Онлайн-тести для 4 класу

Приклад запитання: Познач правильне твердження

Приклад запитання: Хто автор книги "Магічна книга анатомії"?

Приклад запитання: Знайди значення суми усно, вибери правильну відповідь:876 000 + 4 500

Приклад запитання: Впізнай за описом, про яких тварин іде мова?Вони холоднокровні тварини. Їх тіло вкрите лускою, мають зябра, завдяки яким дихають під водою.Можуть жити як у прісній, так і у солоній воді.

Приклад запитання: 1.I live in the ........

Приклад запитання: Прикметник - частина мови, що називає...

Приклад запитання: Познач правильне твердження

Приклад запитання: Прикметник - це ...

Приклад запитання: Знайди значення суми усно, вибери правильну відповідь:876 000 + 4 500

Приклад запитання: Знайди числа,записані правильно:шість тисяч вісімсот сорок п’ять; десять тисяч шістсот; п’ятнадцять тисяч вісімдесят дев’ять; сімдесят тисяч п’ятсот два

Приклад запитання: Який результат отримаємо при виконанні дій з іменованими числами?13 км 850 м - 7900 м =...

Приклад запитання: Обери правильний перекладin the city

Приклад запитання: Яка буде сума чисел 609304 і 95780?

Приклад запитання: Велика територія, для якої характерні однорідні природні умови й тип клімату, види грунтів, рослинний і тваринний світ- це...

Приклад запитання:  Площа прямокутника 54 см2, одна з його сторін дорівнює 9 см. Знайди другу сторону:

Приклад запитання: З якого вірша це речення "Осінь брами свої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі?"

Приклад запитання: У лісника з дружиною був син. Його звали ..

Приклад запитання: 2.Хто автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану"?

Приклад запитання: Цей материк називають "крижаною пустелею". Постійного населення на материку немає.

Приклад запитання: Оберіть правильне слово

Приклад запитання: Який материк розташований навколо Південного полюса Землі?

