Рік війни для освіти: як ми вистояли

24 лютого – роковини повномасштабного вторгнення рф в Україну. Рік тому ми прокинулися від вибухів, рік тому змінилося надто багато. В усіх сферах життя.

Навчальний процес у перші дні було фактично паралізовано: частина українських міст опинилася в окупації, багато вчителів та батьків із дітьми виїхали за кордон, хтось змінив проживання в межах країни. Але навіть у таких умовах – обстріли, постійні повітряні тривоги, блекаути, стрес – освітяни змогли швидко організувати робочий процес та завершити навчальний рік. А згодом і розпочати новий. 

Освітяни вистояли та втримали освітній фронт. Одне з завдань ворога – знищити нашу систему освіти – провалилося. Сьогодні ми згадуємо, яким був цей рік для української освіти.

Руйнування та відновлення

За даними на сьогодні, 3139 закладів освіти постраждали від бомбардувань та обстрілів. 441 із них зруйновано повністю. На жаль, ця цифра постійно зростає. Одна з цілей ворога – знищити нашу систему освіти, і руйнування шкіл, дитсадків, коледжів та вишів є частиною цього завдання. Найбільше постраждалих та зруйнованих закладів освіти у Донецькій області. З особливим цинізмом ворог розповідає про знищення військових об'єктів, тоді як насправді руйнує інфраструктуру, зокрема освітню. 

Ліцей № 25, Житомір. Джерело – Житомір.info.

Про те, в якому стані школи, розташовані на тимчасово окупованих територіях, достеменно невідомо. Але до нас доходять повідомлення, що вони теж або знищені, або пограбовані. 

Але попри все в Україні вже займаються відновленням постраждалих закладів. Так, пошкодження різні: якимось закладам освіти вистачить косметичного ремонту (вставити вікна, полагодити дах тощо), а якісь доведеться відбудовувати фактично з нуля. 

Утім, де це можливо, поступово школи відновлюються. Це вдається зокрема і завдяки величезній підтримці міжнародних партнерів, які виділяють на відновлення закладів освіти десятки мільйонів євро.

Волонтерство та підтримка

Школи з перших днів перетворилися на осередки волонтерства – саме сюди небайдужі люди приносили речі першої необхідності та продукти, саме тут приймали внутрішніх переселенців із найбільш небезпечних регіонів, саме тут учителі, діти та їхні батьки плели маскувальні сітки.

Актова зала однієї з полтавських шкіл. Джерело – інтернет-видання Полтавщина.

І освітяни, і їхні учні продовжують робити все можливе, аби допомогти Збройним Силам України наблизити Перемогу. Вони влаштовують благодійні заходи, зокрема ярмарки (на яких продають власноруч створені прикраси та іграшки, домашні солодощі тощо), концерти та різноманітні турніри. Внесок наших дітей у Перемогу вразив міжнародну спільноту, адже такого вони ще не бачили! А ми можемо бути певні – в нас ростуть справжні патріоти.

Навчання в укриттях

Із перших годин повномасштабного вторгнення школи відкрили свої підвальні приміщення для всіх: і це стало порятунком для багатьох людей. На жаль, підготовкою захисних споруд в Україні майже не займалися, тож і стан шкільних укриттів не завжди був задовільним, але для початку вистачило і цього. До того ж на фоні занедбаних підвалів житлових будинків шкільні укриття виглядали доволі непогано.

Згодом стало зрозуміло, що військові дії триватимуть, тож освітній процес потрібно організовувати в тих умовах, які є. Місцева влада отримала завдання оцінити стан шкільних укриттів та підготувати їх до роботи, адже лише ті заклади, які мали належно облаштовані укриття, могли б розпочати очне / змішане навчання. 

Зрештою, станом на початок нового навчального року облаштовані належним чином укриття мали вже 64% шкіл. І діти почали вчитися. Десь в очному форматі, десь – у змішаному, а десь – лише в дистанційному. І навчання продовжується навіть під час повітряних тривог, в укриттях (звісно, якщо це можливо). Це складно і такого не мало статися з нашими дітьми, але ми долаємо і цей виклик. Адже якщо ми втратимо рівень освіти зараз, то на те, щоб наздогнати втрачене, підуть довгі роки.

