Екологічна стежка «Мандрівка цікавими місцинами Скалата та околиць»

Пашкевич Наталія Михайлівна,

керівник гуртків еколого – натуралістичного відділу,

комунального закладу Скалатського будинку школярів,

pnm0974886099@gmail.com

ПАСПОРТ

екологічної стежки «Мандрівка цікавими місцинами Скалата та околиць»

Розташування: м. Скалат Тернопільський район, Тернопільська область.

Проїзд: піший (1-4 зупинки), за бажанням та при наявності   транспорту (автобус, велосипед)  від  м. Скалата  до с. Полупанівка ( 5 зупинка).

Землекористування: Скалатська міська об’єднана територіальна громада.

Значення екологічної стежки: прогулянково – пізнавальний маршрут, створений з метою  пропагування охорони довкілля та підвищення рівня екологічної свідомості відвідувачів,  вивчення різних видів візуальних мистецтв (декоративно – прикладне мистецтво, арт - терапія, тощо),  ознайомлення з цікавими природними та історико – культурними об’єктами Скалата та його околиць, сприяння активному та духовному відпочинку школярів та дорослих.

Короткий опис маршруту:

-         Протяжність стежини по місту 1,5 км. Час проходження - 2  год.

Протяжність стежини по Ландшафтному  заказнику  місцевого значення «Полупанівська Свята Гора» (с. Полупанівка) – 1км.  За наявності транспорту час переїзду від КЗ Скалатського БШ (м.Скалат) до Полупанівської Святої Гори – 10хв ( відстань 6км). Час ознайомлення з об’єктами  Ландшафтного  заказнику  місцевого значення «Полупанівська  Свята Гора»  – 2год.

Маршрут розрахований  на всі категорії  відвідувачів.

1-а  зупинка «Скалатський замок XVII століття»,

2-а зупинка «Міський парк»,

3-я зупинка «Скалатський орнітологічний заказник місцевого значення»,

4-а зупинка «КЗ Скалатський будинок школярів»,

5-а зупинка «Ландшафтний  заказник місцевого значення «Полупанівська Свята Гора».

Історичні відомості про навколишнє середовище:

Місто Скалат розташоване на відстані 32км на схід  від м. Тернополя на березі річки Гнилої Рудки – однієї із приток р. Збруча, що належить до  Дністровського річкового басейну. Своєрідність  довколишнього  рельєфу  визначається наявним  ланцюгом  горбів з плоскими вершинами і крутими схилами, що входять до Товтрової  горбистої  гряди  (народна назва «Медобори»), які  сформувалися  в неогеновий  період  кайнозойської ери з давнього  коралового рифу Сарматського (Галісійського) моря.  На поверхню горбів виходять рифові вапняки, порізані тріщинами та дрібними формами карсту (ямками, рівчаками, лійками), які порослі сукулентами та надають довкіллю мальовничості.  Це своєрідна лабораторія в природних умовах. Висота цих горбів в нашій місцевості досягає 350- 380м.

  Наш край в давні часи  населяли слов’янськими племенами дулібів, які займалися землеробством, скотарством, гончарством та збиранням  меду  диких бджіл. Це підтверджують знаряддя праці і численні рештки старовинного посуду, знайдені під час археологічних розкопок, які зберігаються в  музейній експозиції Скалатського замку. 

Теперішня назва нашого містечка тісно пов’язана  із розташованим поблизу селом  Старий Скалат (першим носієм цієї назви). Її походження  пов’язують  із технологією обробітку вапняку за допомогою  молота з гострими краями (так званими «добеньками»). Вапняк активно видобувають в нас і досі, а у XVI-XVII ст.  в нашій місцині це був основний будівельний матеріал. Брили вапняку у ті часи огранювали вручну (надавали форми, лупали тобто «обтинали» нерівності), щоб добре лежав у стіні. Тоді мур (стіна) був міцним і мав кращий вигляд, ніж збудований «на дико» (необроблений), коли закладали пустоти і нерівності між камінням будівельним розчином чи глиною. Такий  сколотий камінь місцеві будівельники називали «скалатий» або коротко  «скалат». Із нього збудовано Скалатський замок – пам’ятку архітектури XVII століття. Так пояснює Андрій Гиса (місцевий краєзнавець) походження назви поселення, де видобувають твердий камінь (до 800 кг/см кВ), що добре колеться, на відміну від вапняка, що видобувають у сусідньому кар’єрі в околицях   с. Полупанівка, який є м’який (близько 400 кг/см кВ), і не піддається такій обробці. За іншою (більш популярною) версією назва м. Скалата походить від галицького слова «скала» (тобто скеля), бо  збудоване воно на височині.

