Розробка "Кольорового тижня -не традиційного"

        Мета:*Впровадити в практику роботи з дітьми елементи казкотерапії та кольоротерапії, як методику покращення здоров'я за допомогою кольорів.

*Розкрити значення кольорів,розширити знання дітей щодо особливостей і специфіки кольорів.

*Використати педагогічні можливості кольору для розвитку пізнавальних здібностей дітей,мовлення,мислення,пам'яті,уважності,креативності.

*цікаве,веселе та пізнавальне проведення часу.

* Сприяння розвитку навичок рефлексії.

Обладнання: проектор,ноутбук,індивідуальні картки,аудіо,ватмани,кольорові стрічки,кульки,тематичні малюнки.

Хід тижня:

1.Привітання.

2.Повідомлення теми.

Ми розпочинаємо наш "Кольоровий незвичний тиждень!". Кожного дня ми будемо зустрічатися з різними кольорами та одягатися в цей колір.

    А білий манить ……свіжістю  й красою…

   Запахом повітря ,хмаркою ясною..

3.Мотивація.

     Сніг ,сметана й молоко,

    В синім небі хмари

   Хоч не схожі речі ці,

  Але мають спільний колір…(БІЛИЙ)

4.Основна частина.

Девіз дня:" Понеділок- день біленький ,він пухкенький та легенький…"

1). Читання вірша.

Якого кольору сніг?

Білий-білий первосніг на поля й на луки ліг.

А в саду глибокий,  красень синьоокий.

На березі ще й сосні  - бірюзовій.

Так чи ні? Жовто - золотавим припушило трави.

А під вечір на шибках сніг рожевий наче птах….

Мов казкова птиця, та що тільки сниться.

2)Гра "Білий Ланцюжок".

Слова: ведмідь,підсніжник, конвалія, сніг, нарцис, тюльпан, коза, льодовик, заєць, крейда, папір, панда,стеля.

3) . Вправа "Асоціативний кущ".

Білий::: день,світло,сніг,легкість,спокій;гуси.

4). Відгадування загадок.

*Біла латка,                               * У кого біле черевце                * Я маленький, я пухнастий

Чорна латка,                              І чорна чорна спина                     Сірий ,білий волохастий

По дереву скаче..                      Всі діти знають відповідь:            Я стрибаю,я тікаю,

(СОРОКА)                                Звичайно у…(ПІНГВІНА)            Дуже куций хвостик маю

                                                                                                                            ( ЗАЄЦЬ)

*Стоять в полі сестрички:

Жовті очка,білі повічки.(Ромашка).

*Стоять красуні на воді,

Вінки в них білі й золоті.(Лілея)

5). Довідка про колір.

Білий-це з'єднання усіх кольорів,тому він є ідеальним кольором,кольором мрії. У ньому закладений багатозначний сенс,оскільки він одночасно передає і блиск світла ,і холод люду. Білий колір  символізує чистоту,ті хто любить білий,зазвичай відрізняються акуратністю в усьому,вони обережні і проникливі,критичні і трохи метушливі. Білий означає самодостатність і часто невинність. Позитивні : відкритість, єдність, легкість,здатність виявляти приховане і хибне. Негативні:нудьга, манірність,розчарування, відчужність.

6). Виготовлення поробки  "Підсніжник".

Матеріали: білі ватні диски,зелені смужечки 5 шт.,ножиці ,клей,коричневий картон та білий папір.

7). Кольорова казка.

Біла казка

"Казка про білого метелика!"

     Жив метелик білий-білий,навіть крихітної риски кольорової не мав він на крильцях. Та й не знав,як йому свої ті крильця кольоровими зробити. Навкруги метелика все тоді барвами яскравими - квіточки та трави…

     Сонце було жовте,ліс зелений,небеса - блакитні,хмарочки -рожеві. В захваті метелик той на усе дивився,які дивні навіть є в його друзів крильця,яке дивне є на них візерунків море,гама кольорів яка. Від усього цього ще сильніше бідний наш сумував метелик,сидячи самотньо вдень на листку зеленім. Бідоласі квіти всі щиро співчували,конюшина,шавлія та  розкішні маки,волошки,шипшина,золотий люпин..Та ніхто не міг йому чимсь допомогти. Фарби кожна квітка мала рівно стільки,щоб лише їй нею гарно офарбити свої власні стебла й власні пелюстки,та і на стебельцях ще всі оті листки.

        От сидить біленький наш якось собі  вранці на маленькій польовій,як сніжок , ромашці…Обіцяв усім деньок зранку бути гарним  ,та не звісно звідкіля узялися хмари.

Кількох крапель дощових було,друзі,з лишком,щоб промокли наскрізь ті білосніжні крильця. Тож, сховавшись від дощу під сухий листочок,посинів від холоду бідолашка зовсім. Та не довго дощик цей хмари проливали,сонечко засяяло ,все аж заблищало. Дощові краплиночки,як оті алмази , на гіллях дерев,кущів барвами заграли. Вийшов з-під листка тоді метелик:Хай підсушить сонечко мої крильця. В небі він побачив райдугу.

