Зарубіжна література .

     «Зарубіжна література» — предмет надзвичайно важливий і потрібний. Він сприяє формуванню особистості, виробленню в учнів естетичного смаку, усвідомленню місця національних культурних надбань серед надбань інших народів і культур. Вивчення літератури передбачає не тільки залучення учнів до читання різноманітних творів і активізацію читацької діяльності, а й проникнення у природу художнього твору, розуміння особливостей та функцій  поетичного слова, його естетичного впливу. Керовані вчителем, вони мають навчитися не лише усвідомлювати, подобається їм чи не подобається той чи інший твір, а й замислюватись над тим, що саме подобається їм у творі, як створюється художній образ, які прийоми застосовує письменник задля естетичного впливу на читача, тощо.

     Головним  завданням освіти України у новому тисячолітті є така організація процесу набуття знань, яка б сприяла розвитку особистості учня, становленню його творчого потенціалу. Тому в основу вивчення зарубіжної літератури покладено духовно-ціннісний підхід, який має бути реалізований шляхом упровадження в педагогічну практику особистісно-орієнтованого навчання, спрямованого на вироблення моделі власної життєвої позиції. Література — це вікно у світ, це сторінки великої книги життя людства. І допомогти осмислити цей світ — найголовніше завдання вчителя зарубіжної літератури. Розвиток творчого потенціалу особистості є першорозрядною якістю, яка виявляє життєздатність людини.

Світ схожий на книгу,

І той, хто знає тільки свою країну,

Прочитав у ній лише першу

                                     сторінку...

                          Фужере де Монброна.

Існування людини неможливе без слова, бо  саме людина — одна серед усіх істот на Землі — володіє цим божественним даром.

На уроках літератури слово часто звучить  інакше, ніж у повсякденному житті: урочистіше, яскравіше, виразніше. Відкривати учням таїни слова — саме у цьому полягає завдання словесника, унікальність його діяльності та її злободенність. Стираючи зі слів глянець повсякденного вжитку, вдивляючись у них, виявляємо новий зміст звичайних для нас понять. Адже сьогоднішнє слово цілком доступне, воно всюди привертає до себе нашу увагу, зупиняє, промовляючи до нас афішею, неоновою рекламою, через телевізор, радіо, газету Та внаслідок  частого вживання воно втратило свою глибину, таємничість і багатозначність.

У найдавніші часи слово наділялося магічною силою. Вірили, що словом можна вбити або зцілити. Той, хто творив Слово, творив Усесвіт: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово... Усе через нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». (Євангеліє від Іоанна,— 1:1.3)

Саме за допомогою слова словесники намагаються посіяти в юних душах Добро  й  Красу, Щирість та Людяність. Література — це перша Муза людства, а словесник трансформує мистецтво художнього слова в серці та розумі юних читачів. Втім, зрозуміло, що термін «педагогічне спілкування» не охоплює всієї проблематики інтерактивного навчання літератури. У методичному плані це явище етико-естетичне. і бо за інтерактивної методики викладання : літератури духовно формується, морально  викристалізовується особистість. Таким чином, основою інтерактивного вивчення літератури є взаємодія між письменником, твором та учасниками процесу навчання, що реалізується через педагогічне  спілкування — діалог й орієнтує читача на етико-естетичний синтез сприйняття, розуміння твору мистецтва.

 Інтерактивні методи  вивчення літератури

 Змістова структура власне поняття «література» (як вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за допомогою І слова) дозволяє виважено підійти до його  методичної концепції й поставити запитання: якою ж має бути методика викладання  літератури з мистецького погляду? !

 Провідні сучасні дослідники методики питання про вивчення літератури розглядають  саме в інтерпретаційний спосіб й здебільшого погоджуються з постулатом так званої інтерактивної методики.

Термін «інтерактивне навчання» (від англ.— interactive learning) означає, по-перше, учіння, засноване на взаємодії, по-друге, навчання, побудоване на взаємодії. Отже, основою інтерактивного навчання є взаємодія. За філософським енциклопедичним словником, «взаємодія — категорія, що відображає процеси впливу різних об'єктів один на одного, їх взаємозалежність, зміну стану та взаємоперехід, «народження одним об'єктом іншого» [2; С. 57]. Проте ця категорія в освітньому процесі  здійснюється у формі педагогічного спілкування, що розуміється як рівно активна j взаємодія — діалог.