Перша письмова згадка про місто датується від 23 листопада 1513року, як про поселення, що входило до складу Теребовлянського повіту Руського воєводства. Як зазначається в історичній довідці у 1600 року наше місто мало назву «Дембно» (від польського «демб» - дуб). Можемо припустити, що його головна споруда -  фортеця, споруджена за часів Галицької Русі у  XVстолітті, очевидно, була дерев’яна -  дубова, її у 1630 році почали перебудовувати і звели кам’яний замок. Мабуть саме місцеві каменотеси, які обробляли «дикий» камінь  безпосередньо біля мурів твердині, і нарекли це місце Скалатом. Ця назва швидко прижилася серед місцевих і витіснила польську назву «Дембно».

Опис екскурсійних об’єктів на маршруті, перелік гасел на всіх точках:

1-а  зупинка «Скалатський замок XVII століття розташований в центрі міста за адресою вул. Тернопільська,1 поблизу автобусної зупинки. Цю найдавнішу будівлю Скалатчини добре видно з будь – якої точки міста, з 2002 року вона належить до Національного заповідника «Замки Тернопілля».  Гасло: «Пов'язаний фортечними валами, під Медобори влігся горілиць, мій Скалат рідний – місто над містами, яке гарніше від мільйон столиць» (Йосип Свіжак)

2-а зупинка «Міський парк»  розташований на південно – західній  околиці міста обабіч  автомагістралі . Гасло: «Відкладені на півгодини справи і прогулянка в парку..., нехай навіть і на самоті – прості дрібниці, які можуть нехай і ненадовго, але зробить тебе щасливим.» (Олег Рой)

3-я зупинка «Скалатський орнітологічний заказник місцевого значення» створений відповідно до рішення Тернопільської обласної ради №90 від 25.04.1996 року, його територія межує з міським парком, займає простір   заплави  річки Гнилої Рудки.

     Гасло:                      «Все на землі, все треба берегти –

І птаха, й звіра, і оту рослинку,

Не чванься тим, що цар природи ти,

                                Бо, врешті, ти – лише його частинка.» (Богдан Лепкий)

4-а зупинка «КЗ Скалатський будинок школярів» створений в 1944-1945рр., відповідно до державної програми позашкільної роботи у колишньому притулку для дітей – сиріт за адресою:  вул.. Шашкевича, 8. Його часто називають  «Дім, в якому зростає творчість» (гасло зупинки).

5 –а зупина «Ландшафтний  заказник місцевого значення «Полупанівська Свята Гора» має природоохоронний статус  з 1994 рок,  об’єднує Джерело Матері Божої, церкву Святої Трійці, костел Святого Йосипа та Хресну дорогу.   Під охороною фрагмент грядово – горбистих закарстованих височин Товтр, складених рифовими вапняками; має історично – культурне, наукове та пізнавальне значення; тут зростають  рідкісні види степової рослинності й тваринного світу. Ці скали загалом є виходом материкової породи, але частина з них довжиною понад 3 метри,  нагадують домени  (дві великі брили накриті третьою). Гасло: «Треба бачити світло в кінці тунелю і радіти всьому прекрасному, що дарує нам життя».

Стан екологічної стежини: задовільний

Режим користування: навчальні  екскурсії,  організація досліджень та спостережень, відпочинок.

Сезонність: протягом усього року.

