"Мрії про майбутнє". Твір-роздум.

                                       Мрії  про  майбутнє     

         Жахливі події відбуваються в нашій країні, у містах та селах,  містечках… Щохвилини здається,  що будуть обстріли, прильоти, гучна сирена сповіщає про небезпеку й мимоволі нагадує кожному про особисту безпеку та укриття. В укриття поспішають майже всі: ризикувати власним життям не хоче ніхто. Люди знаходяться в небезпеці, але вони збентежені, подавлені, насторожені. Навіть облаштування підвального приміщення, чистого, пристосованого до навчання та відпочинку на час тривоги, теплого й комфортного, не повертає дорослим і дітям гарного настрою, енергійності, хорошого самопочуття та повного відчуття комфорту й навіть захищеності…

         Звуки вибухів, хоча й віддалених, проникають у саму душу, не дають можливості зосередитись на чомусь хорошому: приємних спогадах чи думках, власних мріях чи бажаннях або просто відпочити..

         Земля здригається від несподіванок, стогне, просить захисту й допомоги в людини, а сирена продовжує грізно й спідтишка нагадувати про небезпеку й настирливо запрошує в безпечне місце…

         А так хочеться пройти затишними колись вулицями рідного міста, побачити знайомих і друзів, поспілкуватися, поділитися хорошими новинами, порадіти зустрічі… Дуже сподіваюся, що настане той час, коли вибухи й сирени припинять свої дії, навіть спогади про них відійдуть у далеке минуле, як страшний і неприємний сон… Ось знову прозвучала тривога: голосно, звучно, несамовито. Здається, її почули вже всі: від малого до великого  в усіх селах, містах, у прикордонних містечках та  селищах і навіть левадах…Домашні тварини швидко розбіглися в пошуках прихистку, деякі зупинилися біля нашого укриття: вони тремтіли, ніби маленькі беззахисні діти, озираючись навколо в пошуках  допомоги. Складалося враження, що напружився весь світ, зупинився на певний час у тривозі й німому чеканні. Скільки триватиме воно? Годину? Дві? Невідомо..

          Стоїть така напружена тиша, що мимоволі відчувається шалений стукіт власного серця. На тишу впливають гуркіт, свист і навіть стукіт сердець. Іноді не розумієш, що відбувається, у якому часопросторі ми перебуваємо? Де ми? І як довго це триватиме? Відповіді немає… Стою на подвір’ї, озираюся навкруги… Нікого… Лише дзвінка тиша…

           Жодного разу мене не покинула думка про те, що обов’язково прийде час, коли вибухам, сиренам, дитячим страхам і страхам дорослих настане кінець, і кожен буде милуватися безкрайнім чистим небом, теплим сонечком, дзвінким сміхом дітей, внутрішнім задоволенням життя і радісним співом пташок… Такий день буде в кожного з нас, потрібно вірити й усіма силами наближати перемогу.