Виховний захід до Дня народження Т. Г. Шевченка " Іду з дитинства до Тараса".

 

 

 

 

 

СЦЕНАРІЙ

ВИХОВНОГО ЗАХОДУ ДО  ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

«ІДУ З ДИТИНСТВА ДО ТАРАСА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

                                                                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ІДУ З ДИТИНСТВА ДО ТАРАСА»

 

Мета. Ознайомити учнів початкової школи з життєвим і творчим шляхом Кобзаря та традицією святкування Тижня дитячої книги в Україні; розвивати інтерес до читання, вивчення минулого нашого народу; виховувати шанобливе ставлення до минулого України, патріотизм.  

 

Обладнання. Святково прикрашений зал, портрет Т.Г.Шевченка, виставка творів Кобзаря, виставка дитячих малюнків «Малюємо за творами Т.Г.Шевченка»

 

Хід

 

Ведучий.  Доброго дня дорогі учні, вчителі, батьки! Ми раді вітати вас на нашому святі. Кожного року у нашій школі ми проводимо свято книги. Книга – одне з найбільших див, створених людиною. З книги  ми дізнаємося про минуле та день сьогоднішній, вона веде нас у захоплюючу подорож країною знань, розповідає про те, як вирощують хліб і зводять будинки, варять сталь і приборкують ріки. Як не можна жити без повітря, води та хліба, так не можна жити і без книги. Недарма і прислів’я є: “Хліб годує тіло, а книга – розум”.

Книжка… Для одних – це річ, як і тисячі речей повсякденного побуту для інших – данина моді, але для багатьох – це скарб неоцінний.  

Ведуча.   

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка!

Свято дитячої книги цього року ми вирішили присвятити Т.Г.Шевченку.

Ведучий.

Який потрібно мати

В душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство

І через сотні літ.

Яким зарядом треба

Наснажити слова,

Щоб пісня і сьогодні

Звучала як нова.

Нині – як і щороку – ми проводимо шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.

Ведуча.

  Минуло вже багато років з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  -  як   член сім’ї , як найдорожча людина.

 У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові і мамі.

Він стереже і хату  й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький  -  дивись

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось -  ось і вийде з рами.

Ведучий.

 В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря. Давайте і ми з вами це зробимо у нашій святковій залі

(Учень та учениця підходять до портрета Шевченка.

Кладуть квіти, запалюють свічку. Повертаються на сцену і говорять)

Учень:

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Учениця:

Я, маленька українка,

Вісім років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті.

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре не загине

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

Уклін тобі, Тарасе

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дитяче

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть

Те зроблять їхні діти.

Учень:

Спи спокійно Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові і тебе пом’янули

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

Ведуча.

Він був сином мужа, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської  муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі  -

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніяково, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле , де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль Боже

То дай злої ! Злої!

Ведучий.

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

(Ведучі заходять за сцену)

Сценка «Тарас і мати»

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А  чому так багато на небі зірочок?

Мати: Це коли людина на світ приходить,  Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне,  зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив,  матусю,  бачив… Матусенько, а чому одні  зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра ,любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм  радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не  розгинать своєї спини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди з краю в край.

Панує рабство ненависне.

Тарас.

… В тім гаю,

У тій хатині у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дадуть.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила

Там батько плачучи з дітьми

( А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині !… А ми

Розлізлися межи людьми.

Мов мишенята.

Ведуча.

Тяжко , важко в світі жити

Сироті без роду

Нема куди прихилиться ,-

Хоч з гори та в воду…

В того доля ходить полем.,

Колоски збирає,

А моя десь ледащиця,

За морем блукає…

Дід.

Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі , Тарасе!

Селянин. Пани – кати…

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих!

Дівчата.

А он розпинають

Вдову за подушне… А сина купують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію, у військо віддають!

Селянин.

А онде під тином

Опухла дитина – голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне…

Дід.

Чи Бог бачить із-за хмари

Наші сльози, горе?

Дівчина.

Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?

Шевченко.

Пани, пани!

Схаменіться! Будьте люди!

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Ведуча.

Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово

Ти наше диво калинове.

Кохана материнська мово

Плекаймо в серці кожне

Прозоре диво калинове

Хай квітне червоно слово

В сім ї великій, вольній , новій.

Ведучий.  І на  оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра  лине вічно жива в народі  слава великого Кобзаря.

Ми  чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття

І  голос твій наш душі окриля.

Встав в новій красі скрізь лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ведуча.

Мабуть у нашому святковому залі не залишилося жодної людини яку б не вразило одвічне слово великого поета.

Ведучий. Ось і підійшло до завершення наше свято. Але ще більше про життєвий шлях Т.Г.Шевченка ви можете дізнатися із книг. Бажаємо успіхів у пізнанні минулого нашого народу. Допобачення!