Захід "Запаліть скорботну свічку"

ЗАПАЛІТЬ СКОРБОТНУ СВІЧКУ…

                              Виховний захід в 4-а класі

Мета. Ознайомити учнів початкових класів із жахливими роками голодомору в Україні. Допомогти зрозуміти    душевний стан авторів творів про голодомор. Викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи. Виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію рідного народу, повагу до історичного минулого свого народу,  який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Обладнання. Малюнки на дошці, відеопрезентація «Спогади очевидців», література  про голодомор, музика

                                                            Хід заходу

 Вступне слово вчителя.

- Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть очі!

(Проношу поміж рядами хлібину.)

- Що ви відчули?

- Так, це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!

Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!

1 учень. Хліб усьому голова.

Так в народі кажуть.

Хліб - мир, любов, життя,

Хліб - це наша радість.

Мама зранку подає

Молочка поживного

І смачний окраєць хліба.

Теплого пшеничного.

Хліб - багатство найцінніше,

Гість жаданий в хаті

З тих часів, коли навчились

Його виробляти.

2 учень. Йшли роки, мінялись люди,

Цінності губились.

Тільки хліб — незгубна цінність,

В ньому наша сила.

Хліб — усьому голова.

Хліб — як сонце, кажуть,

Хліб - це спокій, мир, життя.

Хліб - це справжня радість.

3 учень.  А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

- Мова  сьогодні йтиме про рік 1933...

Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України: ГОЛОДОМОР

4 учень. Багато  років тому нам хотіли винести вирок смерті. Багато років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних     людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

5 учень.  Багато років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про всіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

 

Розповідь вчителя:

Голодомор - бо голод був штучний, тобто організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських хліборобів, знищити український народ. Історики називають різні цифри жертв голодомору. Але всі вони страшні. У світі не зафіксовано голоду подібного тому. Тільки вдумайтеся: вимерло в нашому краї до 10 млн. людей. Традиційне українське село зі своїми звичаями було зруйноване.

( розгляд ілюстрацій та літератури про голодомор                                      Скрізь, як говорив Т. Шевченко, „село неначе                                        погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду                                         помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє                                      останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли,                                            бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті.                                     Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя.                                      І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи                                      до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю,                                         бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

- Послухайте розповіді про ці трагічні сторінки історії українського народу.

(Перегляд відеоролика «Спогади про голодомор)

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель.  Страшний час ... Замучені голодом, люди мерли, і їх не було кому ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали у ями і закопували... їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні...

- Горить свічка пам' яті...

- Підведімося, схилімо голови й пом'янімо тих, кого забрав з життя голод.

Читання учнями напам'ять віршів

Під музику « Мелодія Скорика» 

Учень. Як глухо повсюди! Як мертво, як тихо!

З лопатою ходить обідране лихо.

В двори заглядає, до кожної хати.

Голосить над вмерлими дітками мати.

 Учень. Квилить, ніби чайка, і руки ламає.

Ой, горе зловісне, ой, горе безкрає!...

Ні ляльки в селі, ні малого хлоп'яти...

Лиш там, на горі, вітряки розіп'яті.

(Микола Щербак)

Учень. Це остання хлібина, остання..

Очі горем налиті вщерть.

Батько і діти не їли зрання

Це остання хлібина, остання…

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку.

Пильно дивиться дітвора.

 Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку

Умирати вже вам пора...

Учень. Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить...

Сиве око, сліпе, незряче.

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить...

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою - клекіт орлій,

А на вигоні - трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів...

Учень. Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій…

Голод... голод...

В історії ж пером швидким

Писались гімни і хорали,

А ці пекучі сторінки...

В руках, що виростили хліб,

Не залишили і зернини.

Учень. Ні, рід наш в горі не осліп –

Ти все згадаєш, Україно,

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам. ...

Хоч радість легше пам'ятать.

Та треба пам'ятать і горе.

«АМЕНО» (танок  із свічками)

Сценка «Хочу жити» (Під супровід пісні «На вікні свіча)

Сидить за столом зажурена мати, на ослоні сидять діти з протягнутими руками.

Дитина. Мама, хочу їсти.

Дитина. Мама, животик болить.

Дитина. Мамочко, ріднесенька, дай хоча крихту хліба.

Мати дивиться на них, підходить , обіймає.

Мати. Давайте я вам казочку розкажу, ви і забудете про їжу.

Дитина. Мамо, в очах темніє.

Мати. Закрий очі і поспи, і перестане в очах темніти.

Дитина. Мамочко, я помираю, останній раз прошу, дай хлібця.

Мати.(голубить дитину) Прости, моя рідна кровиночка, нічим мені тебе погодувати. Спи ,ріднесенька, іди до раю…..(схиляється і цілує в останній раз дитину)

Учень. Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».

 Учениця. А. Листопад «Остання колискова»

Спіте, дітки, спіте, любі.

І не просинайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере Вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти…

Янгол божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Спи, синочку, горе – паску.

Засинай, навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Натопила маковинням.

Затулила лядку й комин.

І в тумані темно – синім

Заспівала колискову.

Спіте міцно, спіте, діти…

Янгол божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Спи, синочку, горе – паску.

Засинай, навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Ще пограймось навперейми.

В піжмурки з бідою.

Лельки!

Заховаємось од неї.

У сиру земельку…

Хлопчик

Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось,
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
…Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

Дівчинка

Молитва Катерини Мотрич за убієнних голодом у 1932-1933 рр.
Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця». «Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини.  Богородице! Матір наша небесна! Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?  Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відверни. Нині, прісно й на віки вічні відведи. Амінь!»

Учень.  Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Підсумок

Вчитель.

     Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

  Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії і справді ніколи не повторились.

 А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою, силою.

 Молитва за Україну

(читають учні)

На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я квітучий

Рідний образ твій.

 На зелених схилах

Стародавня Русь

Україно мила.

За тебе молюсь.

 Я молюся Богу

За дітей своїх.

За батьків стареньких.

За усіх святих.

 Боже мій єдиний,

Я, Твоє дитя.

Прошу Україні

Кращого життя.

 На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я майбутній

Світлий образ твій -

 Вільна і багата,

Горда, наче птах,

Україна - мати

Знана у світах.

 Краю, мій краю,

Земле нащадків.

Бога благаю

За твоє щастя.

За свою долю –

Зоряну днину.

Богу молюся

За Україну!