12
Літературне читання, 4 клас
Приклад запитання: Пастух-жартівникКолись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.Одного дня пастух геть занудився біля овець, і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав — і надумав. Став на великий, камінь і закричав:— Вовки! Вовки! Рятуйте!Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів."Ну, тепер посміюся,— думає.— Хай ще й інші прийдуть".І знову загукав:— Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.— Де вони? — питали в хлопця.— Де?— Хто? — здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.— Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!Але пастух зареготав.— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувать!— Добрий мені жарт! — гнівно промовив один пастух.— То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? — підхопив другий.— Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!І пастухи подалися до своїх овець.А хлопець дуже тішився з своєї витівки і сміявся з недотеп.— Пождіть трохи — я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то вдасться й вдруге.І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:— Вовки! Вовки! Рятуйте!Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:— Чуєш, знову кричить?— Та чую! Та, може, він знову жартує?— А коли ні?— Ну, то біжімо!— Хутчій!І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили — хлопець заходиться сміхом.— Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!— Ти знову смієшся з нас, негіднику?— Тут мало серця не повискакували, поки добігли!— А я що, вас гнав? Були б розумніші — змикитили б. Хаха-ха!Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали і мовчки повернулися до своїх овець.Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.— Ой матінко моя! Вовк! — вигукнув хлопець і кинувся бігти геть.— Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі! Сюди!А пастухи, зачувши крик, засміялися.— Чуєте цього брехуна?— Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже.А пастух невгавав:— Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!— Гукай когось іншого! — крикнув один пастух.— Ми вже знаємо твої жарти.— Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!— Знову нас дуриш? — гукнув інший пастух.— Бери когось іншого на кпини.Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу.А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили,— ніколи не кажи неправди.Запитання1. Яким був пастух?