- Яка ж вона гарна!Треба ще й у райдуги запитати фарбу,- вирішив метелик враз,та й розправив крильця.

І ось тут побачив він,що вони не білі ,що на них є кольори ,навіть всі відтінки. Візерунки різні є. Крильця мов картинки!Райдуга всміхається щиро до малого. Ну, а він із радощів облетів довкола,та й піднявся до неба,кажучи "Спасибі" за чудові ті свої різнобарвні крила.

5.Підбиття підсумків.

6.Рефллексія.

Лабіринт "Гуси - лебеді"

7.Д/З.

 

1.Привітання.

2.Повідомлення.

А сіренький він легенький

Як хмарочка у небі.

3.Мотивація.

Він в асфальті і бетоні,

У теплім пусі на вороні,

У вовка на хвості

У кішок в темноті…(СІРИЙ КОЛІР)

*Повісила біля грубки

Сіра мишка сіру шубку.

Котик шубку дістає

І питає :"Це чиє?"

4.Основна частина

Девіз дня -"У вівторок легенький ,

Біга зайчик сіренький"

1.)Читання вірша

Коли у сірій течії

Оточений безбарвними думками

Я згадую,що сірими мої

Є очі,у яких колись зірками

Світилось і цвіло,палило вщент

І припікало поглядами рани

Й лиш фарбою був сірий градієнт,

А не болотяним буденним станом

То може,що у сірості не страх,

А лиш передчуття підйому планки -

І у ранкових сірих небесах

Зірок  мені не видно на світанку…

2). Гра "Сірий ланцюжок"

Слова: коала , слон,миша,соловей,вовк,голуб,кіт,хмара.

3). Вправа "Асоціативний кущ"

Сірий::::похмуро,хмара,сум,печаль,гармонія.

4). Відгадування загадок.

*Сірий ,ікластий                                 *Маленьке,сіреньке

Хоче вівцю вкрасти.(ВОВК).              А хвостик як шило.(МИША).

5.)Довідка про колір.

Сірий - множина всіх кольорів,отриманих шляхом поєднання,він почуває себе непотрібним і чужим і ніколи не стане першим. Єдина мета - стабільність і гармонія,самотність. Позитивна: інформованість,розсудливість,реалізм,з'єднання протилежностей. Негативні:боязнь втрати,меланхолія,хвороба,депресія,печаль.

6). Графічна вправа  "Малюємо себе"

Давайте уявимо себе хмаркою. Ви можете стати будь-якою хмаркою. Обирайте розумно свою хмарку,адже вона має відображати вас. А зараз закривайте очі та уявіть себе розкішною хмаркою,яка пливе високо в небі. Обрали? Запам'ятайте свій вибір! Намалюйте хмарку!.

7). Кольорова казка.Зоряна ЖИВКА

Казка про Сірого Дракона і Кольорового Лицаря

Велетенська Сіра гора підпирала верхів’ям хмари, біля її підніжжя простягався Сірий Світ. Усе в ньому було сірим: сіра трава та сірі дерева; сіроокі, сірокосі, сіровдягнені люди мешкали в сірих будинках, під вікнами яких цвіли сірі квіти. Там були сірі королівства з сірими монархами і сірі республіки з сірими парламентами. І навіть поети, окрилені сірими музами, писали тільки сірі вірші. Лише небо все одно ясніло блакиттю і сонце сипало гарячими золотими променями в тім краю, як і скрізь. Але люди Сірого Світу не знали таких слів – блакитний, золотий, і тому говорили просто – несірий.

***

В одному невеличкому селі, що лежало якраз під Сірою горою і звалося чи то Сірохатка, чи то Сіростежка, народився хлопчик, якого назвали Несірик, бо очі в нього були, як небо. Взагалі, то був звичайний собі хлопчак: разом із друзями грав у квача і схованки, пас корів край Попелястого лісу, вудив рибу в Мишиній річці, грав на сопілці, що йому її вирізав з сіро вербички, може, тато, а може, брат… Проте найдужче в світі Несірик любив слухати оповідки старих людей. Одного разу Сивий Коваль розказав сірочубликам-пастушкам, що зграйкою обсіли дідуся, давню легенду:– Чув я від старих людей, ще коли був отаким, як ви, бешкетником, що наша гора така висока, що її вершина сягає аж до неба, – почав старий, і підвів свої очі до гори, аби ще раз окинути оком камінну велетку, потім закурив люльку. Хлопчаки чекали. – Але диво в тому, що по той бік її лежить інший світ, не такий, як наш. Кажуть, – оповідач притишив голос, – усе в тому світі несіре. Проте чи правда це, чи ні, не знаю, бо ніхто з того світу до нас не приходить. Хоча, говорив мій дід Коваль-Сірий-Дим, є Дорога між двома світами, але стелиться вона через страшну-престрашну печеру, в якій живе жахливий Сірий Дракон, котрий поїдає всіх тих сміливців, що хочуть дізнатися про дивний світ по той бік гори. Зараз таких шаленців мало, а колись… Багато мужніх юнаків вирушало на пошук Дороги, але поверталися завжди тільки ті, хто її не знайшов.Довго ще говорив Сивий Коваль, і кожне його слово западало в Несірикове серце: “Коли я виросту, то також вирушу на пошуки Дороги. Я обов’язково переможу Сірого Дракона і побачу несірий світ,” – вирішив хлопчина.Минув час, Несірик виріс, змужнів, став гарним парубком, високим і міцним, як молодий сіродуб. Вже й забулося, що був колись три вершки на зріст, що пастушкував і грав у квача. Не забув тільки мрію свою дитячу. Все частіше здіймав очі на високу Сіру гору, і так йому хотілося побачити Несірий Світ за нею. “Як це несірий?” – часто думалося йому. І хлопчина намагався уявити дивовижний край, де все сповнене барв тільки сонця та неба, і жодної сірої речі.