Клас маршруту: некатегорійний

Технічний опис маршруту екскурсії: Початковою  точкою маршруту є Скалатська фортеця (вул.. Тернопільська,1), яка розміщена впритул до міської автостанції. Продовжуємо ознайомлення із цікавими місцями нашого  населеного пункту пішою прогулянкою по центральній частині міста вздовж автошляху Т-2002  вулицею Тернопільською повз УГК церкву Преображення Господнього та  вул.. Грушевського до міського парку. Після прогулянки  парковими алеями  до  фонтану, який споруджено  в  центральній  частині  парку,  переходимо бічною алеєю   через дерев’яний  місток  до Скалатського орнітологічного заказника місцевого значення, який охоплює територію ставка  Копанки та заплаву  річки Гнилої Рудки. До КЗ Скалатського БШ йдемо у зворотньому порядку вулицями Грушевського та Тернопільською, навпроти міської ради повертаємо вправо до пам’ятника Т.Г. Шевченка (проспект                     Т.  Шевченка), прямуємо навколо школи по вулиці Д.Галицького до вулиці Шашкевича,8. За наявності транспорту  рухаємося  по автошляху Т-2019 у напрямку до Підволочиська через села Новосілка, Старий Скалат, Полупанівка, які утворюють ніби одне поселення. Ландшафтний  заказник місцевого значення «Полупанівська Свята Гора» розташовується напроти автобусної зупинки с. Полупанівка.

Охорону маршруту здійснюють: Скалатська територіальна громада

Організація, шефи: КЗ Скалатський будинок школярів

Консультанти: Пашкевич Н.М. – керівник гуртка  КЗ СБШ

Дата складання паспорта: листопад  2022р.

Директор КЗ СБШ                                                       Ольга  БАБІЙЧУК

1-а  зупинка  «Скалатський замок XVII століття» - головна туристична цікавинка Скалата  (коллаж 1) та одина з небагатьох найкраще збережених споруд XVII століття в Тернопільській області. Скалатську фортецю відносять  до типу ранніх регулярних замків к. XV – поч. XVII ст. з системою мурованих башт та високих стін.

Власником міста і замку з 20-х років XVIІ ст.. вважається  галицький мечник Кшиштоф  Віхровський, який набув слави хороброго воїна. Саме він за даними Гербажа Польського (Herbarz Polski)  у 1634 році завершив будівництво фортифікаційного пункту для захисту від  ворогів у південно – західній (тепер центральній) частині міста, в заплаві річки Гнилої на невеликому плато (поперечна ширина його сягала 250 – 300м), підступи до якого захищав з північного боку ставок, з південного та західного -  колись непрохідні болота заплави річки Корилівки, а зі сходу – заболочена долина річки Гнила Рудка, яку згодом перетворили на ще один ставок. Тож замок знаходився на своєрідному острові.

Окрім своєрідного добре захищеного ландшафтного комплексу, ця  споруда цікава ще однією особливістю: її  п’ятигранні башти - «пунтони» чітко зорієнтовані  відповідно до сторін горизонту та кожна з них мала своє особливе призначення:

-         у Західній – «пороховій» - зберігали військові боєприпаси;

-         Південну використовували як замкову тюрму;

-         Східна – «водяна» - містила криницю з дерев’яним підйомним механізмом;

-         Північна – «оглядова» - захищала єдину дорогу, що вела у місто.

Завдяки оборонним мурам шестиметрової висоти та двохметрової  товщини, фортифікація набула форми неправильного чотирикутника. Найдовша північна стіна була довжиною 92 метри, вона ж містила в’їздну оборонну браму. Південна і західна стіни – по 72 метри, а східна – 63 метри. Всі вони впиралися по кутах в наріжні  вежі, які подібно до бастіонів, містили чотириярусні стрільниці з амбразурами і бійницями та оберігали підходи до замку.  Ще однією цікавинкою замку є  відновлені  підземні галереї - «потерни», що ведуть до підвалів башт.

