолітне

Про подвиг титаря у нашім краї.

 Не кожен здатен був на жертву

За віру, мову солов’ֹїну

А він волів ліпше померти,

Ніж зрадить віру й Україну.

Ідуть роки. Нові герої

Історію вершать нетлінну,

А Божі заповіді і чесноти

Попри часи лишаються незмінні.

 Тож слово Тараса й сьогодні на часі.

Хай віра єднає заради любові.

Хай мир запанує, злагода й спокій,

Щасливії будуть усі і здорові.

ІV. Підведення підсумків (метод “Мікрофон”)

V. Оцінювання здобувачів освіти

VІ. Домашнє завдання