Нарешті зважився – все, час рушати.

Одного дня підійшов до батьків просити благословення в дорогу. Розгнівався батько, розлютився:

– Чи на те ми тебе ростили, щоб ти по чужих світах тинявся? А хто хліб ростити, як з діда-прадіда велося, буде?

Мати ж у сльози, аж голосить, ніби за покійником:

– Серденятко ти моє нерозумнеє! Чула душа, лихо буде від очей твоїх несіри-их! Чим тобі немила домівка рідна стала? Чим чужина вабить? Усі дівчата за тобою сохнуть, особливо ж Сіринка…

Важко було Несірику слухати ці слова, й батькові сердиті, й материні жалісні, важко залишати родину та друзів (особливо красуню Сіринку), але таки рушив у путь. Осідлав свого Чалого – і з Богом!Може, місяць, може, два підіймався він заплутаними стежками на гору, аж раптом натрапив на велику темну діру в скелі. ”Ось вона, Дорога, і починається…” Трохи страшно стало юнакові, душею відчув, що коли увійде сюди, то все в його житті зміниться і він уже ніколи не зможе бути просто пастухом або гречкосієм із Сірохатки (чи Сіростежки), як то велося з діда-прадіда. Про те, що Сірий Дракон його з’їсть, Несірик якось не подумав. А ще знову прийшла на пам’ять оповідь Сивого Коваля. “Ні, ті юнаки, що повернули, таки знайшли Дорогу – ось вона лежить і неховається. Вони просто не наважилися ступити на неї… А ті, що не повернулися, що стало з ними?” – прошепотів хлопчина, запалив смолоскип й увійшов у печеру. То був звичайний підземний хід, мабуть-що, довгий; темний, не широкий, але й не вузький; гранітна стіна праворуч, гранітна стіна ліворуч, висока гранітна стеля, трохи зимно і вогко. “Як наш льох,” – усміхнувся Несірик.

Дорога вела його все вглиб і вглиб, згас перший смолоскип і довелося запалити другий… Раптом чийсь голос:

– Стій! А куди це ти зібрався?

– Що за маячня? Хто зі мною говорить? – вигукнув Несірик.

– Як хто? Я не маячня. Я – Сірий Дракон! Той, що охороняє Дорогу в Кольоровий Світ. Власною персоною. Як там у вас кажуть – будьмо знайомі.

– Який це Кольоровий Світ? – здивувався юнак.

– Ото дивак! – здивувався також і Дракон. – Зібрався – і не знаєш куди. Ну, той барвистий, кольористий, розцвічений світ.

– У нас кажуть просто – несірий. Але слово кольоровий мені до душі.

– Слово тобі хай подобається, на здоров’я, але забирайся туди, звідки прийшов!.. – почав гніватися Дракон.

– Я прийшов битися з тобою і перемогти! – вихопив меча Несірик.

– Тю на тебе, – скривився Дракон. Він дихнув і від меча лишився тільки порох, навіть руків’я не зосталося. – Хіба можна мене, Сірого Дракона, вбити звичайним мечем?! Тільки Кольоровий Лицар із Кольоровим Мечем здатен здолати мене. А ти хлопчисько… – знову скривився Дракон. – Іди собі, не хочу тебе вбивати – забагато честі. А для обіду ти надто кістлявий…

І Несірик пішов. Назад. Ні, він не здався, він вирішив знайти Кольоровий Меч, стати Кольоровим Лицарем і здолати сіру потвору. “Але ж де дістати той Кольоровий Меч?” Скрізь, де тільки їхав, розпитував хлопець старих людей: може, чули вони щось про таку дивну зброю? Але ніхто нічого не знав. Не дуже хотілося юнакові повертатися в рідне село без перемоги – слухати кпини, але раптом дід Сивий Коваль щось і підкаже? Та й батьків, братів побачити хочеться, особливо ж її – Сіринку.

– Дивуюся я тобі Несірику, що в стару казку повірив, – поволі мовив старий сусіда. – Але про чарівний меч, як ти кажеш, Кольоровий, я від свого діда таки чув. Він же коваль був – знаменитий, на півсвіту нашого славний. Викувати його, той меч Кольоровий, може тільки Несірий Коваль, що живе аж на краю Сірого Світу.

