Ми часто говоримо про те, що навчання триває за будь-яких умов, зокрема попри обстріли, повітряні тривоги та відключення електроенергії. Але воно триває і навіть попри окупацію.
Що відбувається з освітою на тимчасово окупованих територіях? Чи мають діти можливість продовжувати навчатися за українськими програмами? Та чи безпечно це?
Нам вдалося поговорити зі вчителькою, яка працює з учнями з однієї з тимчасово окупованих громад Херсонщини. Вікторія (ім’я змінено з міркувань безпеки – ред.) розповіла, як вчаться діти в надзвичайних обставинах.
Як почався навчальний рік
Офіційно школа почала працювати із невеличким запізненням – 12 вересня, до того часу відпрацьовувалися алгоритми роботи. І насправді з організацію освітнього процесу не все було просто.
Почати роботу можна було лише за умови, якщо директор певної школи виїхав із ТОТ (тимчасово окуповані території – ред.). Тоді він мав право зібрати педагогічний колектив, зв’язатися з учнями та почати навчання. Ті педпрацівники, які змогли виїхати, теж приступили до роботи, а тих, кому цього не вдалося, відправили на простій.
– З нашої громади, – розповідає Вікторія, – виїхали директори тільки двох шкіл, вони і почали організовувати освітній процес. Але не було потрібної кількості кадрів, не було кому працювати. Учителів збирали по всій Україні і з-за кордону.
Тож директорка звернулася по допомогу і до Вікторії, якій на той час теж вдалося виїхати з окупації.
Охочих навчатися в українській школі онлайн чимало – у більшості класів щонайменше 40 учнів. Річ у тім, що на початок вересня навчання було організоване не на всіх окупованих територіях. Тож батьки учнів, дізнавшись, що школа працює, зверталися із проханням зарахувати до неї дітей.
Імітація освітнього процесу від окупантів
Окупанти теж намагалися організувати «навчання», але на початку вересня це їм ще не вдалося. Вони змогли створити видимість освітнього процесу лише ближче до Нового року. Але роботу почали лише три школи громади (інші були просто розграбовані), у які набрали десь 60 учнів. І насправді, як розповідає Вікторія, назвати роботою це складно. Вчать дітей там зараз люди, які часто не мають навіть профільної освіти, проте охоче пішли на співпрацю із окупантами.
І коли окупантам вдалося відкрити школи, почалися проблеми.
– Ситуація зараз дійсно катастрофічна, дуже складно. Із початку нового року пішов примус. Спочатку вони старалися простимулювати все це грошима – платили родині по 10 тисяч рублів, аби дитина пішла до школи. Але таких охочих виявилося небагато. Тоді вони почали перевірки родин, де є діти шкільного віку.
Окупанти обходили будинки та наполегливо вмовляли віддати дітей до школи. Коли це не спрацювало, почали викликати батьків і погрожувати позбавленням батьківських прав (за буцімто невиконання батьківських обов’язків). А дітей грозили забрати та вивезти.
Дехто з батьків знайшов вихід із цієї ситуації: вони написали заяви, що дитина знаходитиметься на сімейному навчанні. І поки що це не завжди, але рятує.
– Зараз терор виріс. Батьки повідомляють нашу адміністрацію, що були змушені віддати дітей до російських шкіл через неймовірний тиск. Але водночас діти продовжують навчатися в нашій школі. Що дивно та цікаво – діти місцевих колаборантів теж навчаються в українських школах онлайн.
Складнощі та пошуки виходу
Перші проблеми, розказує Вікторія, почалися 31 травня – тоді вимкнули український зв’язок. Довелося купувати російські сім-картки, але всі швидко розібралися, як користуватися VPN, тож наразі особливих складнощів зі зв’язком із школярами з ТОТ немає. Хоча інколи він таки зникає. Але всі вже знають, чому: зв'язок вимикають окупанти, поки йдуть переміщення військової техніки.
Складніше стало, коли почали вимикати світло в Україні після ворожих атак, адже майже всі вчителі знаходяться в Україні.
– Було таке, що світло вмикали лише на 2 години на добу. Тоді я почала шукати, звідки підключитися. І що можу сказати, справжніми «Пунктами незламності» стали магазини, ТЦ, кафе. Скрізь, де не зайдеш, уже о 8 ранку не було місця. Я знайшла ТЦ неподалік і працювала звідти, просто на фудкорті.