Укриття одного з закладів освіти Вінниччини. Джерело – МОН.

Навчання за кордоном

Одним із наслідків повномасштабного вторгнення став виїзд школярів разом із батьками за кордон. І якщо спочатку всі вважали, що це дуже ненадовго, то за кілька тижнів постало питання: як навчатися? Чи варто (та як) влаштовуватися до закордонних шкіл? Як зберегти зв'язок зі своєю країною? Як навчатися одночасно у двох школах?

За оцінками МОН, за кордоном зараз близько 500 тисяч дітей шкільного віку. Частина з них пішли до нових шкіл у країнах перебування одразу, хтось розпочав навчання вже у вересні. Тим не менш, переважна більшість не хоче відмовлятися від української освіти, оскільки люди прагнуть повернутися додому. Тож українські діти тягнуть одразу дві навчальні програми, до того ж більшість робить це доволі успішно. 

В інших країнах опинились і вчителі, вони продовжуть працювати дистанційно. За даними МОН, наразі за кордоном перебуває приблизно 12 тисяч педагогів. До речі, у травні ця цифра була вдвічі більшою. 

Звісно, головним завданням Міністерства освіти і науки України є збереження зв'язку з тими, хто був вимушений рятуватися від війни, і вчителів, і учнів. Адже від цього залежить наше майбутнє.

Українські учні у школі St. Stanislaw Kostka у Варшаві. Джерело – The Globe and Mail.

Навчання в окупації

На тимчасово окупованих територіях одразу почали тиснути на батьків учнів та вимагати, аби ті віддали дітей на навчання. Звісно, на навчання за російськими пограмами. Одночасно велася робота зі знищення українських підручників і всього, що нагадувало про Україну. Тиск справді шалений, батькам та вчителям погрожують, їм пропонують гроші за навчання та погрожують відібрати дітей, а телефони школярів перевіряють на наявність українських навчальних матеріалів.

Через погрози хтось був змушений віддати дітей до так званих «російських шкіл», але вони все одно продовжують паралельно дистанційно вчитися в українських ЗЗСО. Це складно та небезпечно, і ми маємо це розуміти. Зараз у небезпеці кожен, хто перебуває в окупації та робить вибір на користь України.

На жаль, частина педагогів пішла на співпрацю з окупантами. Їх небагато, але такі ситуації є, ми не маємо заплющувати на це очі. Також до шкіл у якості вчителів набрали людей, які навіть не мають відповідної освіти, але готові вести проросійську пропаганду. Тож можете собі уявити якість такого навчання.

Але боротьба триває. Восени, під час масштабного контрнаступу ЗСУ, було звільнено майже всю Харківську область та частину Херсонської, зокрема і сам Херсон. І тоді ми побачили, ЯК чекали на Україну, на наших військових, зокрема й освітяни та школярі, які прагнуть вчитися та вчити в рідній країні. 

Разом ми сильні

Цей рік був наздвичайно складним. І це не просто слова. Але ми вистояли. Ми обов'язково переможемо та все відбудуємо. І пам'ятатимемо все, що сталося, всіх, кого втратили. 

І ми продовжуємо працювати. Наші освітяни продовжують навчати дітей у надскладних умовах, виховувати їх, плекати патріотизм та любов до своєї країни, розповідати правду про цю війну. 

Нас підтримує міжнародна спільнота, виділяючи кошти на відбудови шкіл, придбання обладнання та техніки тощо. Країни, які прийняли біженців, зробили все можливе для того, аби діти продовжили вчитися. 

Але найбільше зробили Збройні Сили України. Саме завдяки їм ми живемо, навчаємося, спілкуємося українською. Разом ми сильні. Ми – Україна.

Віримо в ЗСУ!

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.