Зрадів Несірик таким словам – надія заясніла в його серці, а з надією і палке бажання знову рушати у путь постало. Шукати, боротись, працювати – аби тільки здійснити свою мрію.

– Як же я впізнаю, діду, що то Несірий Коваль?

– Його дім стоїть у дивному, аж страшному лісі. Ти той ліс одразу впізнаєш, все у ньому не таке, як слід – дзвоники не попельнасті, а такі, наче небо, медок цвіте не сріблясто, а такий, мов сонце, дерева ж і сам не знаю які. Одним словом, усе не як у людей.

Отак, бадьорий і радісний, скочив юнак на коня, і знову стелиться перед ним шлях далеких мандрів. А як виїжджав з села, стрілася йому Сіринка, подивилася на нього сумно так і мовить:

– Дивно про тебе, Несірику, люди по селі говорять, сміються. Кажуть, що ти не сповна розуму. Але я вірю в тебе. Й у Світ Кольоровий вірю. Буду чекати на тебе з перемогою.

Довго їхав Несірик, об’їхав усі країни, що простяглися біля підніжжя Сірої гори, аж нарешті знайшов край Сірого Світу.

– Ось і той ліс, що про нього Сивий Коваль говорив, але не страшний він, а гарний.

Старі дуби шелестіли яскравозеленими кронами, блакитні ялини тихо ворушили кошлатими лапами, у траві миготіло від квіткового різнобарв’я: ромашки, васильки, гвоздики; махнула хвостом руда білка й олень показав брунатний бік і зник у хащі. Навіть стежка була не сіра, а бурштиново-золотава, вона привела Несірика до червоних воріт.

Юнак спішився і постукав. Ворота відчинились і перед Несіриком постав чоловік. Що то був Кольоровий Коваль хлопець збагнув одразу, бо все в тому чоловікові було несіре: смоляно-чорний чуб, волошкові очі, жовто-гаряча сорочка, темно-синій фартух, брунатні штани та знову чорні чоботи.

– Добридень, пане Ковалю, – привітався Несірик, вклонився чемненько.

– Будь здоровий і ти, юначе. Що привело тебе в Барвистий ліс?

– Я шукаю Кольорового Коваля.

– Навіщо ж тобі Кольоровий Коваль?

– Хочу мати Кольоровий Меч, щоб здолати Сірого Дракона.

– Ет, який хуткий! Тримати в руках цю чарівну зброю може тільки Кольоровий Лицар, а то не легка честь. Той, хто зветься Кольоровим Лицарем, служить Кольоровому Королю. А це значить не пройти байдуже повз людське лихо: потішити того, хто плаче, доглянути хворого, допомогти нужденному, захистити слабкого, і ні в якому випадку не скривдити когось своєю силою. Інакше до бою він не стане – не матиме заповітної сили.

– Я згодний на все!

– Добре, – сказав чарівний майстер, пильно подивившись Несірику в очі, – я викую тобі Кольоровий Меч.

Коваль працював цілу ніч. Він узяв пучок сонячного проміння і жменю небесної блакиті, і червінь вогню, і зелень лісу, … додав до них силу любові, щоб міцним був той меч, і мудрості, аби гострим був, вірності, щоб воїн у бою не схибив, і милосердя, щоб здолав усю вражу силу…

Не зброю, а пісню, пташку, квітку тримав наступного ранку в руках Кольоровий Коваль, самоцвітно грала усіма барвами проти сонця чарівна криця. Він простягнув Несірику меча.

– Іменем Кольорового Короля посвячую тебе у Кольорові Лицарі. Відтепер тебе зватимуть… – Коваль ще раз оглянув юнака, – Синьоцвітом, бо очі твої, ніби ті проліски навесні. Неси свого меча і своє ім’я з гідністю. Дасть Бог, ми колись стрінемось у світі за Горою.Якщо дорога до Коваля була довгою, то дорога назад до Гори ще довшою, бо скрізь стрічалися Несірику (чи пак, Синьоцвіту) люди, що потребували допомоги. І він завжди спинявся послужити добром на славу свого Короля. І там, де проїздив Кольоровий Лицар ставало якось інакше – затишніше, добріше (кольоровіше?).Не один рік тривала мандрівка, доки врешті дістався Синьоцвіт до чорної діри в скелі, звідки й починалася Дорога. “Нарешті я знову тут!” – прошепотів Кольоровий Лицар, вже не юнак, а зрілий муж виступав на бій із Сірим драконом. Він запалив смолоскип і ступив у пітьму печери.

– Хто тут? – озвався невдоволений голос.

– Драконе! Я повернувся, щоби знову битися з тобою! – вигукнув Синьоцвіт.

Дракон подивився на непроханого гостя трохи здивовано.

– Чи літа не навчили тебе розуму? Твоя сіра зброя мене ніколи не здолає! – розсміявся Дракон.

– Я Кольоровий Лицар і в руках у мене Кольоровий Меч.

Не довго тривав той довгожданий бій, бо тільки лезо Кольорового Меча торкнуло Сірого Дракона, як замість потвори перед Синьоцвітом постав надзвичайної краси птах, пір’я якого сяяло і вигравало, ніби райдуга.

