Сторінка 3 – Тести для вчителів різних предметів - шкільні тести з онлайн роздруківкою на порталі «На Урок»

Приклад запитання: Чарівні цукеркиКазка(Уривок)Жив собі в Бостоні старезний мудрий аптекар Доус,котрий трохи чаклував. А ще в Бостоні жила молода дамаКларибель Садс, яка мала багато грошей, мало розуму йпалке бажання виступати на сцені.Отож пішла Кларибель до лікаря Доуса й сказала:— Я не вмію ні співати, ні танцювати, не вмію читати віршічи грати на піаніно. Я не акробатка, не стрибунка й не бок-серка, але я бажаю потрапити на сцену. Що мені робити?— І Ви готові платити за здійснення свого бажання? —спитав мудрий аптекар.— Аякже, — відповіла Клари-бель, дзеленькаючи грішми в гаманці.— То прийдіть до мене завтрао другій, — сказав він.На другий день о другій при-йшла Кларибель, аптекар показавїй коробку, наповнену штуками, що вельми нагадувалифранцузькі цукерки.— У нас тепер вік прогресу, —сказав аптекар, — і я тішу себенадією, що йду з ним у ногу. ОцеВам чарівні цукерки. Якщо з’їстебузкову, то зможете танцюватилегко та граційно, наче тренувалися все життя.Після ро-жевої будете співати, мов соловейко. Біла зробить із Васнайкращого читця віршів. Шоколадна змусить Вас гратина піаніно, а після лимонно-жовтоїцукерки зможете бок-сувати ногами на шість футів вище голови.— Як чудово! — вигукнула Кларибель зі щирим захва-том. — Ви, поза сумнівом, найрозумніший чаклун. — І вонапростягла руку, щоб узяти коробку. — А вони досить силь-ні? — занепокоєно допитувалася Кларибель.— Я єдиного боюся, — відповів лікар Доус, — що вонизанадто сильні, бо Ви мені вперше замовили такі чудесніласощі.— Не турбуйтеся, — сказала Кларибель, — що сильні-ше вони діятимуть, то краще я виступатиму.Сказавши це, вона пішла, але дорогою забігла в га-лантерейну крамницю, захопилася чимось іншим і за-була коробку на прилавку, де продавали стрічки.Потім до прилавка підійшла дванадцятирічна БессіБоствік, щоб купити стрічку для волосся, і поклала своїпакунки поряд із коробкою. А як уже йшла, то, не помітив-ши, прихопила її разом зі своїми згортками та пакетами йподріботіла додому.Бессі не знала, доки не повісила плащ у шафу в кори-дорі й не полічила куплене, що принесла на одну коробкубільше. Вона її відкрила й вигукнула:— Ти ба, це ж коробка цукерок! Мабуть, хтось мені по-клав помилково.Вона висипала цукерки в миску, що стояла на столі,і вибралаодну шоколадну — вона любила шоколад — тай з’їла її, смакуючи, поки вивчала пакунки.Приміряючи стрічку для волосся, вона раптом відчуласильне бажання пограти на піаніно, і бажання це врештістало таке нездоланне, що дівчинка пішла у вітальню й відкрилакришку піаніно.Досі вона з великими стражданнями якось вивчиладві п’єси, які виконувала, смикаючи правою рукою, а проліву забувала. Та під дією шоколадної цукерки дівчинкасіла й легенько пробігла пальцями по клавішах, створю-ючи таку виняткову гармонію, що й сама зачудувалася зісвого виконання.Наступної миті Бессі накинулася на Сьому сонату Бетховенай зіграла її пречудово.Мати, почувши незвичний шквал мелодій, зійшла внизподивитися,хто це прийшов у гості.а коли вона виявила, що це її рідна донькатак божественно грає, то їй аж серце закалатало (вонабула до цього схильна) і довелося сісти на диван, покисерце заспокоїлося.Тим часом Бессі грала одну п’єсу за іншою з невгамовноюенергією. Вона любила музику й тепер виявила, що їй достатньопросто сидіти за піаніно, слухати музику й дивитися, як пальці самі пурхають поклавішах.Сутінки в кімнаті згустилися, додому прийшов батькоБессі, повісив капелюх і плащ, поставив парасольку. По-тім зазирнув у вітальню подивитися, хто грає.— Боже мій! — вигукнув він.Однак мати тихенько підійшла до нього й прошепотіла:— Не перебивай її, Джоне. Ти коли-небудь чув таку му-зику?— Вона вундеркінд! — ахнув приголомшений батько. —Заткне за пояс найкращих віртуозів! Це просто чудесно!Поки всі стояли та слухали, прибув сенатор, якого вонитого вечора запросили в гості. Не встиг він зняти плащ, якзайшов ще один гість — професор Єльського університету,людина вченості й великих наукових досягнень.Бессі грала; четверо дорослих стояли тісною, протемовчазною та враженою групкою, слухаючи музику й че-каючи, коли удар гонга покличе до столу.Голодний пан Боствік мимоволі взяв із вази на сто-лі в коридорі рожеву цукерку та з’їв. Професор на ньогодивився, тому пан Боствік чемно посунув до нього вазу.Професор з’їв лимонно-жовтуцукерку, а сенатор простягруку й узяв бузкову. Він її не з’їв, щоб не перебивати апе-тит, а поклав у кишеню жилета. Пані Боствік, яка уважнослухала свою не по роках обдаровану дочку, не думаючи,що робить, узяла останню, білу, цукерку й повільно її про-ковтнула. (...)