Тема. У Симиренків краї Кобзаря згадаємо…
Мета. Розширити знання учнів про життєпис Т.Г.Шевченка, згадати сторінки життя і творчості поета, пов’язані з Городищиною; розвивати мовлення, увагу, уяву здобувачів освіти; прищеплювати почуття любові до поезії, музики, рідного краю.
Обладнання. Виставка книг, презентація, портрет Т.Г.Шевченка, запис пісень.
Тип уроку. Урок-заочна подорож
Хід уроку
I. Організація класу
II. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
Коли б не Він,
То й люди б нас не знали.
Коли б не Він,
Про нас не чув би світ…
О. Кобець
Сьогодні особливий день. 10 березня 1861 року, 160 років тому, відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. Про нього чули, його поетичне слово знають не лише у кожній українській хаті, а й у далекій Канаді, Америці, Казахстані. Хто ж він такий? Яке життя прожив, що й сьогодні його згадують, шанують, поминають?
Поет, прозаїк, художник, філософ, демократ, мислитель, патріот, українець. Так, він українець.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т.Шевченко
Доля так розпорядилася, що прожив поет, якого називають в Україні Кобзарем, тобто співцем дум і прагнень народних, всього 47 років. Народився 9 березня 1914 року, а помер 10 березня 1861 року. Багато це чи мало? Зовсім мало, якщо врахувати, що з цих 47 років жив він у рідній Україні лише в дитячі роки, а, ставши дорослим, тричі приїжджав на милу серцю Батьківщину.
А ще чому хочеться саме сьогодні й саме нам з вами пом’янути, як він писав, «незлим тихим словом» цю людину?
Тарас Григорович Шевченко - наш земляк, був у Городищі, дружив із С.С.Гулаком-Артемовським, його мамою Варварою Арсентіївною; у селі Зелена Діброва з 1823 року мешкала рідна Тарасова сестра — Катерина, до якої поет навідувався під час подорожей Україною; у селищі Вільшана він козачкував у пана Енгельгардта; у селі Млієві гостював у садоводів Симиренків, які допомогли коштами, щоб світ побачила безсмертна книга «Кобзар».
Як бачите, світ великий, Україна – неозора, а саме наша черкаська земля стала батьківщиною, колискою Пророка, саме наші земляки не залишили його в період заслання, допомагаючи коштами.
Тож, думаю, буде не зайвим нам сьогодні помандрувати життєвими стежками Тараса Григоровича Шевченка, пов’язаними з Городищиною, а допоможе нам у цьому книга «Блукав я по світу чимало», епіграфом до якої є якраз ці слова: «блукав я по світу чимало, носив і свиту, і жупан…», а також путівники «Шевченко у Млієві», «Шевченко у Вільшані», «Шевченко у Зеленій Діброві», «Шевченко в Городищі».
Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
А понад шляхами.
Т.Шевченко
ІІІ. Основний зміст уроку
Починаємо мандрівку. Народився Тарас у селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині (нині Черкаська область) у родині Григорія Івановича й Катерини Якимівни Шевченко. Згодом сім’я переїхала у сусіднє село Кирилівку, де пройшло дитинство Тараса. Хлопчик ріс допитливою дитиною. Якось улітку, коли батько зі старшим братом Микитою поїхали чумакувати, малий Шевченко захотів подивитися, де ж ті залізні стовпи, на яких тримається небо.
Коли Тарасові було 9 років, померла мати. Батько привів у хату мачуху Оксану з трьома малолітніми дітьми. Через два роки не стало батька. П’ятеро дітей залишилися сиротами. Безтурботне дитинство закінчилося.
Місцем розради Тараса стала Зелена Діброва, куди у 1823 році вийшла заміж у сім’ю Красицьких сестра Катерина.
(Відео)
(повідомлення про перебування поета в Зеленій Діброві)
Поруч із Зеленою Дібровою селище Вільшана. Находився Тарас по наймах у Тарасівці, Хлипнівці, бував у Богуславі, Буртах, Шполі, вчився на маляра, аж поки в його життя не втрутився дід Іван – упросив управителя панського маєтку взяти його до себе хлопчиком для доручень, кухарчуком. Там помітили Тараса й перевели до Павла Енгельгардта козачком. Разом із поміщиком він побував у Корсуні, Києві, а пізніше поїхав у Литву, місто Вільно. Саме у Вільшані пробуджується художній талант Шевченка.