  Діалектика педагогічного спілкування — міжсуб'єктна взаємодія у викладанні літератури — розгортається як процес уподібнення та відокремлення суб'єктів спілкування J (письменника, вчителя, учнів).  Міжсуб'єктна взаємодія читача і твору — це діалог, який спонукає учасників до особистісного розвитку, самовизначення, персоналізації, соціального ототожнення, інтеграції в процесі спільного творення художніх образів. За М. М. Бахтіним, «тільки в спілкуванні, у взаємодії' людини з людиною розкривається «людина в людині» як для інших, так і для себе... Бути — значить спілкуватися діалогічно. Коли діалог закінчується, все закінчується» [З, С. 94].

Інтерактивні методи вивчення літератури — це система способів діалогічної взаємодії між суб'єктами навчального процесу, письменником і його твором, спрямованих на осмислення «інтра» — «мета» — суб'єктні компоненти цього діалогу. Інтерактивні методи можна класифікувати за декількома ознаками. На думку О. В. Киричука, механізми спілкування (сприйняття — пізнання — оцінювання — вплив) розглядаються як форми реалізації його основних функцій: інформаційної, пізнавальної, мотиваційної, регулятивної.

Інформаційні методи — це способи діалогічної взаємодії між письменником, його твором та суб'єктами навчання з метою обміну духовними цінностями. Наведемо деякі ідеї, що можуть реалізувати ці методи у викладанні літератури.

«Ім'я героя». Учням пропонується репрезентувати героїв твору з позиції автора, критика або іншого героя тощо.

«Знайомство з героями». Читачам пропонується познайомити героїв різних творів одне з одним.

Пізнавальні методи — це способи пізнавальної взаємодії (діалогу) в процесі вивчення літератури з метою не лише отримання нових знань, їх систематизації, а й розвитку творчого мислення школярів.

До цих методів можна віднести ігрове моделювання, «мозкову атаку», метод синектики тощо.

Мотиваційні методи — способи діалогічної взаємодії учасників навчального процесу, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до героїв твору, до себе чи однолітків. З-поміж цих методів можна назвати такі:

«Лист до самого себе». Учням пропонується написати листа до самого себе, в якому треба перелічити все, що вони збираються зробити за результатами вивчення твору. Лист покласти в конверт, адресований собі. Приблизно через чотири тижні після заняття надіслати цього листа. Це буде ввічливе нагадування самому собі від себе. Варіантом такого методу може бути й «Лист до найулюбленішого героя» (письменника); «Самооцінка». Школярі класифікують позитивне — негативне у вчинках героя, своєму сприйнятті твору тощо. Під час використання методу «3; 2; 1» учні визначають, наприклад, 3 положення, що справді їх зацікавило у творі; 2 положення, які хотілося б поглибити (запропонувати автору доопрацювати); 1 положення, яке будуть використовувати в житті.

Регулятивні методи — завдяки цим способам встановлюються та приймаються певні правила діалогічної взаємодії між учасниками навчання.

«Виробимо правила». Перед проведенням дискусії школярі формують і записують правила, якими керуються упродовж навчання. Ці правила, можуть доповнюватися, змінюватися. Бажано, формулюючи їх,  уникати негативних тверджень, подавати їх. скажімо, так:

• правило піднятої руки;

• говорити першим;

• право на помилку тощо.

Важливо те, що процеси пошуку й відбору отриманих діалогічних методів викладання здійснюються педагогами здебільшого інтуїтивно.

Будь-який мистецький твір, щоб бути прочитаним, має інтерпретуватися учителем на рівні того творчого діалогу, яким фактично спілкувався митець зі своїм твором.

Впровадження технологій особистісно- орієнтованої освіти в практику

1. Методика особистісно - зорієнтованого підходу

Намагання викладача зажадати від учня засвоєння тільки того, що «кожен має знати» (і що може знайти у готовому вигляді в довідниках), суперечить засаді особистісного підходу, який у поєднанні з розкриттям духовно-ціннісного змісту твору дає змогу кожному учневі знайти у ньому щось неповторне для себе й не сковує власної творчої ініціативи. Тож, вивчаючи, наприклад, роман  А. Камю «Чума», ділимо клас за рівнем літературного розвитку на кілька творчих груп.

