Урок . Тема "Ми вшановуєм пам`ять Шевченка"

  Інтегрований урок у 3 класі на тему «Ми вшановуєм пам`ять Шевченка»                                                                                                 

Звучить музика «Реве та стогне Дніпр широкий»

Заходять учні

Читає учень уривок із поетичного твору Т.Г.Шевченка «Причинна»:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Вчитель:    У селі Моринцях,  в Україні, народився великий український поет, наш геній і пророк Тарас Шевченко. У бідній селянській родині, в маленькій хатині під солом`яною стріхою прийшов на світ хлопчик, якому доля судила стати світочем українського народу, його силою, його нескореною волею до життя.

Тихо надворі.

Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне

Верба височенька.

Наша Оленка

Відкрила «Кобзар»,

Вголос читає

Тараса Шевченка.

Ген за рікою

Синіє гора,

В небі веселка

Розквітла казково.

Ніжно вплітається

В гомін Дніпра

Добре і щире

Шевченкове слово.

 

Навесні, коли тануть сніги

І на рясті заграє веселка

Повні сил і живої снаги

Всі:   Ми вшановуєм пам`ять Шевченка.

Учитель: Майбутній поет народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на Черкащині, в сім`ї кріпаків.

Тарас ріс допитливим, мрійливим хлопчиком. Йому дуже хотілося вчитися малювати.

Його вразлива душа, хороша пам`ять увібрали багато картин прекрасної української природи, народного побуту, мову, звичаї.

Усе це потім відбилося у його поезії та живопису.

Виходять діти: хлопчик і молодий художник:

…Якось уночі гуляв у саду молодий художник. Побачив він – сидить хлопець, малює. Підійшов, поглянув.

- Дуже добре малюєш! – сказав художник. – Ти вчишся малювати?

- Я працюю в артілі майстра-маляра.

- А звідки ж ти?

- Я з України.

- А як звати тебе?

- Тарас.

Переказ учнями оповідання В.Ковалюка «Тарасів сон»

І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить,

Неначе й досі, сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

  І досі сниться: вийшла з хати

  Веселая, сміючись,  мати.

  Цілує діда і дитя,

  Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається…

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

  Пісня «Зоре моя вечірняя»

Переказ учнями оповідання «Малий Тарас чумакує»

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

 

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає, -

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Пісня « Зацвіла у лузі червона калина»

Переказ учнями оповідання «Тарас у наймах»

Учень співає     «  Думи мої, думи мої,

   Лихо мені з вами!

   Нащо стали на папері

   Сумними рядами?..

   Чом вас вітер не розвіяв

   В степу, як пилину?

   Чом вас лихо не приспало,

   Як свою дитину?..»

 

«Мені тринадцятий минало.»

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

………………………………….

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Село!.. О, скільки споминів любих та чарівних розбуджується в моїм старім серці при тім сердечнім слові! Село!..

В от стоїть передо мною наша бідна, стара, біла хата, з потемнілою солом`яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку яблунька з червоними яблуками, а довкола неї квітник.

Та який сад! Густий, темний, тихий – що й казати: другого такого на всім світі немає! А за садом левада, а за левадою долина, а в долині потічок тихий, ледве дзюрчить; верби та калина оточили його, а темно-зелені лопухи широколисті обкутали його.

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

  Пісня «Тече вода із-за гаю»

Всі його ми батьком звемо,

 Так від роду і до роду:

Кожний вірш свій і поему

 Він присвячував народу.

Він любив усе прекрасне,

 Все ненавидів потворне, -

І його ім`я незгасне,

 Світлий образ – неповторний.

Чисту матір і дитину

 Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

 Поглядом він променистим.

Ясен досвіт ще не сходив, -

 А йому перед очима

Дружба радісна народів,

 Як зоря, палала зрима.

Ось чому в сім`ї великій,

 У цвіту садів прекрасних

Буде жити він вовіки,

 Як безсмертний наш сучасник.

Вчитель:     Творчість великого Кобзаря так багато значить для кожного українця, що ми читаємо і перечитуємо його твори протягом життя. Та не забули українці свого незвичайного земляка, який журився долею свого народу. Бо він не просто журився, а боровся за його кращу долю, писав полум`яні твори, закликаючи українців не забувати свого роду, свого рідного слова, не відступатися від матері-України.

  Звучить музика. Учні встають.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отоді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися… а до того

Я не знаю Бога.

 Поховайте та вставайте,

 Кайдани порвіте

 І вражою злою кров`ю

 Волю окропіте.

 І МЕНЕ В СЕМ`Ї ВЕЛИКІЙ,

 В сем`ї вольній, новій,

 Не забудьте пом`янути

Всі:   Незлим тихим словом.

  Хвилина мовчання

Замовкло серце Кобзаря

У чужині холодній.

Та слово ясне, мов зоря

Нам світить сьогодні.

 Сповнить Тараса заповіт

 Ніхто з нас не забуде,

 І хоч минуло сотні літ,

 Він завжди з нами буде.

  Хлопчик і дівчинка виносять корзину з квітами до портрета

 Т.Г. Шевченка