Жіночі історії війни:вони боролися за українську землю

                  ТЕМА: «Жіночі історії війни:вони боролися

                                          за українську землю»

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………....3

1. Жіночі образи війни …………………………………………………….…5

2.. Жінки у війнах ХХ століття…………………………………………….…7

3. Українки – Герої Рядянського Союзу…………………………………..…9

4. Жінки-добровольці в наш час …………………………………………....10

Висновки……………………………………………………………………...15

Список джерел………………………………………………………………..16

Вступ

Століттями  жінка була символом світу, хранителькою оселі і затишку. Звісно, у період матріархату жінка, як голова роду  відала і військовими справами, що підтверджено легендами про амазонках, але в пізній період війна залишалася долею чоловіків. Це твердження завжди приймалося за аксіому і ,звісно, невипадково: протягом усього перелому людської історії війна, дійсно, була прерогативою чоловіків. 

Жінка і війна… Про це не можна говорити без хвилювання. Мати, любляча дружина, турботлива сестра чи кохана – вона нарівні з чоловіком рішуче і відважно стала на захист Батьківщини вгрізнірокивоєнноголихоліття.

Воїном жінка ставала не за вказівкою чи з примусу, а добровільно, за власним сумлінням. За офіційними цифрами, загальна чисельність жінок, які брали участь у бойових діях становила 800000, а понад 150 тисяч  жінок були нагороджені бойовими орденами і медалями.

Ніхто й ніколи не рахував кількість жінок, які були мобілізовані та доброволиць, які пішли на фронт. Невідомі цифри кількості поранених, контужених й тих, хто стали інвалідами. Льотчиці, танкістки, розвідниці, партизанки, зв’язківки, водійки автомашин і тракторів, телефоністки, кулеметниці, комірниці, бібліотекарки,кухарки,лікаркитамедсестри.

Жінки замінили чоловіків на фабриках, заводах, полях. Вони взяли на себе всі далеко не «жіночі» справи: воювали й вбивали, рили окопи, працювали на лісозаготівлях, у шахтах, гасили пожежі, вирощуваливрожаї.

А ще вони відправляли рідних на фронт, виходжували поранених, виступали з концертами на передовій і, навіть, в такі важкі часи народжували, вигодовували та навчали дітей. Своїми листами на фронт надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них віру у перемогу.

У лавах Червоної армії в роки Другої світової війни несло службу 127 тисяч  жінок з України.

Жінки боролися у партизанських загонах, антифашистському підпіллі. 27 жінкам, які народилися в Україні, присвоєнозванняГерояРадянськогоСоюзу.

Жінки, жінки, жінки... На заводах, в госпіталях, на транспорті, в полі. Вже в перші дні війни вони замінили чоловіків і братів, що пішли на фронт. Узяли у свої руки виробництво військового спорядження, забезпечували фронт не лише військовою технікою, але і  хлібом,і обмундируванням. Жінки в тилу були бойовим резервом діючої армії.

1.Жіночі образи війни

Зазвичай війна впродовж тисячоліть залишалася суто чоловічою справою, натомість жінки належали радше до категорії трофеїв. У новітній історії жінки взяли до рук зброю під час Першої світової війни. Зокрема, українські жінки стали вояками Легіону січових стрільців, який воював у складі армії Австро-Угорщини. На сьогодні встановлено імена 34 українських жінок, які перебували на фронті й воювали нарівні з чоловіками.

Ганна ДмитеркоОлена Степанів, Софія Галечко

Найвідоміші з них – Ганна Дмитерко, Олена Степанів, Софія Галечко. Дві останні 19 листопада 1914 року були першими українками, нагородженими медаллю за хоробрість.  Участь жінок під час Першої світової війни викликала в суспільстві неоднозначну реакцію, здебільшого критичну.

Під час Другої світової війни українські жінки теж воювали. Одні – в лавах радянської армії, інші – в УПА. І знову їм довелося стикатися з різним, часом дискримінаційним ставленням з боку чоловіків. «Ми – українські партизани не треба нам бабів», – любив співати командир куреня «Лемківщина» Василь Мізерний («Рен»). Українська вчена-історик Марта Гавришко в дослідженні «Жінки у національному підпіллі: внески і втрати» пише, що “восени 1944 року він вигнав зі свого військового табору на Буковому Берді у Західних Карпатах (де було близько 2 тис. вояків) майже півсотні жінок, залишивши декілька санітарок старшого віку... Упередження щодо жінок були характерними для багатьох підпільників. За словами спецзв’язкової Романа Шухевича Ірини Козак, жінкам у підпіллі було набагато важче за чоловіків досягти визнання. Просуванню жінок ієрархічною драбиною в ОУН і УПА перешкоджали поширені стереотипи про призначення, роль, можливості жінок, характерні для патріархального суспільства”.