Приклад запитання: Яблуко на колесах— О-огірочки! Мариновані огіро-очки! Усі один в один!З банки та з бочки!.. Картопелька! Гарна карто-опелька.Не жовта, не побита, смачна несамовито! Я-а-аблучка!Солодющі яблучка! Наливні, сокови-иті, росоювми-иті!Підходьте! Беріть огірочки, картоплю, я-а-аблучка!Натанова бабуся з головою поринула в базарування.Мало хто міг позмагатися з нею в базарному красномов-стві. Якби вона народилася років на тридцять пізніше —бути їй першокласним торговельним агентом.Натан тільки й устигав набирати з мішка картоплю тавсіляко підсобляти бабусі. Покупці йшли на бабусині при-мовляння, наче коти на валер’янку. А Натан і радий: якщой далі так підуть справи, то скоро сто сорок гривень бу-дуть у нього в кишені. А завтра… Завтра здійсниться йогомрія…— Натане, а вкинь-но, синку, у торбинку кілограм яблук.Натан краєм ока глянув на чергового покупця — неве-личкого чоловіка в куфайці — і став виконувати бабусинепрохання.— А чи не можна скуштувати? — спитав тим часом по-купець.— Чого ж не можна, куштуйте на здоров’я, — усміхнула-ся бабуся та відрізала чоловікові шматочок яблука. — Бе-ріть, беріть, чоловіче, — припрошувала покупця, — п’ятьгривень кіло, не пошкодуєте: яблучка золоті…— Вони! — розпливлася в усмішці добродушна чолові-кова фізіономія. (...)— І я кажу, що вони, — засяяла бабуся, — таких яблукіще пошукати! Беріть більшенько.— А є? Давайте, я всі заберу, — не на жарт розійшовсяпокупець, даючи бабусі п’ятдесятигривневу купюру. Він,здавалося, аж пританцьовував на місці — чи на радощах,що знайшов смачні яблука, чи ще чого. Може, просто на-стрій був хороший.— Та ось останні добирайте, оце все, що залишилося.Такі яблучка, що не залежуються, розібрали люди.— Шкода, що так мало, та давайте вже, скільки є.Натан докидав у торбинку решту яблук і поклав на вагу.Вийшло два кілограми.Бабуся заходилася рахувати решту, а веселий поку-пець, таки пританцьовуючи, схопив торбинку, поклонивсята швидко-швидко пішов до метро. Натан зачудованодивився вслід. Це ж треба, яких тільки диваків не буває насвіті! Чудний дядечко, та й годі.— Їжте на здоров’ячко! — Бабуся підвела голову й про-стягла решту. — Ой, а де це він? А решту ж не забрав! Со-рок гривень, люди добрі!— Бабусю, давайте сюди, я наздожену!Хлопчик вискочив із базару. Прямо були зупинки марш-рутних таксі та вхід у метро. Натан таки розгледів, як тойдивний покупець завернув у скляні двері метрополітену.Натан наліг на ноги. Він ускочив у метро саме тоді, якдядечко з їхніми яблуками ступив на ескалатор і поїхавдонизу. Натан притьмом метнувся за ним, забувши навіть,що без жетона в метро не можна. Безжальні клешні турні-кета йому негайно про це нагадали. Трі-і-ісь!— У-ух! — завив від болю хлопчик. Натан підбіг до касиіз жетонами.З верхніх сходинок ескалатора дядечка не було видно.Натан знав, що бігти по ескалатору заборонено, але щобуло робити, коли зараз незнайомий покупець сяде в по-тяг і зникне назавждибез своїх законних сорока гривень.Ото вже роззява!Десь на півдорозі Натан побачив, що той, кого він на-здоганяє, уже дістався до місця, де сходи, розпростав-шись, ховаються в підлогу, — простіше сказати, до самогонизу. Дядечко зійшов із рухомої стрічки і… Що це він ро-бить?! Натан навіть закляк на місці, бо не знав, як же йомудіяти далі, куди бігти — униз чи вгору. Любитель яблук од-разу ж перейшов на сусідній ескалатор, той, що їде вверх,до виходу з підземки!Натан так і стояв остовпівши. А коли чоловік, їдучи вженазустріч, майже порівнявся, до Натана повернуласяздатність міркувати.«Чудово! — подумав хлопчик. — Зараз я йому крикну прогроші, він почекає мене вгорі й отримає свою решту». (...)Коли втікач досяг верхньої точки пересувних сходів,він зробив таке, від чого в його переслідувача відібра-ло мову: дядько спокійнісінько перейшов на ескалатор,яким кілька хвилин тому спускався до платформ метро.«Він знущається з мене», — подумав Натан і прибавивходу, щоб нарешті опинитися на одному й тому ж еска-латорі з, м’яко кажучи, дивакуватим дядечком. Це йомувдалося. Урешті-решт Натан вискочив на платформу йпочав шукати серед людей свого дивного втікача. Аледива тільки-но набирали обертів.До середини платформи з брязкотом і скреготомпід’їхав… ні, не потяг, а один-єдиний дивний вагон. Вінбув жовтий, майже круглий, подібний до… Точно, подібнийдо величезного яблука! Дивно, але двері вагона буливідчинені із самого початку. З них ніхто не вийшов, і, щонайдивніше, ніхто й не збирався в них заходити. Більшетого, здавалося, що ніхто з людей на платформі навіть небачить ніякого вагона! Так, жодна жива душа не зверталааніякісінької уваги на прибуття вагона-яблука, усі стояли,як і мить до цього: хтось читав книжку, хтось дивився наелектронне табло, хтось розмовляв із супутником, хтосьспостерігав за пасажирами… Натан міг дати голову навідсіч, що ніхто того вагона не бачив, вони дивилися нібикрізь нього.Утім, один пасажир таки вирішив увійти всередину. Вінвиокремився з юрби та ступив до вагона. Пасажир буводягнений у чорну куфайку й тримав у руці торбинку зяблуками.— Зачекайте! — отямився хлопчик і кинувся до тогомісця платформи, де на колії стояло яблуко на колесах. —Стійте!Люди зачудовано дивилися на Натана. А він тим часоммайже добіг до вагона, але той уже рушав. До хлопчико-вих вух лише долинула не менш дивна, ніж усе, що тільки-но відбулося в київському метро, фраза:— Обережно, двері зачиняються! Наступна станція —«ЦарствоЧерв’якарство»! (...)«Не викидати ж, зрештою, ці сорок гривень», — по-думав Натан і вирішив: зараз він поїде додому, візьмесвої заощадження, додасть до сьогоднішнього заробіт-ку — і придбає мобілку! Ура!» (...)Хлопчик довго-довго стояв у салоні мобільного зв’язкуперед скляною вітриною та милувався обраною модел-лю телефона. Апарат був чудовий: із фотокамерою, FM-радіо, виблискував полірованими боками й наче підмор-гував Натанові: «Гайда, хлопче, годі вагатися, купи мене!Ну ж бо!»— Мо-можна подивитися он ту модель? — стиха спи-тав у продавця Натан.— Будеш брати чи просто так, у руках хочеш потри-мати? — лукаво посміхнувся юнак.— Буду. Буду брати, — уже впевненіше й голоснішевідповів хлопчик, злякавшись, що продавець подумає,начебто в нього немає грошей.— Тримай.— Який же він чудовий! Це найкращий телефон у ці-лому світі!— То що, гроші даєш? Пакувати?— Даю. — Натан сяяв від щастя. Він знехотя віддав свійскарб продавцеві, а сам поліз у кишеню по гроші: — Ось.Юнак перебрав купку банкнот і двічі ретельно пере-рахував.— Шкода, але бракує сорока гривень, — дещо зніяко-віло мовив по хвилі продавець.— Як? — злякався Натан. — Там мали бути всі. А, за-ждіть…Він дещо пригадав, сягнув рукою в задню кишенюджинсів і видобув звідти ті самі злощасні сорок гривень —чотири купюри по десятці. Хлопчик поволі перерахувавїх,уважно роздивився, наче прощаючись із кожною, потімперевів погляд на коробку з майже своїм мобільним те-лефоном, хвильку повагався… А тоді, наче злякавшись,що передумає, швидко простяг руку до прилавка.— Вибачте, це не мої гроші, — випалив Натан, ухопивзі скла решту коштів і, мов ошпарений, вибіг із магазину