Фортецю оточували два паралельні, до шести метрів глибиною, сухі рови, які у воєнний час наповнювалися водою із ставу. На даний час збереглися широкі ( до трьох метрів) сухі рови із південної  та східної сторони фортеці.

Ім’я будівничого замку не збереглося. В ті часи замки будували як майстри із Італії чи Голландії, так і місцеві будівничі, які використовували при цьому свій бойовий досвід і будівничу майстерність.

Спорудження замку і розбудова міста припали на початок Визвольної війни 1648 – 1654рр. та боротьби проти турецько – татарського нашестя 70-х років ХVІІ ст.. Скалатський замок  розділив долю інших оборонних споруд Тернопільщини того часу. У  історії міста і замку закарбувалися:

-         вересень 1648 року – штурм замку загонами козацького війська під керівництвом М. Кривоноса та І. Чарноти;

-         травень 1649 року – козацькі війська, що наступали на Збараж, знову заволоділи містом і фортецею;

-         1651р. – штурм фортеці військами Б.Хмельницького;

-         липень 1657 року – руйнування міста та замку козацьким корпусом під командуванням полковника Ждановича та Івана Богуна, які об’єднавшись  із армією Дьєрдя ІІ Ракоці, звідси вони рушили на Краків та Варшаву;

-         1672р. – облога та пограбування міста турецькими військами під командуванням Ібрагіма Шишмана;

-         1675р. – напад турецької армії Кара – Мустафи;

-         1687р. – Скалат пограбовано загоном сусіднього магната Баровського;

-         2 червня 1734 року через Скалат на Збараж проходили гайдамацькі загони  Верлана чисельністю 3тис. чоловік.

В кінці ХVІІ ст. місто і фортеця перейшли у власність до родини Фірлеїв, які перебудували замок на резиденцію для відпочинку. Біля південно – східного муру звели двоповерхову житлову будівлю у ранньоренесансному стилі, з невеликими вікнами в східній частині, які теж використовувалися як оборонні бійниці. Палац був увінчаний кам’яним профільованим карнизом  та завершений високим круто хвильовим дахом із керамічної дахівки. Навпроти збудували одноповерховий флігель для господарських потреб,  в східному мурі – парадну в’їздну браму, а північну  браму переобладнали в господарський в’їзд. До сьогодні збереглися лише залишки кам’яних пивниць палацу із бочкоподібним склепінням з тесаного вапняку. А у відновленій будівлі Північної вежі реставровано «офіцину» XVII ст., у якій відтворено інтер’єр середньовічного побуту. У той час замок був розрахований на утримання та забезпечення бойової діяльності гарнізону та мав для цього все необхідне.

 У 1725 – 1770рр. власницею «панства» Скалатського фігурувала Анна Калиновська, яка зосередила свою увагу на будівництві  млина, шпиталю та кількох торгівельних закладів. Це дозволило у 1766 році підтвердили королівською грамотою раніше отримані права на привілеї Скалату, тож за містом збереглося магдебурзьке право.

З 1785р. власником міста виступає Ігнацій Сципіон дель Кампо, в кінці ХVІІІ ст. –  Марія Сципіон з роду Водзинських, яка у 1795 році ініціювала відбудову замкових споруд. Вежі стали п’ятиярусними з псевдобійницями у вигляді замкових отворів, їх вкрили червоною дахівкою (у такому вигляді можемо бачити їх і сьогодні).  В’їздну  браму на дві хвіртки оздобили кам’яними фігурами та вазами. Над брамою, опершись на овальний щит (поділений на чотири поля із гербами власників замку), стояв кам’яний лицар в шоломі. З фасаду над брамою встановили плити, на яких вибили надписи про історію  замку та його власників.

 З 1815 року власниками замку і міста стають родини Понятковських, а з 1869 року -  Розенстоків. У той час (наприкінці XIX ст.) замкові сторуди ще раз  реставрували, автором проекту став львівський архітектор Теодор Маріан Тальовський.

