Онлайн-тести з літературного читання 4 клас

Приклад запитання: Почитай текст. ДВІ БІЛОЧКИ.    Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.  А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти — не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила.  Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоби було тепло та м'яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.  Так пройшло тепле літо, в одної білочки — у праці, а в другої — в іграх.  Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно й пусто: ні листячка, ні грибів, ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо на те працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м'яко їй, і тепло, і з'їсти є що. Спокійно живе собі.  Та не так жилося лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині свище, гуляє.  Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубочок звилася. Кинеться по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!  Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: «Піду я до неї. Може, допоможе чим-будь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.— Хто там?— Я, твоя сусідка!— Просимо, — кличе дбайлива білка і відчиняє двері.  Як поглянула на нещасну, худющу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.— Прошу, сідай, саме на обід потрапила! Чим хата багата... От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів... На, їж на здоров'ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.  Засоромлена білка почала говорити:— Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо — знаєш — гуляла.— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.  Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Хто автор оповідання

Приклад запитання: Який псевдонім Дмитра Кузьменка

Приклад запитання: Як можна здійснити справжнє хімічне перетворення?

Приклад запитання: 1. Що надихнуло письменницю писати книги?

Приклад запитання: Найбільша мрія героїні оповідання?

Приклад запитання: З якої книжки взято уривок "Угода"?

Приклад запитання: Ким був Івась від народження у казці Теклі Білецької " Квітка щастя"?

Приклад запитання: З якої книжки взято уривок "Угода"?

Приклад запитання: Як вишиванка передається у родинах?

Приклад запитання: Головний герой казки це

Приклад запитання: Автором тексту про самостійне життя тварин є....

Приклад запитання: Хто автор тексту про самостійне життя тварин

Приклад запитання: Як діти прозвали Івашка і Любу після суперечки? (В.Винниченко "Гей, не спиться...")

Приклад запитання: ОбіцянкаТакий уже розумний отой чорний собачка Булька: як кажуть, тільки й того, що по-людськи говорити не вміє.У що б не грали діти – і Булька тут.Якось повернувся Костик із школи, а в дворі граються хлопчики й дівчатка.– Давайте розділимось на дві команди: хто швидше естафету пронесе, – запропонував Костик.– Давай! – охоче підтримали його.Та виявилось, що дітей – семеро, і всі хочуть грати. Виходить, в одній команді буде четверо, а в другій – лише троє. Так не годиться. І тоді Костик придумав:– Четвертим беремо до себе Бульку!Розставили всіх на етапах. Бульці також визначили місце. Але ж хіба він встоїть? Куди діти, туди й він.Костик і тут знайшов вихід. Він першим узяв паличку-естафету і скомандував:– Булька, за мною!Як тільки вони добігли до того місця, де мав стояти собака, Костик сунув паличку йому в зуби:– Булька, вперед!Пес притьмом кинувся до наступного етапу. Щоправда, там довелось його ловити й силою відбирати паличку, проте Костикова команда все одно перемогла.Он який розумний собака Булька! Не дивно, що хлопчики й дівчатка з усього двору люблять його і щедро пригощають усякими ласощами.От і сьогодні Костик, не дочекавшись обіду, шаснув у холодильник, схопив шматок ковбаси і вискочив у двір. Булька почув, що смачно пахне, підбіг, завертів хвостом.– Що, ковбаски закортіло? – спитав Костик.– Гав! – підтвердив Булька, ще дужче закрутивши куцим хвостиком.Костик висмикнув із землі якусь бадилину, кинув собаці.– Булька, віднеси он до того гаража. Тоді матимеш ковбаску.Собака з готовністю схопив бадилину і помчав її до гаража. А Костик відкусив тим часом шмат ковбаси і почав жувати. Повернувся Булька і сів, нетерпляче перебираючи лапами і виляючи хвостом. Усім своїм виглядом він говорив: «Наказ твій виконав. Давай ковбасу».Та Костик незчувся, як останній шматочок ковбаси ковтнув сам.– А ковбаски вже нема, – розгублено розвів він руками.– Гав! – коротко й вимогливо озвався Булька. Мовляв, нічого не знаю: пообіцяв – давай.– Та ну тебе, – махнув Костик рукою і одвернувся.Булька забіг з другого боку і повторив:– Гав!Костик хотів було нагримати на Бульку, але побачив німий докір в його карих очах і зніяковів. «Доведеться збігати додому по ковбасу», – зітхнув хлопець і сказав собаці:– Чекай, я зараз.Збіг на третій поверх, заскочив на кухню і – до холодильника.– Чого ти там нишпориш? – спитала мати, пораючись біля газової плити.– Ковбасу шукаю.– Обідати ось будемо. Борщ, сирники…– Та я – Бульці.– Не вмре твій Булька.– Але ж я пообіцяв.– Та немає ковбаси: ти останню доїв.Костик вийшов на балкон, поглянув униз. Булька сидів перед під’їздом, нетерпляче повискуючи. Костикові защеміло серце, йому стало ніяково, що він обдурив Бульку. Як він міг таке вчинити? Він повернувся в кімнату, з досадою плюхнувся на канапу.Рішення знайшлося несподівано. Костик кинувся на кухню.– Мамо, дай грошей.– Навіщо? – здивовано звела вона брови.– Я ковбаси куплю.– Не вигадуй!– Я ж пообіцяв! – вигукнув Костик, і сльози навернулись йому на очі.На щастя, прийшов тато, почув суперечку.– Що ти пообіцяв? – спитав у Костика. – Той розповів.– Справа серйозна, – роздумливо мовив тато. – Недобре вийшло у тебе, синку.Костик похнюпився.– Запам’ятай: перш ніж пообіцяти, добре зваж, чи зможеш ти виконати обіцянку. А якщо вже пообіцяв – перервись, а слова дотримай.– Собаці? – усміхнулася мати.– Кому і що б не пообіцяв – виконай, – твердо сказав тато.– Ох, диваки ви мої, – зітхнула мати. – Он гаманець на столі. Візьми там та купи ліверної…Продуктовий магазин був у їхньому ж будинку, тільки вхід з вулиці. За кілька хвилин Булька вже ласував ковбасою, а Костик з не меншим апетитом і в добрім настрої уминав мамин борщ. Пилип Бабанський (324 слова) Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Найгірша провина -це