Кожна з них отримує своє завдання, яке має опрацювати на уроці, а потім під час бесіди доповісти про результати свого дослідження.

(Сильні учні). Пояснити, чому твір А. Камю «Чума» за його жанровою якістю відносять до роману-притчі.

(Сильні учні). Чому чума є універсальною j метафорою зла в усій його різноманітнос-1 ті й загрозливості?

(Середні учні). «Людина мусить залишати ся вірною людському в собі; повинна протистояти злу навіть тоді, коли немає жодної перспективи й жодної надії». Що хотів j підкреслити цією фразою Камю?

(Слабкі учні). Як змальовано боротьбу людської спільноти проти конкретного зла в романі Камю «Чума»?

2. Робота з текстом

за ключовими епізодами

Методику добору ключових епізодів розробила у Прикарпатському університеті ім.  В. Стефаника О. Мариновська.  Вона пропонує попередньо поділити текст епічного твору, що вивчається, на три логічно завершені фрагменти, поставити до кожного  з них запитання. Ці запитання мають використовуватися під час аналізу твору; що  здійснюється за принципом єдності змісту та форми. У класі прочитується кожна така части на, далі проводиться бесіда-аналіз. Так учні знайомляться з художнім твором через ланцюжок «ключових епізодів», І які ретельно обговорюються, а потім учні j виконують проблемні завдання.

3. Методика проведення рольової гри.

Англійський педагог Ульріх Гербер, автор ) праці «Літературна рольова гра», вважає,) що така гра забезпечує високий рівень розумової, емоційної і поведінкової активності учнів, стимулює уяву пам'ять, емоції, І збагачує мову Під час рольової гри учні активно «переймаються» долею персонажів,  переживають в уяві те, чого, можливо, не матимуть у реальному житті.

Проміжною ігровою структурою, коли рольова трансформація ще не потрібна, є брейн- стормінг — колективний «МОЗКОВИЙ штурм» .І під час осмислення проблеми, його можна використовувати для розв'язання серйозних літературознавчих проблем, для  аналізу великих за обсягом, але складних і за змістом творів чи при узагальнюючому j повторенні та порівнянні різних літера-турознавчих явищ.

Відтак звичайний навчальний аналіз програмового твору перетворюється на захоплююче колективне співробітництво,що стимулює зацікавлення твором та його автором. І шкода, що ігрова методика ще не | прижилася як слід у нашій практиці. Рольова гра на завершальному етапі вивчення твору активізує інтелектуальну й творчу) діяльність учня, «о. готуючись перевтілитися в образ певного героя, кожний учасник має якомога уважніше прочитати художній твір, щоб перейнятись духом  епохи, настроями героїв, зрозуміти мотиви їхньої поведінки.

4. Методика впровадження елементів  компаративного аналізу

    Академік Д. Наливайко говорить, що «необхідність порівняльного вивчення літератури і його методики не викликає сумнівів». Це вивчення розпочинати треба з простого — з порівняння творів, що належать до  однієї художньої системи, до одного жанру й стилю, тем, сюжетів, композиції, жанрової специфіки, стилістики тощо. Прикладом можуть бути розробки уроків за творчістю

М. Булгакова («Майстер і Маргарита» — «Фауст» Гете) або ж встановлення паралелей з українською літературою (Кнут Гамсун «Пан» — М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»; А. Камю «Чума» — В. Барка «Жовтий князь») тощо.

 5. Методика порівняння варіантів  різних перекладів

 Майже всі твори світового письменства і учні читають у перекладах. Наскільки вдалою й досконалою буде інтерпретація художнього твору іншою мовою, залежить  від таланту перекладача. Деякі художні твори мають кілька варіантів перекладу, тому доцільно використовувати методику порівняння варіантів різних ї перекладів, бо вона сприяє максимальному ; наближенню до авторської концепції літературного твору.  Найоптимальніші уроки — бінарні

(з учителями англійської, французької, німецької мови — залежно від мовної спеціалізації групи). На таких уроках учні порівнюють оригінал,  художні переклади різних авторів, складають порівняльні таблиці, самостійно переклалають поезію або уривки епічних текстів. Така подорож у світ перекладознавства  розвиватиме їхнє творче мислення, розвиватиме навички дослідницької роботи, пробуджуватиме інтерес до мови як духовної  скарбниці кожного народу.  Необхідно впроваджувати також інноваційні методики, запропоновані відомими фахівцями, педагогами: «методику цілісного  та проблемного аналізу літературного твору» (В. Маранцман, Т Чирковська, Т.Браже). Аналізуючи образи  літературних героїв. поетичну мову творів; педагог-словесник : допомагає дітям виявити особливості композиції, спосіб творення образів.