Миска тепер була порожньою, і Кларибель Садс навікипозбулася свого дорогоцінного добра!Раптом пан Боствік, величенький із себе чоловік, заспіваввисоким сопрано.На щастя, пролунав гонг, кличучи до столу, пані Боствікодтягла Бессі від піаніно й провела гостей у їдальню. ПанБоствік пішов за всіма, співаючи, ніби його викликала набіс ціла тисяча захоплених слухачів. Бідолашна жінка буларозпачі через негідну чоловікову поведінку й думала,що б зробити, аби якось його приборкати. Професор зда-вався серйозніший, ніж завжди. Сенаторове лице виказу-вало образу, а Бессі перебирала пальцями, ніби й досі хо-тіла грати на піаніно.Пані Боствік удалося всіх повсаджувати, хоч її чоловік іпочав нову арію. А тоді служниця принесла суп. Коли вонаподавала тарілку професорові, той збуджено закричав:— Підніміть вище! Вище, кажу Вам!І, підстрибнувши, несподіваним ударом ноги підбивтарілку аж до стелі, звідки вона обляпала супом Бессі йслужницю,перш ніж розбитися об професорову лису го-лову.При цьому огидному вчинку сенатор зіскочив зі стіль-ця, скрикнув із жаху й зиркнув на господиню.Пані Боствік уже якийсь час стояла, вражено дивля-чись просто себе, але тепер, зловивши сенаторів по-гляд, вона граційно вклонилась і з натиском почала де-кламувати.Сенатор здригнувся. Такого ганебного буйства в по-рядній родині він досі не бачив і не чув. Це загрожувалойого репутації, проте, як, либонь, єдиній у кімнаті нор-мальній людині, йому не було кому пожалітися.Служниця, істерично ридаючи, утекла на кухню; панБоствік виспівував; професор цілився ногою в люстру;пані Боствік перейшла до декламування, а Бессі про-кралась у вітальню і витарабанювала увертюру з «Ле-тючого голландця».Сенатор не був упевнений, що й сам зараз не збоже-воліє, тож тихо вислизнув із гармидеру й, ухопивши в ко-ридорі капелюх і плащ, вискочив із будинку.Того вечора він засидівся допізна за написанням полі-тичної промови, яку на завтра мав виголосити у ФеньєлХолі.Однак пережите в Боствіків так його рознервува-ло, що він ніяк не міг зібратися з думками, часто робивперерви,із жалем хитав головою та пригадував уседивне, що побачив у тому зазвичай шанованому домі.На другий день він зустрів пана Боствіка на вулиці,проте пройшов повз нього з кам’яним виразом обличчя.Сенатор відчував, що не може спілкуватися з таким добродіємі надалі. (...)Політичні збори були неабиякою подією, бо сенатор сла-вився в Бостоні своїм красномовством. Отож у великомузалі ніде було яблуку впасти, і в одному з перших рядівсиділа родина Боствіків разом із професором. Усі буливтомлені й бліді, а сенатор так рознервувався від їхньоговигляду, що більше в їхній бік і не глянув.Поки мер його представляв, видатний промовець со-вався на стільці. Випадково запустивши вказівний і вели-кий пальці в кишеню жилета, він знайшов цукерку бузко-вого кольору, яку поклав туди вчора ввечері.«Якраз добре для горла», — подумав сенатор і кинувцукерку до рота.Через кілька хвилин він став перед численними гляда-чами, які вітали його радісними оплесками.— Друзі! — почав сенатор урочисто. — Це вельми важ-лива й відповідальна мить.Тут він зробив паузу, став на ліву ногу, а правою побалетномузмахнув у повітрі!Поміж глядачів покотився гул подиву й жаху, проте се-натор, судячи з усього, нічого не помічав. Він крутився напальцях ніг, граційно витанцьовував то вліво, то вправо.Раптом Кларибель Садс, яка теж тут була присутня, за-верещала й зірвалася з місця. Звинувачувально тицяючипальцем на сенатора-танцюриста, вона голосно крикнула:— Це він украв мої цукерки! Хапайте його! Заарештуй-те! Не дайте втекти!Проте служителі випхали із залу саме її, бо подумали,що вона зненацька збожеволіла; а сенаторові друзі йоговхопили й винесли через сценічний вихід на вулицю, по-садили у відкриту карету й веліли візникові везти додому.Кілька місяців сенатор оклигував од ганьби та прини-ження після своєї витівки; і, що цікаво, він ані найменшоїгадки не мав, що саме змусило його поводитися так не-звично. Мабуть, добре, що всі цукерки було з’їдено, бо вонилегко б могли наробити ще більшого лиха, ніж зробили.Звісно, Кларибель знову пішла до мудрого аптекаря тавиписала чек на ще одну коробку чарівних цукерок. Та ці,мабуть, берегла вже краще, бо тепер вона — славетнаактриса, грає у водевілях.

Оповідання "Про Сірого Ворона та чарівні окуляри" Олександр Зима

Українська мова, 4 клас

Левченко В. С.

Створено 21 грудня 2023

Приклад запитання: У лісника з дружиною був син. Його звали ..

Френк Баум "Чарівні цукерки"

Літературне читання, 4 клас

Драчук Л. С.

Копія з тесту: Френк Баум "Чарівні цукерки"

Приклад запитання: Яке найбільше бажання мала Кларибель?

Чарівні перетворення

Я досліджую світ, 4 клас