Приклад запитання: Яке найбільше бажання мала Кларибель?

Приклад запитання: Прикметник - це ...

Приклад запитання: Яке найголовніше право людини ?

Приклад запитання: Хто написав казку Мауглі?

Приклад запитання: Прочитай текст.ХИТРА ЛИСИЦЯБлукали ми якось із лісником і Павликом по берегу озе­ра й натрапили на лисячий слід.-   Мабуть, лиска приходила воду пити, - сказав Павлик.-   Ні, не воду вона приходила пити, - заперечив лісник.   -Ти придивись пильніше: занадто вже обережно ступала вона ось тут, при самій воді.    Лисиця рибалити сюди приходить, коли не вполює собі здобичі в лісі чи в степу.- Як же вона ловить рибу? - спитав Павлик, украй здивований.Лісник пообіцяв нам показати.І ось одного разу, натрапивши на свіжі сліди, що вели до озера, ми підкралися до прибережних кущів...Лисиця підійшла до озера, трохи постояла. Потім нечут­но забрела у воду і завмерла, мов закам'яніла. Та вже наступної миті блискавично вдарила лапою - і вихопила з води сріблясту рибку. Проковтнувши здобич, руда хитрунка знову завмерла.Тим часом на небокраї з'явилися темні хмари. Повіяв холодний вітерець, зашуміли кущі. По воді побігли дрібні хвильки, заважаючи риболовлі. Лисиця, петляючи, аби заплу­тати свої сліди, побігла до лісу.Ми вирішили поглянути, де її лігво, і покрадьки подалися слідом.Ось вона вже піднялася на вершину пагорбка, ось шугну­ла в глибоку балку.Ми теж спустилися вниз, обнишпорили всі кущі, та лися­чої нори ніде не знайшли.Що за дивина? Ніби руда крізь землю провалилася.Через кілька днів ми втрьох знову навідалися на те саме місце. І знов побачили лисицю. Та як ми не намагалися простежити, куди ж вона сховається, лисиця й цього разу зникла безслідно.-   Це нам, видно, найхитріша попалася, - пожартував лісник.      Ось випав перший сніжок. Ми йшли понад озером і знову натрапили на заплутані лисячі сліди. Тихенько прокралися на берег: лисиця стояла у воді - рибалила.Руда зразу ж помітила нас і чимдуж кинулася до балки.Еге, тепер на снігу вже так просто від нас не схова­єшся!Сліди обривалися коло двох розлогих ялин. Геть здиво­вані, ми зупинилися: сліди кінчаються, а нори не видно. Де ж руда?І раптом лісник поманив мене пальцем і кивнув на нижні лапаті віти похиленої ялини, що майже стелилися по землі. На снігу, що припушив віти, виднілися лисячі сліди.Ми разом підвели голови і так стояли довгенько, приго­ломшені: на зламаній верхівці ялини чорніло велике старе лелече гніздо, а з нього визирав кінчик рудого хвоста!..Хто знає, скільки б вона нас дурила, коли б не випав пер­ший сніг. Обери правильні відповіді.1. Від чийого імені ведеться розповідь у творі?

Приклад запитання: Позначте правильну відповідь.Змінна частина слова називається:

Приклад запитання: У яких півкулях розташований Тихий океан?

Приклад запитання: Яка буде сума чисел 609304 і 95780?