У наш час відвідувачі можуть оглянути чотири наріжні башти, невисокі фрагменти оборонних стін між ними, залишки фундаментів та стін палацу, фрагменти колись великої мережі підземних ходів, оборонного рову навколо замку.  Завдяки приєднанню даної споруди до складу Збаразького історико – архітектурного заповідника (у 2002р.) та присвоєння статусу Національного заповідника «Замки Тернопілля» (у 2005р.) розпочато реставраційні  роботи, завдяки яким поглиблено оборонні  рови, збудовано дерев’яний звідний міст з в’їздною брамою, відновлено оборонні стіни між баштами, підземні ходи, що вели до долішніх бойових ярусів башт, особливо цікаво влаштовано хід до так званої «водяної» вежі, пішохідні обхідні доріжки та замощено твердим покриттям центральну частину подвір’я.  «Зануритися» в атмосферу Середньовіччя допомагають й автентичні обладунки та повновагові реплікації зброї, виготовлені сучасними майстрами Богданом Шаблієм (м.Збараж) та Андрієм Бурковським (смт. Вишнівець) за технологіями XII – XIVст., що демонструються у Північній вежі. Кожен зразок зброї оздоблений геральдичними знаками міста та родин його власників. Експозицію замку доповнюють картини нашого земляка, члена спілки художників України Василя Купецького та дерев’яні скульптури заслуженного майстра народної творчості Івана Мердака.

Незважаючи на те, що  переважна більшість зібрань в даний час носить радше краєзнавчий характер, про те слугує джерелом нової інформації, нових вражень та відчуттів, зацікавлює своїм історико – культурним потенціалом.

2-а зупинка «Міський парк»(колаж 2) - це надзвичайно мальовничий куточок природи. Відновлений в 2013 році зусиллями Скалатської міської ради та Тернопільської обласної державної адміністрації до 500-річного ювілею міста. Це впорядкована ділянка зелених насаджень площею 2,0 га, яка призначена для короткочасного відпочинку  населення. Територія  облаштована  пішохідними доріжками, альтанками, дитячим та спортивним майданчиками, лавочками, урнами для сміття,  зонами барбекю зі столиками та мангалами, громадською вбиральнею, підведене  вуличне освітлення.  В центральній частині парку облаштовано фонтан та кілька альпійських  гірок  з  декоративними  групами рослин, які  надають парку ландшафтного стилю. Основу становлять листяні дерева (береза повисла, горобина звичайна, гіркокаштан кінський, клени  звичайний та гостролистий, тополя чорна, верби біла та плакуча, липа звичайна) з незначній кількості висаджено і  хвойні види рослин ( ялини звичайна та срібляста). Ростуть також чагарники та поодинокі кущі: туї західної, бузку, ялівця козацького  і калини. Насаджені рослини сприяють зменшенню шумового навантаження, вбирають пил, тому дана ділянка використовується  як рекреаційна зона та є улюбленим місцем тих містян, хто приходить  відпочити від шуму та послухати ніжний спів птахів. При вході у міський парк відкрито невеликий заклад громадського харчування та облаштовано площадку  проведення  міських святкувань: Дня борщу, Дня міста, Дня молоді, тощо.

3-я зупинка  «Скалатського орнітологічного заказника місцевого значення» (колаж 2) охоплює ділянку площею 20 га та включає територію ставка Капанки та прилеглу  заплаву річки Гнилої Рудки.  

Ставок  Копанки - штучна водойма, створена на місці боліт в заплаві річки Гнилої. Став перебуває у віданні Скалатської міської ради. Догляд за даною водоймою веде організація ПРГОР «Стара фортеця». Завдяки облаштованим зонам для купання  і риболовлі ставок є популярною  зоною відпочинку для жителів міста та прилеглих сіл, особливо в літній період.

 У водоймі водяться різні види риб (коропи,  карасі звичайний і срібний, плітка,  щуки, краснопірки, соми), молюски, раки річкові, жаби, ондатри, бабки (влітку). Є також багато видів водоростей.  Мілководдя  рясно  поросле  очеретом із великою кількістю дрібних острівців, де водоплавні птахи знаходять собі прилисток. На території водойми живуть і розмножуються дикі качки, мартини звичайні, інколи тут можна побачити лелеку білого, чаплю сіру, лебедів – шипунів, ластівок сільських та берегових, яструбів  та інші водно – болотні види птахів (крижень, вівсянка, зяблик, плиска біла та інші). 