2. Жінки у війнах ХХ століття

У  війни не жіноче обличчя. Але загроза, нависла над нашою країною і над всім світом в 1941 р., змусила  жінок інакше оцінити свої можливості, встати в лад нарівні з чоловіками, замінити в тилу чоловіків, синів, братів, що пішли на фронт. Перемога кувалася і в тилу. Їх було дуже багато-жінок, що беззавітно любили Батьківщину і готових віддати за неї життя.

Якщо казати про чисельність жінок, що приймали участь у військових діях, то слід окреслити, що в роки війни було підготовлено 300 тисяч медичних сестер, понад 900 тисяч сандружинниць, у військах протиповітряної оборони служили 300 тисяч жінок.

За роки війни було підготовлено 222 тисячі жінок "бійців- спеціалістів": мінометниць, станкових і ручних кулеметниць, автоматниць, снайперів, зв'язківців, фахівців дорожньо- експлуатаційних служб. Якщо скласти ці цифри, то вийде 722 тисячі. Це без врахування жінок в авіації, на флоті, у ронетанкових військах, артилерії, піхоті, навіть в кавалерії. Десятки тисяч жінок служили військовими лікарями, розвідницями, водіями, штабістами, кухарями та ін. Тобто чисельність жінок, які носили воєнну форму – не менша 2-3 мільйонів. До того були сотні тисяч жінок в ополченні, в партизанських загонах, в підпіллі.

Слід згадати також, що крім турботи про старих і малих на окупованих територіях, на жіночі плечі ліг тягар підпільної боротьби. Масово жінок використовували для праці в тилу на військових підприємствах, сільськогосподарських роботах, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Тисячі їх примусово вивезено у Німеччину для виснажливих робіт.

3. Українки  - Герої Радянського Союзу

Вже з липня 1941 року починається формування жіночих авіаційних полків. Для того, щоб одержати направлення на фронт, необхідно було за короткий строк вивчити тактику бою, штурманську справу, озброєння літаків. Багато жінок і дівчат служило в частинах протиповітряної оборони. Так, наприклад, у Київському корпусному районі ППО понад 870 жінок і дівчат служило молодшими командирами

Найбільше серед жінок-Героїв Радянського Союзу було льотчиць. Цього високого звання удостоєні 83 жінки- льотчиці. Серед них – 25 льотчиць, що служили жіночому авіаційному полку, у так званих "Нічних відьмах". Одна з них – українка Поліна Володимирівна Гельман.

Багато жінок отримали звання Героїв Радянського Союзу. Так, за форсування Дніпра на південь від с. Пекарі Канівського району Черкаської області серед перших звання Героя одержала санінструктор 667-го стрілецького полку 218-ої стрілецької дивізії старший сержант медичної служби Зінаїда Олександрівна Самсонова.

На Букринському плацдармі за 26–27 вересня 1943 року вона під ворожим вогнем винесла 30 поранених бійців і сама евакуювала їх на лівийберег.

Першою серед жінок Героєм Радянського Союзу стала харків’янка Валентина Гризодубова. 1938 року вона у складі екіпажу літака АНТ-37 разом із Поліною Осипенко та Мариною Расковою за 26 годин подолала відстань від Москви до Далекого Сходу у майже 6,5 тисяч кілометрів, що на той час було світовим рекордом. У роки війни Валентина Степанівна командувала жіночим бомбардувальним полком далекої дії, виконала понад 200 бойових вильотів. Полк завдавав удари по ворожих об’єктах, доставляв вантажі для українських партизанів, його льотчиці переправили в тил понад чотири тисячі поранених і дітей.

