Завдання уроку:продовжити знайомство дітей зі складовими успіху;продовжити знайомство дітей зі складовими щастя;учити аналізувати свою поведінку та героїв прочитаних творів;вчити долати труднощі у досягненні мети;учити аналізувати ставлення до навчання, показати, як у процесі життя людина змінюється і розвивається; учити міркувати над майбутнім; виховувати працьовитість, бажання багато знати і вміти.
“Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі. Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою. Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору. В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло»
Із простого сільського хлопчика він доріс до всесвітньовідомого вченого,президента Академії наук України. Данило Кирилович мікробіолог, епідеміолог, вивчав небезпечні хвороби: чуму, холеру, дифтерію, тиф, дизентерію. Бажання допомогти людям, доброта, талант, терпіння, наполегливість, чесність допомогли йому здійснити мрії, досягти успіху – винайти вакцину проти хвороб. Для цього він багато вчився: у прогімназії, гімназії, університетах (Новоросійському і Київському); писав наукові праці, досліджував віруси в лабораторіях. А щоб упевнитись у тому, що вакцини можуть допомогти людям запобігти чумі чи холері, на собі проводив досліди, заражаючись хвороботворними мікробами. Йому допомагали не тільки здобуті завдяки книгам знання, а й життєвий досвід. Він вивчав ці хвороби, боровся з ними не лише в Україні, Росії, а й в Індії, Франції, Монголії, Китаї, Шотландії, на Кавказі. Життя Дмитра Кириловича було важким. Він часто голодував, не мав житла, хворів, але заради перемоги над страшними хворобами,заради науки терпів усе. Він так звертався до молоді: “Діти мої дорогі, любіть науку і правду”.
Данило Кирилович намагався все віддавати людям. І його любили всі: за широке й благородне серце, за рідкісно чуттєву самовіддану душу. Він жив для інших. Овдовівши, учений знаходив утіху в тому, що допомагав сиротам, власним коштом навчав 13 дітей, яких усиновив. «Його праця — подвиг. Навіть короткий перелік його заслуг завжди вражатиме…»
Вивчення порад «Як стати успішною людиною»• «Нехай також завжди живуть у твоїй душі й такі слова: згаяний той час, який ти не використав для навчання» (Григорій Сковорода). «Треба любити те, що робиш, і йти крок за кроком» (Іван Павлов). Щоденні кроки для людини, яка прагне стати успішною.• Складай план дій на день.• Придумуй девіз дня. Наприклад: «Сьогодні буду найуважнішим» або «Сьогодні буду найпрацьовитішим».• Замислюйся перед сном, як ти прожив цей день.• Хвали себе за будь-які досягнення.
А Григорук . Знає кіт, чиє сало з'їв. Пекла бабуня млинчики. І на тобі – тіста в макітрі ще он скільки, а олія вже на самому денці.– Дениску, – покликала бабуня. – Катай-но до тітки Уляни. Позичиш склянку олії.– Зараз, – буркнув Дениско. – Ось останні картинки в калейдоскопі додивлюсь та й катну.– Це ж які такі в калейдоскопі «останні картинки»! – підвищила голос бабуня. – Ану живо по олію, бо млинці підгорять. Дениско нехотя зсунувся з лави, узяв на олію пляшку і вийшов з хати. Та, перебігаючи провулок, побачив, що в леваді, побіля річки, хлопці запускають змія. Змій низько зависав над вільхами, в'яло метляв хвостом – от-от упаде й заплутається у верхів'ї дерев.– Дужче! Дужче за шворку смикай! – ще здаля загукав Дениско. Він жбурнув пляшку під кущ і став допомагати хлопцям укоськувати змія. Вони бігали понад річкою, то попускаючи шворку, то шарпаючи її, ніби підсікали на гачку рибину. І змій потихеньку-помаленьку, пручаючись і комизуючи, став підніматися вище, ще вище, а потім ще. І враз горішній потік повітря підхопив його, поклав на своє дуже крило й поніс далі й далі, аж під хмари.
Може, годину, може, дві хлопці пасли в небі свого змія. Аж тут Дениско згадав, куди й за чим його послано.– Ой лишечко! – вигукнув він. – Що ж тепер буде!Вхопивши пляшку, Дениско навпростець припустив до тітки Уляни. Там йому налили олії, і він щодуху повернув додому.– Де це тебе носило? – гнівно стріла його на порозі бабуня.– Ну, там, – непевно махнув рукою Дениско. – У леваді... З хлопцями...– Бачили телепало! – шукаючи співчуття у всіх, хто був у хаті, спитала бабуня – Як пішов по масло, то й у печі погасло.– Мовчить, ніби язика ковтнув, – гостро глянув на Дениска тато.– Бо знає кіт, чиє сальце з'їв, – посміхнулась Мар'янка. – Не давай йому, бабуню, млинчиків. Хай він буде ситий тим сальцем до самісінького вечора.
Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаних круп на кашу, там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна!Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб – по праву. Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк. Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп. Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як не підскочить:– Ой! Що ви мені підсунули! – і виплюнув на край тарілки крем'яшка. Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:– Це дякуй тому хлопчачкові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки.– Е, лінивому й нитку перервати важко, – підтакнув тато.– Щира правда, – не втримавшись, докинув і своє слово дідусь. – Лінивий сидячи спить, лежачи робить.– Ледачому завше ніколи, – посміхнулася мама. – Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.– Знаю, знаю, – винувато закліпав Дениско. – Хочеш бути щасливим не будь лінивим...