Вікторія спочатку переймалася, чи не заважатиме людям довкола. Але швидко з’ясувалося, що кафе та фудкорти із закладів громадського харчування фактично перетворилися на шкільні вчительські!
– Поряд дівчина проводить урок англійської, з іншого боку класна година, а трохи подалі взагалі урок фізкультури! І я з біологією. І якраз тема харчування. Оскільки це фудкорт, то хтось забігає і поїсти, а ти розповідаєш про харчові отруєння, про глистів… До речі, я помітила, що дехто з відвідувачів із цікавістю слухав!
Вікторія згадує, що коли вона почала проводити уроки у ТЦ, дітям це дуже сподобалося. Нова обстановка, фонова музика, дуже багато людей довкола… Школярі були просто в захваті.
– І діти кажуть: «Покажіть нам трошки нормального життя». Тож я беру ноутбук, розвертаю його і показую нормальне життя. І ще був один випадок, який мене вразив. 8 клас, останній урок, ми активно спілкуємося, а я помічаю, що за сусіднім столиком сидять та уважно стежать за уроком четверо хлопчиків. Наприкінці заняття вони підійшли і запитали: «Вибачте, у вас урок?». Я відповіла, що так, біологія для дітей з окупованих територій. І тоді вони кажуть: «А можна ми передамо їм привіт?». Це справді було просто до сліз.
Варто розуміти, що діти, які лишилися на тимчасово окупованих територіях, люблять свою країну і хочуть вчитися саме в українських школах, наголошує Вікторія. У них дуже патріотичні настрої. Навіть коли надсилають вчителям домашні роботи, намагаються десь на фоні зробити жовто-блакитну стрічку, вставити патріотичні стікери чи емодзі.
А під час повітряних тривог в Україні діти дуже переживають, тож обов’язоков пишуть щось на кшталт «Ви у сховищі?», «Бережіть себе». Вони розуміють, що їхні вчителі та однокласники перебувають на тій території, де можуть бути обстріли, і вони хвилюються.
Небезпека вчитися
Періодично, розказує Вікторія, можна побачити такі повідомлення від учнів: «Додайте мене знову у вайбер-групу» або «Скиньте ще раз завдання». Це означає, що була перевірка телефонів, тож діти були змушені все видалити. Перевірка може заскочити просто на вулиці, інколи з цією метою окупанти ходять по домівках.
Навчатися на тимчасово окупованій території за українськими програмами справді небезпечно. Хоча спочатку діти не розуміли всю небезпеку ситуації до кінця. Вікторія розповідає про випадок, коли школярі написали на асфальті «Слава ЗСУ», а окупанти потім забирали дітей «на розмови». Потім допитували директора школи та пригрозили, що якщо це не припиниться, то доведеться відповідати.
– Насправді коли навчальний процес ще тільки організовували, багатьох моментів не розуміли. Що робити, як, а найголовніше – яка це небезпека насамперед для тих дітей, які там залишилися. Так, і вчитися потрібно, і батьки не хотіли їх віддавати до російських шкіл, тож онлайн-школа дійсно здавалася найкращим виходом. Але це вже не та онлайн-школа, що під час пандемії. Діти дуже ризикують і це варто розуміти.
Звісно, окупанти тиснуть не лише на школярів та їхніх батьків, а і на педагогів, які залишилися на ТОТ – їх змушують працювати. Додому до вчителів приходять із погрозами озброєні люди: або ви працюєте, або йдете на примусові роботи, або ми вас виганяємо з дому без нічого. В останньому випадку людей відвозять до нульового блокпоста і вони мають самостійно йти через сіру зону.
Декому вдалося надати окупантам документи, що вони не можуть викладати за станом здоров’я, але багато хто почав виїзджати. А це складно: єдиний шлях зараз пролягає через Крим, потім – через росію, а вже звідти – через країни ЄС до України. До того ж для цього потрібні чималі гроші.
Та попри всі складнощі учні та вчителі, які наразі перебувають в окупації, роблять усе, аби не втратити зв’язку з Україною. І ми завжди маємо пам’ятати, на який ризик вони йдуть.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.