 

Шляхи використання інтерактивних форм навчання на уроках літератури.

Мистецтво навчання полягає не в умінні повідомляти, а в умінні збуджувати, будити, оживляти.

                                                                                 А. Дістервег

Сучасний урок зарубіжної літератури, побудований з позицій особистісно орієнтованого навчання за діалогічним принципом, що є визначальною формою спілкування на уроці, вимагає переосмислення пріоритету певних методів, прийомів та видів навчальної діяльності. Тому закономірно, що перевага останнім часом надається таким видам та формам робіт, як рольові ігри, семінари, прес-клуби, заліки-тренінги, дискусії тощо.

Розглянемо їх детальніше.

Семінар — це така форма проведення занять, яка сприяє формуванню в учнів навичок самостійної роботи з науковими джерелами, дозволяє оптимально враховувати індивідуальні здібності й нахили учнів. Готуючи студентів до семінару, викладач заздалегідь повідомляє тему, мету й завдання, формулює основні й додаткові питання з теми, рекомендує літературу.

Підготовка доповідей та повідомлень входить до переліку основних умінь учнів. Однак не секрет, що такі виступи викликають в учнів певні труднощі, вимагають від них значної пошукової роботи. Організовуючи роботу з творчою групою учнів, які разом з викладачем будуть готувати семінар, учитель таким чином вирішує ще одну важливу проблему — розвиток зв'язного монологічного мовлення учнів. Існують такі методи монологічного висловлювання:

• інформативно-репродуктивні (це різного роду перекази);

• інформативно-продуктивні (доповіді, повідомлення у вигляді «слово про письменника», «слово про героя», літературно-критичні виступи, доповіді узагальнюючого характеру, доповіді дослідницького характеру);

• полемічні (доповіді та повідомлення дискусійного характеру).

Протягом уроку-семінару учні вчаться точно формулювати свою точку зору, логічно розмірковувати, добирати докази, керувати своїми емоціями, бути толерантними у ставленні до позиції інших. Готуючись до семінару, учні, як правило, стикаються з такими проблемами:

• як сформулювати ту чи іншу думку, щоб зробити її якнайбільш зрозумілою;

 

• яким чином розподілити матеріал доповіді;

• як використати наявні факти й аргументи.

Тому викладач може підготувати рекомендації доповідачам, які сприятимуть формуванню культури виступів учнів.

Наведемо один із варіантів таких рекомендацій.

Поради виступаючим:

Доповідь має бути короткою та чіткою.

Завдання доповідача — переконати слухачів, довести свої головні тези.

Для вирішення поставленої мети добре продумайте такі моменти:

• Якою бачиться вам структура вашого виступу?

• Які думки та почуття ви хочете пробудити у слухачів?

• Які прийоми (риторичні запитання, зіставлення фактів, інтонаційні засоби) залучення уваги слухачів ви використовуєте у своїй промові?

• Які приклади з творів літератури чи інших видів мистецтв ви включите до свого виступу?

• Стежте за правильністю мовлення під час виступу, звертайте увагу на плеоназми (мовленнєва надмірність), тавтології (повторення однокореневих слів), невиправдане залучення вставних зворотів та речень, використання   слів-  па-разитів, мовленнєвих штампів.

Такі поради дозволяють учням замислитися не тільки над змістом, але й над формою виступу. Протягом такого уроку-семінару учням наводять міркування (докази, антидокази), що відстоюють певні позиції, погляди. Проблема такого уроку має бути оголошена заздалегідь. Учні розподіляються (умовно) на такі групи: проблемна група, яка забезпечує підготовку усних висловлювань; дослідницька (пошукова) — це безпосередньо доповідачі та два-три асистенти, що допомагають у доборі літератури, частковому відборі матеріалу та його обробці, виписуванні цитат, складанні плану, виписуванні аргументів; група опонентів, яка моделює свої запитання за темою доповіді, усно рецензує їх, доповнює новими положеннями та аргументами. Під час підготовки викладач має консультувати учнів, допомагати їм спланувати самостійну роботу.

