Доповідь "ТВОРЧА СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО."

ТВОРЧА СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО.

«Творча спадщина Василя Сухомлинського

в діалозі з актуальними проблемами

сучасної початкової освіти»

Вчитель початкових

класів: Панасюк І.І.

2015 рік

Людина народжується на світ для того,

щоб зникнути безвісною пилинкою.

Людина народжується, щоб

залишити по собі слід вічний.

В.Сухомлинський

Василь Олександрович Сухомлинський(1918 – 1970) – видатний український педагог, публіцист,письменник, засновник гуманістичної,новаторської педагогіки. Його педагогічна творчість багатогранна і невичерпно багата. Благородній справі виховання молодих поколінь він віддав усе своє невтомне життя та вогонь серця.

      Теоретична, літературно – педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Сухомлинського увійшла до історії вітчизняної  педагогічної думки. Його учительський досвід вплинув на практичну діяльність школи, збагатив педагогіку України новими положеннями і думками. Педагогічні погляди В.Сухомлинського сформувалися внаслідок натхненної клопіткої учительської праці. Основні праці відомого і визначного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій апробувалися його теоретичні висновки як ученого, педагога – експериментатора, учителя – новатора.

     В спадщині В. Сухомлинського провідне місце посідає ідея гуманізму , людяності й доброчинності. Педагог переконливо стверджує , що виховання гуманізму, людяності відбувається через творення людям добра. Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності реалізується через розвиток усіх інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості.

Всебічно розвинена особистість втілює повноту і гармонію сил, здібностей , пристрастей , проблем, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням у практику ідеї всебічного розвитку, ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. Зрештою, її відчувають і самі діти. І часто в них, особливо під впливом наслідків навчання, з’являється відчуття меншовартості.  Як гуманіст, В.Сухомлинський засуджує діяльність учителів , що призводить дітей до таких висновків. Кожна людина має бути щасливою, вважає педагог і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи та її вихованців не має обмежуватися, відчерпуватися самими успіхами в опануванні навчальної програми. Щоб сформувати культуру бажань, необхідно, вважав В.Сухомлинський, навчити школярів моральної культури.

   Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.Сухомлинського є виховання у кожної дитини поваги до самої себе. Він вважав, що доки є самоповага, існує і школа. Коли зникає повага до самого себе – немає школи,немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними завданнями, а є випадкове збіговисько. На його думку , повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості й великого інтелекту педагога. До кожної дитини треба застосовувати індивідуальні методи та прийоми.

       Виховання дітей 6 – 10 років В.Сухомлинський називав «школою сердечності» . Він радив педагогам і батькам дітей вчити добра, любові, милосердя. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ: рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується людяність, сердечність. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, що є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм морально виправдати й обґрунтувати свої вчинки – цього вчать юне покоління моральні сентенції В.Сухомлинського. Це виплекані педагогом щирі, мудрі поради, що йдуть від серця до серця.

     «Ти живеш серед людей. Не забувай , що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначаються на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим ,що тобі хочеться, і тим що можна. Роби все так, щоб людям, які тебе оточують , було добре.»

      «Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром».

       «Усі блага і радощі створені працею. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу».

          «Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким, поважай і шануй матір і батька».

          «Не будь байдужим до зла, борись проти зла, обма ну і несправедливості»,

    Засвоєння дітьми основ моральної культури дає їм можливість опановувати духовні цінності свого народу, розуміти мету і сенс життя. Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнівської молоді до праці.

   Праця, у тлумаченні В.Сухомлинського, - не просто виконання трудових операцій з витрачанням певної кількості енергії – це елемент духовного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. Уній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

   У системі В.Сухомлинського особливого значення набуває природа як об’єкт пізнання, сфера активної діяльності , важлива частина дитячого життя. Педагог дійшов висновку , що природа сама по собі не виховує, а виховує тільки активна взаємодія з природою. Цей висновок став основним принципом в організації роботи учнів.

   Гуманізм В.Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування  і неусвідомленість знань. Розв’язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умов напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці – цих трьох сходинок на шляху пізнання. Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову формування духовно багатої особистості. Вона має бути активною і творчою – чому допомагають спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, доручення учнів до творчості , пошуково – експедиційної роботи тощо.

       Оригінально розглядав В.Сухомлинський проблеми організації  навчально – виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. В.Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей мислити, сприймати, спостерігати. Ці завдання педагог  успішно розв’язував у « школі радості» - об’єднанні дошкільнят. Заняття під блакитним небом , де відбувалися мандрівки на природу, - джерело мислення й мови,розвитку думки, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, турбота про живе і прекрасне – ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів та вихователів дошкільних закладів. У початковій школі педагог домагався того,щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б срияло розвитку дитини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання , що зводиться до тренування пам’яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності. В.Сухомлинський вважав, що все життя й діяльність початкових класів має бути організоване з урахуванням народних традицій , трудового, родинно – сімейного, морально – етичного та духовного виховання, активного залучення до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з батьківською любов’ю.

     Особливу увагу звертав педагог – гуманіст на специфіку роботи з дітьми із низьким рівнем здібностей до навчання. З такими дітьми слід працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В.Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежному квітнику людства. Адже  не їхня провина в тому, що вони прийшли до школи кволими, слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.

    В.Сухомлинський дає поради вчителям не захоплюватися модними прийомами так званого ефективного, оптимістичного, комплексного, прискореного навчання, «в основі яких лежить погляд на звичайну дитину як на електронний механізм, здатний без кінця засвоювати й засвоювати. Дитина – жива істота, її мозок найтонший, найніжніший орган,до якого треба ставитися дбайливо і обережно. Діти з ослабленим здоров’ям найбільше страждають від шкільних неврозів. Постійні різкі стрибки на уроках – збудження й гальмування, несправедливе ставлення вчителя чи батьків до навчальної роботи учня прискорюють психічні розлади. Особливо негативно впливає на організм дитини несправедлива оцінка вчителя. На підставі багаторічного досвіду В.Сухомлинський робить висновок, що оцінка – найгостріший інструмент. Він дає поради вчителям щодо використання оцінки: оцінка має відображати радість успіху у навчанні, її ставлять лише за позитивні результати, знання варто оцінювати не за одним, а за кількома видами роботи.

    В.Сухомлинський активно використовував казки, оповіді, приказки, пісні, народні традиції та обряди в повсякденній учительській роботі. У багатій спадщині В.Сухомлинського окремо слід зазначити педагогічні казки для дітей ,що окремими виданнями було оприлюднено уже після смерті їхнього автора. Педагогічні казки виховують у дітей найкращі людські почуття душевності і любовідо всього прекрасного, формують навички людяності у взаємовідносинах один з одним. У центрі уваги діяльність учителя. В. Сухомлинський написав «Сто порад учителеві» - праця, яка має стати постійним порадником вчителя.

    У творчій спадщині В.Сухомлинського розглянуто проблеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю й керування навчально – виховним процесом.  Сухомлинський бачив нові проблеми та підходи до їх розв’язання, що є прикладом творчого підходу до теорії та практики виховання.