Саме від великої площі наявних заболочених ділянок заплави річки, яку місцеві жителі називають рудою і походить назва річки - Гнила Рудка (місцева назва Гнилка), адже русло її густо вкрите невеликими каналами й озерцями із стоячою водою, які густо порослі численними заростями різноманітних рослин; часто замулюються, міліють, а тому річка потребує періодичного очищення.

Висота витоку річки над рівнем моря становить  близько 320 м, висота гирла — 293м. Оскільки падіння  річки становить лише близько 27 метрів , а її похил - 1,5м/км, то і швидкість течія в межах міста Скалата коливається від 2,5 до 3 м/хв, що характеризує її як рівнинну річку з повільною течією.

Річка має звивисте русло та кілька приток. В межах міста глибина річки
становить 38-54см, максимальна ширина – 5-5,6м (в межах міського парку), має два ставки: Скалатський (поблизу фортеці) і Копанки (поряд з парком). Для Гнилої характерний змішаний тип живлення: весною річка наповнюється
талими сніговими водами, а влітку – дощовими, окрім цього протягом року її
живлять підземні води (джерела), яких є  багато вздовж русла.
Кригою річка вкривалася на 60-65 днів. Льодостав зазвичай починається в
другій декаді грудня – на початку січня. Товщина криги коливається від 10 до 50см. Наприкінці лютого – на початку березня річка скресає, лід тане і після цього через кілька днів настає повінь – найвищий рівень води в річці; цього року  ми її спостерігали в березні. Під час повені рівень води піднімається на 10 - 50см. Найнижчий рівень води (межень) був влітку, яке цього року воно було значно посушливішим та жаркішим, що в свою чергу призвело до більшого випаровування води з поверхні водойм. Річкові води використовуються
місцевим населенням для потреб сільського і комунального господарств,
розведення риби і водоплавної птиці, інших господарських потреб.

4-а зупинка «КЗ Скалатський будинок школярів»  в процесі свого історичного розвитку набув досвіду, престижу і сформувався як невід’ємна  частина  системи освіти, та нині функціонує при відділі освіти Скалатської міської ради.  В закладі діє 14 гуртків, основу яких складають творчі об'єднання  художньо - естетичного напряму.  Впродовж року в установі проводяться цікаві майстер – класи з образотворчого мистецтва, писанкарства, фітодизайну, театрального мистецтва, виготовлення патріотичних сувенірів, ялинкових прикрас, тематичних вітальних листівок, джгутової філіграні,  пісочної анімації,

креативні  тренінги для педагогів (колаж3). А  виставкова зала КЗ СБШ завжди відкрита для охочих ознайомитися з роботами обдарованих вихованців творчих об’єднань закладу (колаж 4).

4-а зупинка «Ландшафтний заказник місцевого значення Полупанівська «Свята гора»(колаж 5)  - розташована навпроти автобусної зупинки, на досить великому  товтровому  пагорбі  з перепадом висоти  340 – 380м, площею 11,4 га.

Назва «Свята» збереглася з давніх часів і характеризує ставлення місцевого населення  до цього об’єкта, адже тут було давнє язичницьке святилище, а в даний час це християнська святиня. Даний комплекс об’єднує Джерело Матері Божої, церкву Святої Трійці, костел Святого Йосипа та Хресну дорогу.

Церква і костел є типовими спорудами фортечної форми, про що свідчать грубі стіни, малі вікна, високі кам’яні дзвіниці, обнесені муром, та мають статус  пам’яток архітектури ХІХ ст..    В день Св. Тройці тут відбуваються спільні Літургії для римо – католиків та православних, а у переддень Великодня – спільна хресна хода.