Доповіді на семінарі оцінюють як вчитель, так і учні. Тому важливо ознайомити їх з критеріями оцінювання, а саме — звернути увагу на певні вміння та навички доповідачів:

• формулювати тему доповіді, яка може j нести концептуальний чи проблемний і характер, бути тільки рекламою чи тезою доповіді-огляду;

• обирати оптимальну структуру доповіді;

• достатньо ґрунтовно висвітлювати тему, використовуючи наукові першоджерела; 

• висувати тези та аргументувати їх;

• чітко висловлювати власну точку зору;

• коректно реагувати на запитання та зауваження слухачів; 

• давати змістовну відповідь опонентам;

• робити висновки; 

• відповідно до мовленнєвих норм оформлювати текст доповіді. 

Пропонуючи ланцюжок навчальних ситуацій на уроці-семінарі, учитель має віддавати  перевагу таким видам навчальної діяльності, які закладають  для формування особистісного ставлення учнів до пізнавання на уроці .

У подібній інтерактивній формі можна проводити й тематичні атестації у вигляді слів- бесід чи заліків.              До заліку учні готують невеличкі ДОПОВІДІ  (міні-лекції) на питання, винесені на атестацію. Слухаючи доповідь, учні за власним бажанням обирають собі роль критика чи  спільника доповідача.

Уважно прослухавши доповідача, «критики»  визначають найсильніші аспекти виступу, виділяють найбільш слабкі місця чи нерозкриті тези. Таким чином, своїми виступами вони надають доповідачеві можливість самому доповнити власну промову, крім  того, доповідач має право вступити у полеміку з критиком, аргументовано висловлюючи свою позицію, а також може виступити з підсумковим словом. Учні, що поділяють  точку зору доповідача, під час свого виступу мають звернути увагу на актуальність та  доцільність позиції доповідача.

Ще одну роль — роль конформіста краще  взяти на себе учителю. Він має залишатися  «нейтральним», не висловлювати своєї позиції, підтримуючи  і доповідача, і критика. «Конформіст» щоразу підкреслює найсильніші сторони виступу і доповідача,  і критиків.

На такому уроці, надавши можливість якнайбільшій кількості старшокласників виступити з доповідями, учитель не тільки

5. Імітація телевізійних ігор.

«Що? Де? Коли?», «Брейн-ринг», «КВК», «Щасливий випадок».

6. «Істинне — хибне».

Учні біля номера істинного твердження, яке читає вчитель, ставлять «+», помилкового — знак «—».

7. Конкурс на кращого оповідача, читця. Варіант назви: «Конкурс красномовців».

8. Конкурс на кращого ілюстратора сторінок книги.

9. Конкурс пантоміми.

Учні, послуговуючись мистецтвом жестів та міміки, створюють «живі» ілюстрації до творів, зображують літературних героїв.

10. Кросворди на літературному матеріалі.

11. «Літературні асоціації».

Школярі відгадують, із текстами яких творів асоціюються вказані предмети, явища.

12. Літературна вікторина.

«Впізнай героя за його предметом, реплікою, реплікою інших про нього».

«Впізнай твір за його ідеєю».

«Впізнай автора твору».

«Впізнай місце дії» тощо.

13. Літературна естафета.

Діти записують на дошці дати з життя письменників і коментують їх, передаючи естафету одне одному.

14. Літературне лото.

Учні з'єднують розрізнені картки з найменуваннями літературознавчих понять та їх визначеннями; назвами творів та іменами авторів (перекладачів); іменами героїв та їхніми репліками; добирають «пари» героїв однієї книжки; складають частини назви творів тощо.

15. «Літературний цейтнот».

Двоє учасників почергово роблять «ходи»: називають твори, її героїв, авторів. Перемагає той, хто робить останній «хід».

16. «Ми — казкарі».

Школярі складають казку: починає перша команда — одне речення, продовжує друга — одне речення тощо. Колективно стилізувати можна і якийсь інший літературний жанр.

17. «Моя літературна ігротека».