– Дякую лицарю, що звільнив мене від сірості, ходімо я проведу тебе в Кольоровий Світ, – промовив Веселковий Птах.

Незабаром Дорога, що лежала крізь ту бридку, схожу на льох, печеру, урвалася. Сонячне проміння сипонуло Синьоцвіту просто в очі.

– Ось, Лицарю, й ворота в омріяний тобою край.

Дивовижної краси краєвид постав перед його очима: смарагдові ліси й луки, голуба річка, білі хатки, заквітчані рожевими садками, і золотий королівський замок в далині.

– Як гарно! Потрапити сюди вартувало всіх тих зусиль і років шукань, дороги та праці!

– Вітаю тебе, мій Лицарю, – до Синьоцвіта підійшов Кольоровий Коваль, тільки одяг на ньому вже був інший, врочистий і багатий, а на голові сяяла корона.

– Мій Королю? – вклонився здивований Синьоцвіт.

– Чи став тобі у пригоді мій меч?

– Так, ваша величносте, я переміг Сірого Дракона, – і юнак (він знову став молодим) показав на Веселкового Птаха. – Тепер Дорога між світами вільна!

Король-Коваль усміхнувся лагідно, але трохи журливо.

– Ні, мій любий Лицарю, ти переміг тільки свого Дракона. У кожного Сірий Дракон свій, і бій у кожного теж свій. І навіть меч.

“Ось чому ніхто з тих, хто знайшов Дорогу та здолав Дракона не повертається до рідного села… А як же Сіринка?.. Вона ж на мене чекає, вірить, що я повернуся з перемогою…”

Але Синьоцвіт не встиг здивуватися чи засмутитися. Бо до нього підбігла Сіринка (яку тут звали Золотинкою, бо серце мала золоте, а гарна була, мов та золота зіронька), обійняла його і поцілувала просто у вуста.

Гріх робить світ сірим, він ніби лихий дракон ховає від нас стежку до Божого раю, але Господня любов, коли приходить до нашого серця, знову повертає нам райдугу й перемагає усіх лихих драконів. 5.Підбиття підсумків.

6.Рефлексія.

7.Д/з.

 

1.Привітання.

2.Повідомлення теми.

Блакитний колір зустрічає нас

Тож рушаймо в подорож повсякчас.

3.Мотивація.

Він на небі в день погожий

І на васильках також…(Блакитний колір)

4.Основнва частина.

Девіз:"Середа блакитна в нас,ми спокійні повсякчас".

1). Читання вірша.

Синє небо,синя річка

Сині стрічки у Марічки

Волошки синіть в полі,

Сині-сині очі в Колі.

2). Гра "Блакитний ланцюжок".

Слова:хмарка,річка,море,озеро,дощик,виноград,сливи,волошки,васильки.

3) . Вправа"Асоціативний кущ"

синій:свобода,заспокоює,ллється,мир,легкість,тече,спокій.

4). Відгадування загадок.

*Без ніг ,а біжить,                        *Баба лежить,                       *І тонкий,і високий,

Без рук,а рукава має.(Річка)    Сльозами сльозить.(Хмара)    А сяде в траву не видно.(дощ)

5). Довідка про колір

Блакитний - асоціюється з водою і небом,вселяє в душі оптимізм,спокій,пригнічує агресивність і негативні емоції. Позитивні:організованість,непохитність,ідеалізм,сила духу. Негативні: фанатизм,підпорядкованість.

6). Розмальовка з прикладами на множення та ділення.

*Малювання проліску.

Я найперша зацвітаю

Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.(- пролісок -)

 

 

7) Кольорова казка.