Церква Святої Трійці  знаходиться на самій вершині Святої гори, увінчана однією банею, перед входом змурована дзвіниця. Збудований у 1878 році на місці старої каплички, реконструйована у 1989 році. Своєрідності надає церкві криниця із цілющим джерелом Божої Матері, що є під вівтарем, та образ «Об’явлення Божої Матері  хлопчикам – пастушкам», який є єдиним у своєму роді.  Вхід до криниці з цілющою водою - з двору церкви.  До джерела Божої Матері часто навідуються люди, шукаючи зцілення від недугів, а вода із нього зберігається цілий рік і не псується.  Цікаво, що поряд ( за 5 – 6 м) є ще дві кринички, та вода в них зовсім інша. 

Про виникнення джерела  Матері Божої   розповідає давня місцева легенда. На цьому пагорбі  у давнину діти пасли худобу, тому місцеві жителі називали його  вигоном, тобто пасовиськом. На початку 1200 – х років на цьому місці трьом хлопчикам - пастушкам об’явилася Божа Мати у надприроднім сяйві. Діти злякалися,  поклякали перед нею на коліна та почали молитися. Один з тих пастушків отямився і побіг у село, щоб повідомити людей про чудо. Коли прибігли дорослі, Божа Мати зникла з перед очей тих хлопчаків. А на тому місці, де вона стояла, почало бити джерело. З тих пір його життєдайна вода оздоровляла людей від всяких недуг:    і тілесних, і душевних. При церкві сестрами – василіанами  діє  центр для незрячих.

Ця легенда так зворушила тернопільського художника Василя Митрогу, що він зобразив її на полотні. Цей унікальний образ «Об’явлення Божої Матері  хлопчикам – пастушкам» зберігається у капличці та у храмі.

Ще одна легенда розповідає про пана, який наказав челяді засипати те джерело, оскільки вода з нього затопила його угіддя. Невдовзі після того пан раптово осліп, жодні ліки йому не допомагали. З часом наснилося йому, що оздоровиться, якщо почистить засипане джерело. Коли воду звільнили від каменю, пан промив нею очі – і прозрів. Після того чудесного зцілення люди ще з більшою пошаною відносилися до джерела: прикрашали його, ставили фігури, одна з яких датована 1864 роком. Невдовзі збудували капличку навколо криниці, а потім і церкву.

На другий день Зелених свят ( в день Святої Трійці) у церкві відправляється відпуст ( проща). Багатолюдні прощі в цей день є  традиційними та єднають  прочан  різних конфесій.  

Костел Св. Йосифа збудований у 1894 році, у 1991 році – реконструйований.

Хресна дорога - ця унікальна  християнська святиня збудована на території двох храмів – православної церкви та костелу – є прикладом міжконфесійного примирення та єднання всіх християн навколо високої духовної мети.  Зводили її, в основному,  жителі сіл Полупанки, Старого Скалату, Новосілки та м. Скалата.  Будівництво  розпочато в 2008 році і тривало три роки. Унікальність проекту  ще й у тому, що при спорудженні цього об’єкту сакрального мистецтва не порушено початковий природний ландшафт пагорбів Товтрового кряжу, а інсталяція Хресної дороги чудово вписалася у неймовірний краєвид, який дозволяє відвідувачам розслабитися, задуматися над вічним та поспілкуватися з Богом.

Чин освячення 17 жовтня 2010 року здійснили єпископ Тернопільський і Кременецький владика Іов та глава Римо-Католицької церкви в Україні архієпископ – митрополит Мечислав Мокшицький. Разом з ними прибули десятки священиків різних конфесій, церковнослужителі, семінаристи, ченці, сестри – монахині. Були присутні й члени делегації з Вроцлава, Зеленої Гури, Кросна та інших міст Польщі – в основному діти і внуки тих, хто народився і проживав тут до переселення.