Учні самостійно придумують і проводять ігри за вивченим твором, життєписом письменника тощо.

18. «Подорож сторінками книжок» (літературними епохами). 

19. Продовж поетичну фразу. І Учні усно чи в письмовій формі про- довжують поетичну фразу, розпочату учителем або товаришем.

20. Ребуси на літературному матеріалі.

21. Розшифруй ініціали. J Подано ініціали письменників чи літературних героїв, потрібно написати повні їх імена.

22. «Сюжетний хід». І Учасники почергово називають сюжетні події твору.

23. Чайнворди на літературному матеріалі.

Широко впроваджуються в методику викладання зарубіжної літератури і рольові (такі, що відтворюють структуру певної діяльності  в ігровій навчальній моделі, ігри).

Серед них можна назвати: 

1. Аукціон знань.  Відмінну оцінку (приз) отримує учень,  який виявить найкращі знання; дасть правильні й повні відповіді на запитання;  назве найбільше письменників тощо.

2. Журналістський звіт про презентацію  книжки, творчий вечір письменника у формі телерадіорепортажу, газетної статті тощо.

3. Заочна екскурсія визначними місцями,  пов'язаними з літературою. «Екскурсоводи» проводять заочний огляд.

4. Засідання дискусійного клубу (варіант  гри: «Табу», «Суд»). 

Для обговорення пропонуємо літературну проблему. Учні добирають аргументи «за» і «проти», висловлюють їх, захищаючи свою точку зору; учитель може запропонувати дітям помінятись місцями і з опонентами й спробувати аргументувати їхні думки.              |

5. Інсценізація «Письменник очима друзів». Варіанти  гри «Письменник очима сучасників (критиків, рідних)». За завданням  і рекомендаціями вчителя учні, що виконуватимуть ролі друзів письменника, опрацьовують необхідний матеріал, готують свої виступи. Під час гри вчитель представляє тих, хто розповідатиме  про письменника. Закінчується розмова узагальнюючою бесідою зі школярами і глядачами.

6. Інсценізація на матеріалі листування.,в інтерактивній формі з'ясовує рівень засвоєння учнями певної теми, а й працює над удосконаленням навичок усного монологічного та діалогічного мовлення учнів. (Тематична атестація)

Ще одна цікава інтерактивна форма, яка вже знайшла своїх прихильників на уроках зарубіжної літератури,— це дискусія.  Навчальна дискусія може виконувати такі функції:

 • навчальну (розкривається чи закріплюється певний навчальний матеріал);

 • комунікативну (здійснюється обмін інформацією під час спілкування);

• виховну (відбувається вплив на процес формування поглядів та         переконань учнів);

 • діагностичну (з'ясовується рівень знань та умінь учнів з певної теми);

• інтерактивну (організовується взаємодія сторін, що дискутують);

• перцептивну (встановлюється взаєморозуміння між партнерами);

 • рефлексійну (відбувається переосмислення власних суджень та дій).

 

Залежно від навчально-виховної мети та  характеру отриманих знань, шкільні дискусії умовно прийнято розподіляти на такі типи:

• дискусія-імітація;

• дискусія-узагальнення;

• дискусія — пошук істини;

• дискусія-роздум;

• дискусія-доказ.

Так, проблема, яка розв'язується під час дискусії-роздуму, має декілька шляхів її розв'язання, дає можливість сформувати різні варіанти висновків, що базується на суб'єктивних позиціях учнів. В результаті дискусії-доказу обґрунтовується і практично перевіряється певна сума знань, що була осмислена в процесі навчальної теми. В основі дискусії-узагальнення лежить проблема, І розв'язання якої допомагає узагальнити, систематизувати знання учнів. А в процесі дискусії-імітації моделюються фрагменти наукових дискусій, наприклад, захист учнівських наукових доповідей.

Необхідно підкреслити вирішальну під час цієї форми роботи роль учителя. Успішність її залежить від уміння педагога викликати учнів на дискусію, можливо, й «спровокувати» її, тобто поставити такі запитання та j проблеми, які б вели до самостійних пошуків їх вирішення, забезпечити своєчасну підтримку всім учасникам дискусії, створювати атмосферу, яка позбавить учнів відчуття невпевненості, дискомфорту перед невдало сформульованим словом. (Дискусія)

Такі інтерактивні види та форми навчальної роботи активізують розумову діяльність учнів, сприяють зацікавленню навчальним предметом, розвивають логіку та навички, допомагають проявити власне «Я».