Синя казка.Імант Зієдоніс

Синій кінь серед гороху. І справді – синій кінь серед гороху. Я його ще вчора там бачив. Він скуб сині квітки гороху, і тепер я знаю, чому кінь синій.Так задумали інші коні. Якось зібралися коні з усіх кінців світу. У тому товаристві чорні, білі, чалі та гніді, сірі, рябі й червоні коні метикували: “Може статися, що машини переможуть і нам доведеться загинути. Вже тепер лошат дуже мало. А ще як старих коней поведуть на ферми лисицям на розтерзання, то що тоді? Тож нехай один з-поміж коней стане безсмертним”. І вони ухвалили, щоб вічний кінь був кольору надій та чекання – синій, немов гіацинти й незабудки. А з’являтиметься він скрізь, де тільки мріють люди. І коневі дали сині крила й нарекли його КОНЕМ СИНІХ НАДІЙ.І ще товариство ухвалило, щоб Кінь Синіх Надій був завжди самотній, бо найдужче сумує той, хто один. Отже, не знатиме він ні побратима, ні подруги, як і не матиме він своїх лошат. Він буде самотній і безсмертний. Засумував синій кінь. Але товариство запевнило його, що сум у нього також синій і дуже йому пасує. І свого рішення не змінили.“Ти – кінь мрії,- додали коні. – Ти можеш їсти й пити геть усе, що споживають усі коні,- сказали йому.- Але пам’ятай, тільки-но ти почнеш їсти лише те, що їдять усі, як вилиняє твоя синява і ти сконаєш. Ти – кінь мрії, і їсти тобі належить лише незабудки. Власне, сині квіти – єдина твоя страва. Коли небо синє – сміливо йди і занурюйся в нього. А засиніє море – то йди й скупайся в морі. А захочеться пити, то відшукай собі джерело синіх надій. За синьою горою, у синіх просторах три сині вільхи ростуть поміж ялин.- там синіє те джерело. Там, де три сині блискавиці сполошили зайця. Там. де три сині хмари сплять у синій бочці… Там, де… але ти вже сам віднайдеш. А може, й не буде такого джерела, то пий із синіх відер, синіх мисок, синіх кухлів, синіх склянок. Лише пам’ятай, що вже ніколи не будеш поміж нами, а житимеш у синій далині. Люди мріють і вдивляються в далину. Отуди, де море далеке й синє, отуди, де небо далеке й синє, отуди, де ліси далекі й сині. Отам ти й мешкатимеш. І ні до кого наблизитись не зможеш, а якщо й підійдеш, то лише синьої години: в світанковому серпанку або вечірньому тумані”.Так сказали коневі товариші. Відтоді його рідко хто бачить, майже зовсім не бачать. А люди сумують без далини. Як ранньою весною прилітають шпаки і під горішником цвітуть сині конвалії, дивіться уважно, чи немає отам слідів синього коня. Інколи ми знаходимо у весняних садах з’їдені гіацинти. А ще ходіть тихо літніми полями, коли цвіте льон або на житнім полі займаються волошки – десь там пасеться синій кінь. Одного разу він з’їв сині квітки з парасольки Інточки. Пішла вона якось навесні, перед самісінькими іспитами, до лісу, вчити геометрію, кинула парасольку – і за теореми. А потім, ідучи додому, дивиться: то не її парасолька! Всі сині квітки поїдено, лишилися одні жовті. І як він так зумів вищипати такі малесенькі квітки? Одного разу в туристській подорожі ми розстелили на обід гарну скатертину, на якій були намальовані сині сливи… Пообідали – і гайда купатись. А прийшли назад, і що б ви думали – сині сливи поїдено геть до одної… Знову ж таки десь тут поблизу гуляв синій кінь. Та особливо йому до вподоби сині бантики з дівочих кіс.А взимку його можна побачити лише в сутінках, де ялинки випростовують довгі сині тіні. Він злизує оті сині тіні, хоч сам змерз до кісток. Якщо ж дуже хочеться бачити його близько-близько, навіть сфотографувати – лишіть у сутінках горнятко вареників із чорницями. Він їх дуже полюбляє.Тому, хто скаче на синьому коні,весь світ видається синім: зайці сині, верби сині, лози сині… Отже, так і кажуть: сині дива. Бо синій кінь – то ж і є оте синє чудо, а той, хто скаче на ньому – бачить сині дива! Як звикле, він підпускає до себе і дозволяє себе сідлати лише поетам. Та якщо у вас е жменька синього вівса… Є у вас жменька синього вівса?

 5.Підбиття підсумків.

6.Рефлексія.

7.Д/з.

 

 

 

1.Привітання

2.Повідомлення.

Четвер нас кличе в кольорову казку

Червоний колір подарує ласку.

3.Мотивація.

Всіх биків зазвичай злить,

Їхать далі не велить,

Разом з кров'ю в нас тече,

Щоки брехунам пече.(Червоний колір)

4.Основна частина.

1). Читання вірша.

Червоний колір - дуже яскравий,

Помідор і перець солодкий,

Яблуко ,кавун всередині

Червоний ,червоний - подивись!

2). Гра "Червоний ланцюжок"

Слова:помідор,мухомор,мак,яблуко,кров,суниця,вишня,черешня,кетчуп,рак.

3). Вправа "Асоціативний кущ"

Червоний:::вогонь,сила,енергія,активність,перемога,впевненість.

4). Відгадування загадок.

*Швець-не швець,

Кравець-не кравець,

Тримає в роті щетину,

А в руках-ножиці.(Рак).

*Крізь зимові заметілі

Пташенята прилетіли.

В них червоні гарні груди-

Ніби яблука усюди

Хтось розвісив у дворі.

Звуться пташки …(Снігури).

* Стоїть тичка,                                                           *Запалали в чистім полі,

На тичці- капличка                                                       Наче галстуки червоні.

А всередині повно людей.(МАК).                              То палає в полі так

                                                                                  Польовий червоний (МАК).

*Червона кожушинка,

Всередині вітамінка.-

Хто хоче зірвати,

Той поколеться.(Шипшина)

*Стоїть півень над водою

З червоною бородою.

Хто йде- за борідку щипне.( Калина).

5).Довідка про колір.

Червоний- уособлює могутність,прорив,волю до перемоги,він завжди домагається того,чого хоче,колір життя,гідності,лідерства,потреба активно діяти та домогатися успіху.

6).Виготовлення раку

7) Кольорова казка. Червона казка.

