Зв’язне мовлення Письмовий стислий переказ тексту публіцистичного стилю

Уроки № 39-40

Зв’язне мовлення

Письмовий стислий переказ тексту публіцистичного стилю

Мета: на основі здобутих текстологічних знань формувати  такі текстотворчі вміння, як уміння визначати тему й головну думку тексту, стиль та основний і допоміжний типи мовлення, самостійно складати його план, трансформувати план докладного переказу у план переказу стислого, самостійно  добирати адекватні змісту та прослуханому зразкові виражальні засоби мови, реалізувати задум (стисло відтворювати вихідний текст-зразок); формувати вміння стисло переказувати текст зі збереженням стильових вимог; виховувати почуття патріотизму, національної гідності; розвивати  слухову пам’ять, логічне мислення, усне й писемне мовлення, удосконалювати навички відрізняти головне від другорядного; уточнювати й збагачувати словниковий запас учнів.

Обладнання: текст для переказу.

Хід уроку

І. Повідомлення мети і завдань уроку.

ІІ. Підготовка до роботи над переказом.

* Читання тексту вчителем або учнями.

*З’ясування лексичного значення вжитих у тексті переказу  слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.

*Визначення теми та головної думки тексту.

*Визначення стилю тексту, з’ясування стильових ознак. Визначення покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.

*Самостійне складання плану прослуханого  тексту. Трансформація складеного плану детального переказу на план переказу стислого.

*Повторне читання вчителем тексту.

ІІІ. Самостійна робота  над переказом (на чернетках).

ІV. Підбиття підсумків уроку.

V. Домашнє завдання. Підготуватися до усного твору на суспільну або морально-етичну тему  у публіцистичному стилі (теми див. уроки № 42-43).

Тексти  публіцистичного стилю для стислого переказу

1. Навіщо  нам українознавство

Ми століттями не мали власних шкіл, вузів, друкарень, не мали можливості говорити про себе правду.  Моральної ж кривди не знає тільки той народ, який може та вміє пізнавати себе сам, сам осягати власну історію, плекати власну культуру. Коли ж його історію тлумачить йому загарбник, то, ясна річ, що тлумачитиме її за власним розумінням та баченням, на користь собі.

Істина, здавалося б, абеткова, і ми пережили її силу на своїй, як то кажуть, шкурі.

Мабуть, через це в українській свідомості  витворилося кілька світоглядних деформацій. Одні з нас беззастережно приймали  імперські схеми й тлумачення нашої історії і на цій основі навчалися самі, навчали своїх дітей, онуків і правнуків. Так з’явилися люди байдужі, а то й ворожі до національних  цінностей. Інші з нас бачили  свою історію гіпертрофовано, вірили ненауковим міфам  та легендам, вбачали в своїй землі ледве не пуп земний. Це хвороблива реакція на гніт і примусове приниження національного “я”.

Проте працею сотень самовідданих подвижників ми все-таки пізнавали себе, вивчали й осмислювали.

І справді, яке величезне багатство становлять наші фольклор та етнографія! Як уперто писалися  впродовж віків наші літописи! І все для того, щоб не згасала історична пам’ять у народу. За тими скромними літописцями прийшли фахівці  історики, які все-таки написали історію нашої землі.

Яку багатоманітні й багатовікову мали ми літературу, котру  ще також нам вивчати й пізнавати! Яку своєрідну музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво!  Все це – складники великої нашої, спільно твореної книги українознавства.

Саме тому  необхідною стає  українознавство як наука й шкільний предмет. Пора пізнавати себе не приховано, а відверто й з гідністю.

Предмет “українознавство” не має служити для вивищення нашої національної пихи, коли власний народ ставиться над інші.  Та пиха й не властива нам, бо доля наша – не напад і не загарбання чужих земель, не поневолення сусідів.  Доля наша – оборона й боротьба за самозбереження. Тому й українознавство для нас – це пізнання своїх коренів та свого внутрішнього “я”.

Українознавство – це пояснення того, чому ми такі, які є сьогодні. Це пізнання не лише наших чеснот, а й хиб та вад, що прирікають нас важко жити. (За В.Шевчуком; 330 сл.)