На місці маєтку пана Енгельгардта встановлено пам’ятний знак «Тут була садиба управителя пана Енгельгардта, де в 1829 році служив козачком Т.Г.Шевченко».
(розповідь про перебування поета у Вільшані)
«Мій шлях в світи проліг з Вільшани», - читаємо на пам’ятнику молодому поетові, встановленому перед будинком культури у 2014 році з нагоди 200-річчя від дня народження Кобзаря.
( Слайд)
Пізніше Тарас Григорович не раз згадував Вільшану у своїх творах, зокрема в поемі «Гайдамаки», де йдеться про боротьбу українців за волю, віру, збереження православ’я. Один з епізодів розповідає про розправу над Данилом Кушніром, мліївським церковним старостою, якого жорстоко знищили, спаливши живим і відрубавши голову. «Я готовий померти за віру православну», - були останні слова нескореного Данила Мліївського, святого, пам’ятник якому встановлено на подвір’ї Михайлівської церкви в Городищі. 11 серпня цього року виповнюється 255 років від тієї страшної події.
(Відео біля пам’ятника Данилу Кушніру, розповідь вчителя, вірш у виконанні учнів)
Як бачимо, Тарас Григорович любив наш край, линув спогадами до діда Івана про його героїчну минувшину.
Наступна зупинка нашої подорожі – Городище. Перебування поета тут пов’язане з сім’єю С.С.Гулака-Артемовського. У листах із заслання Тарас Шевченко називає Семена Гулака-Артемовського «найблагороднішим із людей, щирим, єдиним другом».
(Пісня «Стоїть явір над водою»)
Ця пісня прозвучала не випадково, Семен Степанович присвятив її Тарасові Шевченку, який гостював у родині композитора на хуторі Гулаківщина.
(розповідь про дружбу Т.Шевченка й Семена Гулака-Артемовського)
У мене в руках книга, яка з’явилася на світ дякуючи меценатам Симиренкам з Млієва. Кошти на видання «Кобзаря» в сумі 1100 карбованців поет просить позичити у відомого цукровиробника Платона Симиренка.
(розповідь про родину Симиренків)
Учень
Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!
Мені легшає в неволі,
Як я їх складаю,
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають.
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись,
Мов ті діти. І радують
Одиноку душу
Убогую. Любо мені.
Любо мені з ними,
Мов батькові багатому
З дітками малими.
І радий я, і веселий,
І Бога благаю,
Щоб не приспав моїх діток
В далекому краю.
Нехай летять додомоньку
Легенькії діти
Та розкажуть, як то тяжко
Було їм на світі.
І в сім’ї веселій тихо
Дітей привітають,
І сивою головою
Батько покиває.
Мати скаже: бодай тії
Діти не родились.
А дівчина подумає:
Я їх полюбила.
Т.Шевченко
Отже, як бачимо, прожив Тарас Григорович важких 47 років. Помер він 10 березня 1861 року самотнім у казенній квартирі, не здійснивши своєї заповітної мрії про сімейний затишок у власному домі на Батьківщині.
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Поси́жу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Т.Шевченко
Хай Господь Бог упокоїть його бентежну душу. Вічний спокій і світла пам’ять земляку, пророку, нашому сучаснику, істинному українцю.
(слайд на фоні пам’ятника Т. Шевченку біля школи)
Згадаймо, вшануймо, пом’янімо…
160 років з дня смерті Т.Г.Шевченка,
255 років з дня страти Данила Кушніра, мліївського церковного старости, якому присвячено розділ «Титар» в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки»,
120 років написання історичної повісті «Останні орли» Михайлом Старицьким, присвяченої подіям 1768 року –Коліївщині.
Хоч збігло не одне століття,
А ми й сьогодні із цікавістю читаєм
Шевченка слово монолітне
Про подвиг титаря у нашім краї.
Не кожен здатен був на жертву
За віру, мову солов’ֹїну
А він волів ліпше померти,
Ніж зрадить віру й Україну.
Ідуть роки. Нові герої
Історію вершать нетлінну,
А Божі заповіді і чесноти
Попри часи лишаються незмінні.
Тож слово Тараса й сьогодні на часі.
Хай віра єднає заради любові.
Хай мир запанує, злагода й спокій,
Щасливії будуть усі і здорові.
ІV. Підведення підсумків (метод “Мікрофон”)
V. Оцінювання здобувачів освіти
VІ. Домашнє завдання