Серед прийомів залучення дитини до книжки не забуваймо про ігрові моменти на уроках, які так імпонують школярам. Ігри розвивають увагу, пам'ять, уяву, вміння класифікувати та систематизувати матеріал, комбіну¬вати його, знаходити помилки та недоліки. Вони формують естетичний смак дитини, стимулюють її активність, ініціативу, допитливість. Гра допомагає педагогу організувати спілкування учнів, регулювати їхні стосунки, зацікавити їх. Гра може бути складовою уроку, визначальним принципом окремого уроку і навіть структуротвірним елементом цілої системи уроків. Гра на уроці діє ефективно, якщо відповідає таким умовам:

 

• пов'язана з програмовим матеріалом;

• застосовується в різноманітних формах;

• чітко узгоджується з іншими дидактичними засобами;

• забезпечує всебічний розвиток особистості.

Залежно від змісту та структури ігри поділяють на:

 

 

На уроках зарубіжної літератури найрезультативнішими є такі пізнавальні ігри:

1. «Буриме».

За заданими римами школярі складають поетичну строфу.

2. «Бюро літературних знахідок».

Учні встановлюють, кому належать речі (письменникові, літературному героєві).

3. «Впізнай книжку».

Діти намагаються розпізнати книжку за мінімальною кількістю другорядних героїв. Починають гру так: «Я відгадаю цей твір, почувши імена чи прізвища шести персонажів...». «А я — п'яти...»

4. Змагання наймудріших.

Одна команда загадує іншій загадки. Варіант гри: команди змагаються на краще тлумачення прислів'я, приказки, запропонованих учителем

5. Інтерв'ю з письменником (літературним героєм, критиком). «Журналіст» складає опитувальник на основі відомих фактів з життя автора, проводить інтерв'ю з письменником, роль якого грає підготовлений учень.

6. Лицарський турнір. Переможцем стає лицар, який виявить кращі знання особливостей художнього твору.

7. Ми — літератори. «Письменники» пишуть розповіді про життєвий і творчий шлях автора від його імені; придумують свій початок і кінцівку твору; вводять кілька описів (портрет, інтер'єр, пейзаж) у вивчений літературний твір; пишуть листа від імені літературного героя тощо.

8. Парад (бал, карнавал, фестиваль) літературних героїв.

Захист костюмів.

9. Презентація книжки.

10. Святкове засідання «Нобелівського комітету з літератури». Надаються премії в номінаціях: «Кращому письменникові», «Найулюбленішому героєві (героїні)», «Книжка, котрій завжди радіють».

11. Творчий вечір письменника.

12. «Я — диктор».

З метою розвитку навичок виразного читання вчитель пропонує учневі-диктору прочитати запропонований текст, зробити оголошення тощо.

13. «Я — вчитель літератури».

Учні імітують професійну діяльність учителя-словесника, під керівництвом педагога готують та проводять урок зарубіжної літератури (або якийсь із його етапів); аналізують та оцінюють відповіді своїх товаришів; рецензують їхні письмові роботи.

Використовуючи запропоновані дидактичні прийоми, вчитель зарубіжної літератури зможе організувати заняття, зважаючи на інтереси своїх учнів, рівень їх підготовленості. а також на характер навчального матеріалу. При цьому важливо пам'ятати, що ігрова форма аж ніяк не повинна домінувати над змістом. Вона покликана сприяти засвоєнню нього змісту легко і не вимушено.

Гра — не фрагмент дитячого життя. В. О. Сухомлинський писав; «Дитина за свої ю природою спостерігач, відкривач світу. Тож хай перед ним відкриються чудовий світ в живих фарбах, яскравих звуках та грі…»

 Гра — це для дітей завжди свято дитячої душі. Ось чому гра стала одним із головних методів навчання молодших школярів. Психологи вважають гру головним видом діяльності уланці початкового навчання. У ній дитина активізується як особистість, через гру пізнає світ, переходить до навчання, до навчальної діяльності. Гра в школі має бути дидактичною, вона повинна вести школярів на шлях пізнання та розвитку.