Підтримка учнів в умовах війни: 5 порад учителям

Війна триває. І вона продовжує травмувати всіх нас, особливо дітей. Так, вони, як і всі ми, звикають до нової реальності, але це зовсім не означає, що їм не потрібна підтримка дорослих. Навпаки, що довше тривають військові дії, то складніше може бути, тим менше війна схожа на страшний сон, від якого от-от прокинешся. Особливо складно може бути учням-ВПО, які приїхали до більш спокійних регіонів, рятуючися від обстрілів.

Поясніть, що це не триватиме вічно

Так, зараз нам усім страшно. Так, країна перебуває в непростій ситуації, але в нас (зокрема у військових та керівництва України) все під контролем. Діти мають розуміти, що труднощі, із якими вони зіштовхнулися, тимчасові, що дорослі поруч і знають, що робити. Саме таку лінію спілкування варто обрати, якщо ви працюєте в середній школі.

Якщо ж ви працюєте з наймолодшими учнями, то, звісно, не варто розповідати їм про всі жахи війни та занадто конкретизувати. Утім, ви можете пояснити ситуацію, наприклад, через казки. Детальніше зупиніться на складних ситуаціях, у яких опинилися герої, та розкажіть, що ми зараз у подібному становищі. І обов’язково зверніть увагу на те, що фінал казки щасливий – герої подолали всі труднощі та перемогли ворога. І в нас теж так буде!

А от зі старшокласниками можна спілкуватися цілком відверто. Зрештою, вони читають ті самі новини та підписані на ті самі канали, що й ви, а отже не почують від вас нічого страшнішого за те, що вже прочитали. Але все одно варто наголошувати на тому, що керівництво держави та ЗСУ роблять усе для того, аби впоратися із ситуацією. А головне завдання учнів зараз – продовжувати вчитися, саме так вони допомагають Україні.

Запропонуйте допомогти іншим

Панікувати в такій ситуації – нормально. Але варто розуміти, що ми можемо спрямувати енергію, яку витрачаємо на паніку, на щось більш корисне. Наприклад, на навчання. Уроки, домашні завдання, навчальні проєкти – це все ті рутини, які допоможуть впоратися з панікою та відчаєм.

Але не варто обмежуватися лише цим! Запропонуйте учням скерувати енергію на, наприклад, волонтерство. Тим паче, що насправді є багато речей, які школярі різного віку цілком можуть робити. Наприклад, допомагати сортувати гуманітарну допомогу, піклуватися про тваринок, яких вивезли з гарячих точок, розносити продукти літнім людям тощо.

Не нагнітайте та завжди шукайте щось хороше

Нам усім страшно, це так. Але якщо учні розумітимуть, наскільки налякані їхні вчителі, краще від цього нікому не буде. Навпаки, паніка від дорослих легко передається дітям, а вони, на жаль, справляються з емоціями ще гірше за нас. Саме тому не акцентуйте увагу на негативних моментах, намагайтеся перемкнутися на щось більш позитивне.

Діти почули сумні історії про покинутих господарями домашніх тваринок? Розкажіть натомість історію кішки, яку днями врятували зі зруйнованої багатоповерхівки в Бородянці. Особливо варто наголосити на тому, які молодці волонтери, які роблять усе можливе для того, аби допомогти нашим хвостатим друзям. Тобто діти мають бачити, що війна розкриває в людях не тільки погане, а й багато хорошого.

Розказуйте школярам про те, як об’єдналася країна, як люди перераховують кошти на допомогу ЗСУ, як допомагають внутрішньо-переміщеним особам, як роблять усе для того, аби економіка країни працювала тощо.

Не бійтеся говорити про свої почуття (та почуття учнів), але робіть це правильно

Можливо, зараз уже не так часто (якщо порівнювати із першими днями війни), але діти все одно періодично прагнутимуть поговорити про те, що відбувається, та дізнатися про те, що з цього приводу думає їхній учитель. Найпростіше в цьому випадку – перевести розмову на щось інше. Адже ми прийшли сюди насамперед вчитися, чи не так? Але насправді набагато краще не уникати розмови.

Ви можете вислухати учнів та поділитися із ними власними почуттями (але будьте уважні, аби не нагнітати паніку). В жодному разі не варто говорити, що ви не знаєте, що робити та як жити далі. Краще чесно скажіть, що вам, як і всім іншим, страшно, але ми знайдемо вихід із ситуації. А найкраще що можете зробити ви з учнями – втримати українську освіту на гідному рівні.

Діти можуть запитувати, коли все це закінчиться. У такому випадку не варто називати якісь дати чи намагатися спробувати себе в ролі військового аналітика, адже насправді ми не знаємо, скільки триватиме війна. Діти ж дуже чутливі, тож коли ваші прогнози не справдяться, вони замисляться над тим, чи варто вам довіряти взагалі? Тому скажіть, що так, ви не знаєте, коли закінчиться війна, але ви всі разом точно дочекаєтеся її завершення.

Дбайте про свій психологічний стан

Усі ми різні. Хтось здатен зберігати спокій у будь-якій ситуації, а комусь дуже складно впоратися навіть із незначним стресом. У будь-якому випадку важливо дбати про себе та підтримувати себе. Якщо ви зробите це для себе, то зможете допомогти і іншим. А про те, як це зробити, ви можете прочитати в наших матеріалах:

Звісно, за можливості варто порадитися зі психологом. Наприклад, шкільний психолог цілком може дати вчителям свого ЗЗСО кілька важливих порад, навчити працювати з панічними станами тощо. І це було б чудово! Запропонуйте шкільному психологу зібрати вчителів на онлайн-тренінг та навчити працювати з власними емоціями (звісно, якщо такого тренінгу у вас ще не було, а якщо й був, то можна провести ще один!).

Якщо ж ви бажаєте отримати більше корисних порад та дізнатися, як взаємодіяти з учасниками освітнього процесу в умовах війни, то неодмінно завітайте на нашу нову інтернет-конференцію «Психолого-педагогічні засади роботи в кризових умовах», яка відбуватиметься 6 та 7 травня. Поговоримо про нагальні потреби та способи їх вирішення.