Учасницею Параду Перемоги в червні 1945 року була українка, Герой Радянського Союзу Марія Доліна, випускниця Нікопольського аероклубу. Першу подяку від командира винищувальної авіаційної дивізії отримала 15 липня 1941 року за те, що вночі перегнала за Дніпро літак і посадила наосліп під Кам’янкою. А загалом вона за роки війни здійснила 282 бойові вильоти, з них 72 — на пікувальних бомбардувальниках. Останній виліт у небо війни командир авіаційної ескадрильї майор Марія Доліна здійснила 9 травня 1945 року…

Марія Щербаченко. Санітар стрілецького полку однією з перших форсувала Дніпро, понад 10 днів перебувала на плацдармі, врятувала життя 112 бійцям та командирам. За цей подвиг у 1943 році Марії Захарівні було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Людмила Павличенко -  снайпер під час Другої світової війни, Герой Радянського Союзу. Людмила – сама щаслива жінка- снайпер у всесвітній історії. На її рахунку знаходиться 309 смертоносних влучень (підтверджені) в рядових і офіцерів армії противника.

У авіацію Ліля (так звали її близькі друзі) прийшла, коли було всього чотирнадцять років. У п'ятнадцять вже зробила свій "перший самостійний політ. Шлях до професії льотчика їй відкрила Херсонська школа пілотів. Ліля була зарахована пілотом в 586-й жіночий винищувальний авіаційний полк.

 Практично кожен бойової виліт супроводжувався напруженої повітряної сутичкою. Слава про військової доблесті жінки - льотчика-винищувача йшла по всьому фронту.

 1 серпня 1943 р. Відбувся останній бій.  А 8 серпня у неї посмертно представлена на звання Героя Радянського Союзу, яку вона безперечно заслужила.

4.Жінки-добровольці  в наш час.

Нині українські жінки знову були змушені взяти до рук зброю; до цього їх змусила російсько-українська війна. І знову жінки переживають той самий досвід, що й їхні посестри 107, 80 років тому. Жінки були присутні в зоні бойових дій з перших днів війни — як зв’язківці, медики, волонтерки, журналістки, військові. Втім для більшості жінок, які вирішили стати воїнами, попри високу мотивацію та бажання, шлях на передову був надзвичайно складним. Протягом 2014–2015 рр. чи не кожній з них довелося в прямому сенсі слова виборювати своє право воювати нарівні з чоловіками і доводити, що жінки можуть бути повноцінними бойовими одиницями підрозділів.

Велика кількість жінок увійшли до медичного батальйону «Госпітальєри» (офіційна дата створення — 6.07.2014), заснованого 18-річною (на той момент) Яною Зінкевич.

Юлія Матвієнко  — снайпер. Як так сталося? Це довга історія Коли почалася війна, ми, дівчата, намагалися зрозуміти, чим ми можемо допомогти. Спершу розвозили їжу по блокпостах, допомагали самообороні — хлопцям, які охороняли нашу обладміністрацію в Запоріжжі.

Потім був серпень 2014-го, Іловайськ, великі втрати в Старобешевому, прорив росіян на кордоні. Було дуже багато загиблих. Їх звозили і в наш запорізький морг. Хлопці з нашої самооборони їздили і забирали тіла. Тоді я зрозуміла, що мало роблю, треба допомагати більше. Почали дівчата й самі їздити на передову. Ми брали шефство над підрозділами, плели «кікімори» і сітки. Я не пам’ятаю жодного спокійного дня за весь 2014 рік — кудись їхали, щось діставали… Часто на нас виходили рідні безвісти зниклих хлопців, полонених, просили допомогти в пошуках. Ми збирали інформацію від поранених, колишніх полонених, передавали в СБУ. З осені 2014-го волонтери, так би мовити, розподілили між собою підрозділи — хто кому допомагає. 

«…А взагалі в армії нас ніхто не чекав, і на війні тим більше. І досі, в принципі, не дуже чекають на бойових спеціальностях. Спочатку і комбату говорили: «Та нащо воно треба? Бабам на війні не місце, нічого їм тут робити…»

Я-снайпер.  Длямене головне — коли хлопці живі й цілі, головне — вчасно прикрити, вистрелити першою, поки не вистрілили «вони».