Як-то Гарний літній день задкував по піску рак в Червоних кросівках,а з  неба летіла , зверху вниз дивилася божа корівка. Ах,як Гарно,Гарно!-співала божа корівка. Красуня,- подумав про неї рак. А божа корівка продовжувала співати свою невигадливу пісеньку:"Червоний  квітка,Червоний захід сонця-дуже Барвисто!"Повз проходив Красивий хлопчик у Червоному костюмі,з Кольорами в руках. І хлопчик намалював раку в Червоних кросівках,Червоний повітряна куля,Червоний захід  сонця. Дуже Красиво і Барвисто вийшло.

5.Підбиття підсумків.

6.Рефлексія.

7.Д/з.

 

 

 

 

 

 

1.Привітання

2.Повідомлення.

Чорна п'ятниця нас манить

Нам уяву оживляє,суміш кольорів являє.

3.Мотивація.

Хоч таїться в димоході,

У пантер він вічно в моді.(Чорний колір)

4.Основна частина.

Девіз:"П'ятниця-чорненька,темненька,загадкова."

1). Читання вірша

Чорний колір,чорний фон,

Просто виділиться нічим,

Де герой,а де альфонс,

Кому батько,кому вітчим?

Чорна ніч,як царство тьми,

Непомітні рухи й дії,

Залишитися людьми

Треба посеред розрухи

В чорнім ділі чорних рук

Чорні навіть білі плями

На вітрах гірських розлук

Всі вершини наче в ямі.

Не  буває чорним світ,

Ми народжені для світла,

Нам потрібна вся палітра,

А не чорний пустоцвіт.

2).Гра "Чорний ланцюжок"

Слова: пантера, панді,ніч,щур,сорока,ворона,пінгвін,горила.

3).  Вправа "Асоціативний кущ"

Чорний :: темрява,ніч,загадковість,страх,фантазія.

 4). Відгадування загадок.

*Чорна корова весь світ поборола.(НІЧ).

*Сам чорен, та не ворон,є роги,та не бик,шість ніг без копит.(Рогатий жук)

* По соломі ходить,а не шелестить.(Тінь).

* Ось хатина,в ній співак

Як цю пташку звати….(Шпак).

*Ану,хто з дітей вгадає,

Що за звір ніг вісім має?

Снуєз ниток тонкі сіті,

Щоб мушки в них ловити?(Павук)

 5).Довідка про колір.

Чорний- це колір загадковий,цікавий,він притягує до себе ,шанс для відпочинку. Існує на противагу білому,поглинає всі кольори навколо і ніколи їх не випускає.

6). Пройти лабіринт з панді.

 

 

7) Кольорова казка

Чорний птах чукотська казка

Це було так давно, що ніхто й не пам’ятає, коли це було.На півночі, біля самого Льодовитого моря, жили мисливці-звіробої. Жили – не горювали. Та ось випав важкий рік, і хоч як старалися мисливці, не змогли запастись їжею. А зима прийшла люта, небувала: вона скувала кригою бурхливе море, яранги снігом позаносила – з землею зрівняла. Важко добувати їжу в такий час, і люди почали вмирати з голоду.Але смерть не в кожну ярангу зайшла, не кожного з собою забрала. Багато хто діждався літа. Сонце майже не заходило: упірне в море і знову світить. Зраділи люди. Та і як не радіти! Скресла крига на морі, в розводдях нерпи з’явилися, тюлені на хвилях жирують, птахи всілякі поприлітали. Настала пора полювання. Узяли звіробої списи та стріли, підняли і понесли до моря свої легкі човни, обшиті міцною моржевою шкурою.Та щойно вони наблизились до моря, як подув сильний вітер, такий, що й на ногах не встоїш. Шаленіє, гуркотить крижане море, ходять по ньому хвилі, як високі гори.Страшним зробилося море.– Ні,– сказав старий Аппа,– в таку погоду нічого не добудеш.

– Доведеться зачекати, – мовили інші.Проснулися звіробої наступного дня. Сонце світить,вітрець ледь-ледь дихає. Зраділи, пішли до моря. Та тільки човни на воду спустили, як не знати звідки подув страшний вітер. Заходили по морю хвилі круті, знову зашуміла, загуркотіла плавуча крига. І знову з порожніми руками повернулися звіробої.Почали думати-гадати, з чого це такий вітер виходить – зрозуміти не можуть. Думають-гадають, а старий Aппa й каже:– Довго я на світі живу, багато різних чудасій бачив, а такого не бачив. Погляньте, он над тією горою хмара, наче птах крилами махає.Глянули звіробої і жахнулися. Хмара – не хмара, на птаха схожа. Так воно і є – птах! Велетенський чорний птах на скелі сидить, крилами махає, через те й сильний вітер дме.– Погибель усьому настала,– каже Аппа,– не дасть нам ця птиця життя, голодом виморить.– Убити її треба! – сказав Тегрилькут, найдужчий і найсміливіший із усіх мисливців.Глянули товариші на нього, перезирнулися між собою: «Ну, що ж, мовляв, іди, якщо можеш, убий».