• Пояснити лексичне значення слів деформація (спотворення чогось під впливом зовнішніх сил), подвижник (людина, здатна на подвиг, самопожертву заради досягнення високої мети), етногафія (галузь історичної науки, яка вивчає культуру й побут народів світу, їх походження, розселення, культурно-побутові взаємозв’язки) .
• Дібрати синоніми до слів  тлумачити,  плекати, гіпертрофований, чесноти.
• Скласти план детального переказу (орієнтовний: І. Ми століттями не могли говорити про себе правду. ІІ. Як тлумачить історію загарбник. ІІІ. Світоглядні деформації українців. 1. Бездумне сприйняття імперських схем. 2. Вбачання  пупу землі  у своїй батьківщині. ІV. Ми пізнавали себе завдяки праці сподвижників. V. Наші багатства. 1. Фольклор та етнографія. 2. Щоб не згасала історична пам’ять. 3. Багатовікова література. 4. Своєрідність музики, архітектури, образотворчого мистецтва. 5. Знати складники книги українознавства. VІ. Чому необхідні наука й шкільний предмет “українознавство”. 1. Не для вивищення національної пихи. 2. Для пізнання власних коренів. 3. Знати не лише чесноти, а й хиби).
• План детального переказу перебудувати на план переказу стислого (орієнтовний: І. Чому ми століттями не говорили про себе правди. ІІ. Світоглядні деформації українців. ІІІ. Чим ми багаті. 1. Фольклор та етнографія. 2. Література. 3. Своєрідне мистецтво. VІ. Навіщо нам потрібне українознавство).
• Написати стислий переказ тексту.

2. Поезія й проза професій

Редакція журналу щодня одержує  чимало листів. Ці листи щирі й відверті. Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найпозавітніше, незнайомій людині легше, ніж найближчому другові.

Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат, від ровесниць. Одна дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до  канцелярії. Її пригнічує одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить тим, хто завжди у дорозі, хто ночує в наметах, хто бачить над собою не стелю, а зоряне небо.

Інша дівчина стала геодезистом.  Тижні, а то й місяці вона проходить у полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям, які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні дискотеки.  Професію свою вона ненавидить. “Мені здається, я сіла не в свій поїзд. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити...”, - пише вона.

Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий “свій” поїзд  вчасно і  правильно.

Які неправдиві, просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про різні професії!  Лікар – це  для неї обличчя у марлевій пов’язці, яскрава лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної, вже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче.  Сталевар – це для молодих  твердий погляд, рішучий вираз мужнього обличчя, яскраве полум’я  мартену... Геолог -  це рюкзак, едельвейси, водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі гірські річки, гітара біля мальовничого багаття... Звичні штампи.  Саме такими “ієрогліфами” протягом десятиліть  зображувалися  професії у наших кінокартинах, журналах та книжках.

Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити істинну суть фаху!  Тут вже треба  збагнути прозу щоденної копіткої праці людей, бо ж без прози не існує поезії.

Життя  геолога – це місяці, якщо не роки  обробки зібраних матеріалів. Це бездоріжжя, побутова  невлаштованість, часто бездомність і безсімейність. Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих  хащів, це люті комарі й набридлива мушва, це безкінечна втома, якнайтяжча фізична праця і, пробачте, антисанітарія.

Життя лікаря-хірурга – це безперервне фізичне й душевне напруження, це гоєння людських ран і виразок (а тут нічим не можна гидувати). Це будні прийому стражденних і, буває, роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. І знову – втома, втома, втома. Нерідко –  це й найтяжчий моральний обов’язок сказати рідним, що врятувати хворого  попри всі зусилля  не вдалося...

Життя вчителя -  це не лише  оберемки квітів у день екзаменів.  Це стоси зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої  ночі,  це шум у класі, штовханина на перервах, це сорок учнів з різними, такими непростими характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом життя?

Як мало ми знаємо про працю людей, що нас оточують! Як часто звичний штамп  професії затуляє  від нас суть людини, яка цій професії присвятила життя! І не помічаємо ми ні людської  відповідальності, ні наполегливості, ні старання, ні терплячості, ні натхнення. Хоч фахівці, як і професії, бувають різні.

Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій, які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати у інший поїзд. (З журн.; 490 сл.)

• Пояснити лексичне значення слів геодезія (наука про зображення земної поверхні на планах і картах, про методи вимірювання на місцевості); геологія (наука про речовинний склад землі, утворення й розміщення корисних копалин), бутафорський (перен.  показний, несправжній), атрибут (постійна ознака чогось), штамп (перен.  шаблон), ієрогліф (тут: знак, символ), екзотичний (тут: незвичний, химерний, дивовижний).
• Дібрати синоніми до слів
• Скласти план  детального переказу тексту (орієнтовний: І.  Листи до редакції. ІІ. Два листи прийшли одночасно. 1. Одноманітність канцелярської роботи. 2. Невлаштованість геодезиста. 3. “Сіла не в свій поїзд...”  ІІІ. Як вибрати “свій” поїзд? 1. Бутафорські уявлення молоді про професії. 2. Звичні штампи професій. 3.  Нелегко  збагнути суть фаху. 4. Штамп професії затуляє його суть.  ІV. Придивляйтеся! )
• Перебудувати план переказу детального на план стислого переказу. (орієнтовний: І. Роздуми над листами до редакції. ІІ. Як сісти у “свій” поїзд? 1. Чим пояснюється викривлене сприйняття професій.  2. Вдивлятися у суть фаху. ІV. Запорука правильного вибору).
• Написати стислий переказ тексту.