Хресна дорога – це  15 бронзових скульптурних композицій висотою у людський ріст,  відображають мученицький шлях Ісуса Христа на Голгофу. Замовляли і виготовляли їх у Польщі в Перемишлі. Опікувався перевезенням фігур з Польщі та спорудженням святині ксьондз Войцех Буковець – настоятель місцевої католицької громади. Фігури в хронологічному порядку ілюструють сцени Святого Письма від моменту засудження Ісуса до його воскресіння, вздовж бружчатої доріжки від підніжжя Святої гори аж до її найвищої точки.  Скульптури встановлені на природних каменях – монолітах. Перших п’ять стацій ( стоянь) розміщені між сосновими насадженнями на рівній місцевості та відображають хресний шлях Ісуса вулицями Єрусалиму.

Дуже цікавою є історія походження цих хвойних насаджень, яку ми дізналися від Бошко Йосипа Андрійовича - жителя с. Старий Скалат. Свята гора разом із прилеглими землями, як уже згадувалося раніше,   належала місцевому пану. У час становлення радянської влади на нашій території, пан з родиною емігрували закордон. Про те у селі пройшла чутка, що деякі дорогоцінності багач вспів закопав  десь у маєтку. Тодішнє керівництво колгоспу ім. Горького вирішило організувати посадку соснових насаджень на панському пагорбі, а на нижніх землях ( через дорогу, біля теперішньої автобусної зупинки) – посадити сад. За одно, перекопавши землю,  перевірити достовірність чуток.

По схилу гори серпантинова бружчатка довжиною близько 1 км стрімко звивається між камінням, ніби повторюють тернистий шлях Ісуса на гору Голгофу. Впродовж цього шляху по обидві сторони розміщені стації ( стояння).

Краси  цій перлині сакрального мистецтва додають посаджені біля кожної  стації квітники. Зрошує їх  спеціально спроектована  система водного поливу. З власної ініціативи за квітниками доглядають активні парафіяни.

Весь шлях Хресної дороги у вечірню пору  освічується декоративними ліхтарями. Вздовж доріжки є відпочинкові лавочки.

 Стежина  Хресної дороги повертає нас до кринички із лікувальною  водою повз фігуру Божої Матері, яку оточують маленькі пастушки, і ніби  ще раз нагадують  нам про походження  цілющого джерела Божої Матері.

 Тож замислившись ще раз над своїми  духовними цінностями, оцінивши своє життя і свої вчинки з позиції християнської моралі, прямуймо з впевненістю у світле майбутнє, бо ми того варті!

Список використаних джерел та літератури

1. Бай І. Полупанівська «Свята гора» / І. Бай// Тернопільський енциклопедичний словник: у 4т./ ред.. кол.: Г. Яворський та ін.- Тернопіль, 2008.-Т.3: П-Я.-С.112
2. Гиса Андрій. Чому Скалат? // Гомін Волі .- 2015.- 20 листопада .- ст.2
3. Маціпура А. Скалат.  До 500 – річчя міста.  Історико – краєзнавчий путівник .- Тернопіль: ТОВ «Наш Світ», 2013, 40с.
4. Проект зон охорони та меж історичного ареалу у м. Скалаті Підволочиського р-ну Тернопільської обл..,  Попередні роботи // «Укрзахідпроектреставрація». -  Львів.-2004
5. Пашкевич Н.М. Краса і гордість наша – древні Медобори // Вільне життя. – 2008.- 5 вересня .- С.2
6. Природа Тернопільської області: методичний посібник для вчителів початкових класів з природничого краєзнавства / ТОКІППО.- Тернопіль, 1993, 30с.
7. Скалатська об’єднана територіальна громада: туристична мапа / уклад. Ю.Є. Смоляк.- Тернопіль: Мандрівник, 2017.
8. Сівкова Л. Скалатська Фортеця під опікою держави: [Пам’ятки рідного краю ]// Гомін Волі.-2005.- 21 травня.-С.1
9. Туристичні ресурси Скалатської  об’єднаної  територіальної  громади [Електронний ресурс]// Скалатська об’єднана територіальна громада Тернопільська область.- Режим доступу: http://skalatska.gromada.org.ua/turistichni-resursi-gromadi-10-52-08-08-09-2016/