– Ніж ото з голоду помирати, то краще в бою загинути,– стояв на своєму Тегрилькут.Того ж дня він вирушив на чорного птаха.Три дні ждали його звіробої. Три дні дув вітер, ще сильніше, ніж до того. Тегрилькут не повернувся.

– Піду я на чорного птаха,– сказав старий Anna.

Узяв він лука, списа і зник серед скель. Знову три дні  ждали звіробої. Знову три дні дув страшний вітер. Anna не повернувся.Після цього ніхто з мисливців не наважувався йти на чорного птаха– Підождемо, може, сам полетить,– казали вони.Минали дні, а чорний птах і не думав летіти. Як і раніше, стежив він за звіробоями, не давав їм вийти в море.Настали важкі дні. Люди з’їли останніх собак. Лишалося одне – смерть.Вийшов із своєї яранги хлопчик Чочой і голосно, щоб усі почули, крикнув:

– Я піду на чорного птаха!Не раз ходив він у гори, спритно лазив по скелях, але всі дорослі тільки недовірливо похитали головами, почувши Чочоя.– Гай-гай, куди вже тобі!..– Все одно піду,– не відступав Чочой.Іти було нелегко. Вітер збивав з ніг, проймав до кісток. Чочой дуже стомився, хотілося відпочити, а заодно й підождати, поки стемніє, щоб непомітно підійти до чорного птаха. Сівши біля старого каменя-валуна, вийняв стрілу з-за пазухи і заходився гострити її об камінь. Несподівано камінь заговорив людським голосом:– Споконвіку лежу на цьому місці. Один мій бік ніколи не бачив сонця. О, якби хто міг перевернути мене!..– Я допоможу тобі,– сказав Чочой.

Камінь тільки зітхнув і нічого не відповів.

А Чочой уже навалився на нього, що було сили. Спробував з одного боку, з другого, але не зрушив з місця і на ніготь.

І збагнув Чочой: тут потрібна не сила, а кмітливість. Спустився в ущелину, набрав глини і загатив струмок, що протікав поряд. Вода в струмку швидко піднялася, потекла під камінь, розмила грунт – і валун перевернувся на другий бік.

– Спасибі, хлопчику! – зрадів камінь,– Рости великий, сміливий і дужий. А ще скажу: коли тобі буде важко, повтори слова: «Споконвіку лежу на цьому місці».Чочой постояв трохи і знову рушив у дорогу. Йти стало ще важче. З моря пішов туман, стежка під ногами стала слизька. Чочой посковзнувся і замало не впав у безодню. Він уже думав повернутися, підождати ранку, та, почувши свист крил, зрозумів, що чорний птах недалеко і що саме зараз нагода поквитатися з ним.Чочой просувався вперед, та зненацька налетів такий вітер, що хлопчик не встиг навіть пригадати слів старого каменя, упав, покотився вниз, в ущелину. Довго лежав нерухомо. Опритомнів тільки вранці. Обличчя й руки в крові. Було моторошно. Та хіба він міг одмовитись від того, що задумав? Підвівся і знову поповз на гору.

Забринів світанок, і Чочой побачив гострий шпиль, на якому сидів чорний птах. Він був зовсім близько. Чочой натягнув тятиву. Птах ворухнувся, готуючись кинутись на хлопця. Але гостра стріла впилася птахові в крило. Він блиснув вогненними очима й учепився кігтями в одяг хлопця.

– Споконвіку лежу на цьому місці! – крикнув Чочой. І тіло його миттю зробилося тверде, як камінь.Даремно метався чорний птах, даремно дзьобав, бив Чочоя крилом. Невдовзі птах ослаб, зібгався в клубок і мертвий покотився в безодню.Вийшли звіробої із своїх яранг і здивувалися: страшного вітру наче й не було. Яскраво світить сонце, тихо хлюпочеться море. Погойдуючись, пливуть по морю голубі крижини. А в розводдях жирують тюлені. На лежбищі під весняним сонцем гріються моржі.Всі мешканці вийшли на полювання, і майже всі повернулися з багатою здобичею. А коли в стійбищі почалося свято, шаман бив у бубон і голосно викрикував:– Це я зупинив вітер! Я зупинив вітер!..Люди спершу повірили йому. Та ось до стійбища прийшов Чочой, якого вважали загиблим. Він був блідий, ледь тримався на ногах. Замість кухлянки з плечей звисало лахміття. Обличчя в подряпинах, але воно, як ніколи, світилося радістю.В руках Чочоя усі побачили велике чорне перо й одразу зрозуміли, звідки воно. Здогадався і старий шаман. Він перестав бухати в бубон і зачинився у своїй яранзі. Він уже думав, як позбутися Чочоя. Але звіробої розсудили по-своєму. Вони посадили хлопчика на почесне місце й подали йому найкращу їжу. Довго танцювали і співали, святкуючи перемогу Над чорним птахом.

Потім, коли вже треба було розходитись, мисливець Камине вивів Чочоя на середину, щоб усі бачили, і подарував йому списа з моржевої кістки, розмальованого в кольори моря і гір Чукотки.

 

 

 

 

5.Підбиття підсумків.

6.Рефлексія. Лабіринт "Панді".

 

7.Д/з.