Виникнення суржику в мовленні мешканців Надазов'я

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИНИКНЕННЯ СУРЖИКУ

Формування етнічної картини Північного Надазов’я з моменту його масового заселення, постійні внутрішні міграційні процеси, зміна мови освіти, а в певних ситуаціях і повсякденної комунікації, а в цілому непрестижність рідної мови – усе це сприяло формуванню на території південно-східної України, зокрема Північного Надазов’я, специфічного типу мовлення – суржику, визначальною рисою якого засилля інтерференційних  утворень – основного підґрунтя суржику. Важливо також зазначити, що для північнонадазовських українців характерним є поєднання у мовленні інтерференційних утворень, діалектної та просторічної лексики, розмежувати які в усному мовленні нерідко просто неможливо.

Окрім того, у соціолінгвістичному аспекті Північне Надазов’я є цілком недослідженим регіоном, хоча його діалектологічний опис здійснюється доволі регулярно.

У контексті проблеми впливу позамовних чинників на формування зсуржикованого мовлення особливої ваги набувають історія залюднення північнонадазовських степів як етнічно гетерогенної території, що супроводжувалася спробами уніфікувати у мовному сенсі освітній простір регіону як за часів Російської імперії та Радянської влади, так і за часів незалежної України. Третім впливовим чинником формування змішаного мовлення став вплив засобів масової інформації, лінгвальна приналежність яких на сучасному етапі жодною мірою не відповідає особливостям функціонування мов у регіоні, в цілому підтверджуючи тезу про їх російськомовний статус: у всіх містах регіону українці традиційно послуговувалися в переважній більшості ситуацій російською, тоді як сільське населення – українською чи болгарською мовами. 

Під впливом політичних чинників сфери функціонування мови змінюються: з часу здобуття Україною незалежності сфери розповсюдження української мови поступово розширюється, а з початком війни на Сході – зріс у рази.

Вивчення суржику як лінгвістичного явища розпочалося в Україні лише чверть століття тому й на сьогодні має достатню теоретичну базу. Водночас слід зазначити, що багато публікацій не може мати статусу наукових, бо є суто публіцистичними.

Власне термін «суржик» було запозичено з сільського господарства, де він позначав суміш якісного й неякісного зерна, і лише згодом стали використовувати для називання мовної мішанини елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови.

Ширше суржик витлумачено в останньому виданні «Українська мова. Енциклопедія» як назва ненормативного мовлення конкретної особи та певної групи, що будується на основі змішування … елементів двох і більше мов.

Досліджуючи поширення суржику, вчені виокремили кілька періодів його розвитку:

•        І – від кінця XVIII ст. до 30 рр. XX ст. – поодинока фіксація негативних результатів українсько-російського мовної взаємодії;
•        ІІ – 30-80 рр. XX ст. – абсолютна заборона його досліджень;
•        ІІІ – від 90 рр. ХХ ст. і до сьогодні – різноаспектні дослідження зсуржикованого мовлення.

На першому етапі почали фіксуватися зразки такого мовлення й розширення тлумачення досліджуваного поняття. Його можемо спостерігати в мовленні персонажів творів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого.

Зразки змішаного українсько-російського мовлення наводить і відомий бердянський прозаїк Трохим Аврамович Зіньківський у гумористичному оповіданні “Моншер-козаче”. Характеризуючи мовлення своїх персонажів, автор в уста головного героя Убийвовка вкладає традиційні для нашого регіону слова “бэлий”, “бэдний”, “копэйка”, “ребъйонокъ” “овъйосъ”, вбачаючи в цьому “..., може несвідомо, вплив місцевий, вплив буцїмто козацької землі.

Другий період припадає саме на минуле століття: період повної заборони його дослідження, бо визнання факту його існування суперечило політичній тезі про гармонійність українсько-російської двомовності. Першою спробою порушити проблему її негармонійності була розвідка Б. Антоненка-Давидовича, де він зауважує, що людина плутає обидві, перемішує слова: «Так утворюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, на Україні, суржик”.

Останній період триває чверть століття, і саме в цей час наслідки міжмовної взаємодії стали об’єктом повноцінного об’єктивних соціолінгвістичних розвідок. Однією з перших розглянула суржик О.Сербенська, котра визначила його як здеградовану під тиском русифікації форму українського мовлення, який мав переважно практичне спрямування.

Лише у 2010 р. Л.Масенко суржику як реальному факту мовлення було приділено достатню увагу.

Саме в цей період з’являється чимало яскравих оцінних визначень негативного характеру суржику, що не мають жодного відношення до його лінгвістичної сутності.

Були спроби й дати принципово інше номінування результатів взаємодії української та російської мов. Так, В. Демченко вважав, що замість “суржик” доцільне вживання «регіональне койне», однак, пропонований ним термін вживати недоцільно.

Аналізуючи суржик, слід відзначити, що він виникає в результаті взаємодії саме близькоспоріднених мов і тому характеризується унікальними  механізмами його формування: це водночас і процес накладання однієї мовної системи на іншу, і наслідок процесу змішування, а деформації української мовної системи відбуваються на кількох рівнях одночасно під впливом російської, що призводить до появи гібридних форм мовлення. Саме їх ми визначаємо як суперінтерференцію, що виявляється в змінах щодо української мовленнєвої норми під впливом російської мовної норми  чи навпаки, відбувається пристосування російської лексеми до українських правил.

При визначенні поняття суржик ми врахували чималу кількість різноманітних досліджень, що презентують найрізноманітніші погляди на це мовне явище. Зваживши їх, ми будемо дотримуватись визначення, згідно з яким зсуржиковані мовленнєві одиниці – це результат взаємодії близькоспоріднених мов, що полягає в деформуванні української мовної системи водночас на кількох структурних рівнях інтерференційних утворень і призводить до появи гібридних словоформ.