Оксана Якубова 30-та і 54-та окремі механізовані бригади. На війну мене мобілізували. Я — фінансист, працювала в Міністерстві фінансів. Перший раз викликали у військкомат 19 березня 2014 року. Сказали, що забирають. Я погодилася. Подзвонили у 8-й армійський корпус, але там сказали: «Ні, дівчат не беремо». А вже 30 березня 2014 року знову подзвонили і сказали прийти. Запитали, чи піду я в армію. Єдине, про що я спитала: чому мене? Сказали, що було п’ятеро фінансистів: один не служив, один — з дітьми, одному не можуть додзвонитися… Ну, і залишилася лиш я. 30 березня 2014 року мене відправили в 30-ту окрему механізовану бригаду начфіном. Колись я служила у фінансовій службі МНС. Я не кадровий військовий, але там отримала офіцерське звання. Тому мене й забрали. Так я потрапила в армію.

Коли я приїхала на місце служби, в мене був шок. Це був жах. Армії, по суті, не було. Армія не була готова до війни ні у фінансовому плані, ні в кадровому, ні у технічному, ні в плані озброєння. Працювало багато жінок, які собі приходили всі разом, робили мирно свою роботу і йшли додому в чітко визначений час. Перша моя зустріч з командиром бригади… Я її ніколи не забуду. Він сказав: «Тобі що, адреналіну не вистачає? Чи особисті проблеми порозв’язувати приїхала? Пригод шукаєш? Чого ти сюди прийшла? ?... Хлопці не одразу мене прийняли як командира, багато хто не розумів, як це – жінка командує чоловіком... Довелося знову завойовувати авторитет і повагу бійців”.»

Ірина Гаркавенко «Марго» Українська добровольча армія, «Правий сектор», 2014–2015 рр

Я сама родом із Черкащини. Все почалося ще з революційних подій. Спершу я була одним з організаторів самооборони нашого місцевого Майдану. В Київ не поїхала, бо моя донечка була ще зовсім маленька, і мама мене не відпускала… А потім це було дуже важко — дороги блокували, перевіряли тих, хто їхав. Коли почалася війна, одразу пішли й перші «двухсоті». І коли я вже почала ховати своїх друзів, я зрозуміла, що треба щось робити. Такий був порив душі, поклик серця, що треба бути там, з ними. Не знала лише, ким — хоч їсти варити, на крайній випадок. І коли я вже зібралася їхати, я зіштовхнулася з тим, що жінка і війна на той момент — це були несумісні речі, хлопці просто не хотіли бачити жінок на війні. “Мене багато хто засуджує за це – що я, мовляв, покинула дитину і поїхала на фронт... Іноді кажуть: “От убили б тебе, кому твоя дитина потрібна?..”

Висновки

 Ні, не жіноча справа – війна!Але саме жінки відіграли важливу роль у перемозі наших чоловіків. Колишні солдати із вдячністю згадують медсестер, які виносили поранених з поля бою, виходжували в медсанбатах і госпіталях, боролися з ними поруч. Тому роль жінок у війні переоцінити неможливо.Під час війни жінки прийняли на себе подвійну роль, що стало проявом патріотизму й обов’язку. Жінки робили все, що потрібно, вони, практично, не роздумували про життя на війні у філософських категоріях. Для них воно мало реальні буденні виміри – питання, що їх треба було вирішувати щодня. Війна увиразнювала контрастність життя і смерті й водночас упритул підводила жінок до твердження, що кордони між буттям і небуттям виявилися занадто примарними, майже умовними, і могли зникнути будь-якої миті.

Жінка-друг, соратник, бойовий товариш, що ділив всі тяготи війни нарівні із чоловіками, сприймалася  зі справжньою повагою.

Тому забути про вклад у перемогу наших співвітчизниць ми просто не маємо права!

Список джерел

1. Алексєєвич С. У війни не жіноче обличчя.-Х.: Виват.2016.-399с.

2.Байдак М., Бежук О. Українське жіноцтво в роки Першої світової війни: спектр суспільних ролей. Українські жінки у горнилі модернізації.- Х., 2017. - 78–105с.

3.Байдак М., Жінка в Галичині в умовах Першої світової війни у світлі повсякденних практик. Галичина: історія, політика, культура: в 11 т. Т. 6: Перша світова війна .- Львів–Тернопіль, 2016.- 785–808с.

4.Козуля О. Жінки в історії України.─ К.: Український центр духовної культури, 1993.─ 256 с.

5.Подобна Є. Дівчата зрізають коси.Український Інститутнаціональної пам’яті.- К.: Люта справ,.2018.-346с.

6.http://www.solor.gov.ua/citizen/19

7.http://wartime.org.ua/1329-rol-zhnok-u-veliky-vtchiznyany-vyn-cifri-fakti.html