Приклад запитання: Бруно Ферреро "Багата родина"Які діти, на думку Діні, є бідними?

Приклад запитання: Де знаходиться країна Диварликів?

Приклад запитання: Серед котів відбувся конкурс

Приклад запитання: Почитай текст. ДВІ БІЛОЧКИ.    Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.  А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти — не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила.  Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоби було тепло та м'яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.  Так пройшло тепле літо, в одної білочки — у праці, а в другої — в іграх.  Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно й пусто: ні листячка, ні грибів, ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо на те працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м'яко їй, і тепло, і з'їсти є що. Спокійно живе собі.  Та не так жилося лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині свище, гуляє.  Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубочок звилася. Кинеться по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!  Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: «Піду я до неї. Може, допоможе чим-будь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.— Хто там?— Я, твоя сусідка!— Просимо, — кличе дбайлива білка і відчиняє двері.  Як поглянула на нещасну, худющу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.— Прошу, сідай, саме на обід потрапила! Чим хата багата... От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів... На, їж на здоров'ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.  Засоромлена білка почала говорити:— Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо — знаєш — гуляла.— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.  Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: У дворі всі мріяли про

Приклад запитання: Почитай текст. ДВІ БІЛОЧКИ.    Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.  А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти — не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила.  Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоби було тепло та м'яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.  Так пройшло тепле літо, в одної білочки — у праці, а в другої — в іграх.  Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно й пусто: ні листячка, ні грибів, ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо на те працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м'яко їй, і тепло, і з'їсти є що. Спокійно живе собі.  Та не так жилося лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині свище, гуляє.  Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубочок звилася. Кинеться по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!  Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: «Піду я до неї. Може, допоможе чим-будь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.— Хто там?— Я, твоя сусідка!— Просимо, — кличе дбайлива білка і відчиняє двері.  Як поглянула на нещасну, худющу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.— Прошу, сідай, саме на обід потрапила! Чим хата багата... От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів... На, їж на здоров'ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.  Засоромлена білка почала говорити:— Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо — знаєш — гуляла.— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.  Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Найгірша провина -це

Приклад запитання: Як звали головних героїв твору Л. Вороніної?

Приклад запитання: Прочитай мовчки цей текст. Олег ПогинайкоБезцінна перлина Маринка не так часто приїжджала у село до бабусі з дідусем. Літо було єдиною порою під час якої всі три місяці проводила з ними. Хоча їй було всього шість років, із великим задоволенням допомагала стареньким на городі, в саду, на подвір’ї, в будинку. Вона також любила, коли за якісну виконану роботу, бабуся пригощала її своїми смачними стравами, називала її ангелятком, квіточкою, котиком, а дідусь іще —перлинкою. Й хоча маленька не знала, що це таке, перлинка, все-такивірила: якби перлина не була цінною річчю, ніколи не називав її так.— Прийде день, коли я не тільки покажу тобі перлинку, а також іподарую, — сказав старенький одного дня.— Правда? — зраділа дівчинка й заплескала в долоні. Їй дуже хотілось,аби старенький хоча б показав перлинку, проте не наважуваласяпросити, знаючи його впертий характер. Однак прийшов той день. І хоча це сталося напередодні осені, дівчинка зуміла дочекатися його. Затамувавши подих, уважно спостерігала, як він обережно виймав її зі шухляди столу, ставив її перед нею. А вона маленька, кругла сяяла наче сонечко. Тільки оте сяйво було незвичайним, дивовижним, чарівним.— Оце і є вона — морська перлинка — камінець, який утворився не уземних надрах, а саме у раковинах молюсків, які живуть під водою.Перлинки є жовті, блакитні, рожеві і навіть чорні. У своїх колекціях їхполюбляють мати здебільшого багаті люди. Але є ще одна перлинка, яку й вони не мають.— Чому? — поцікавилася онучка.— Бо вона безцінна.— Вона нічого не коштує?— Вона найкраща в усьому світі. Її не можна ні купити, ні продати, незнайти у печерах, на дні моря, ні відібрати, ні подарувати.— Тоді де вона знаходиться? — забажала уточнення Маринка.— У серці – поставивши руку на груди, де знаходиться серце, пояснивдідусь. І називається вона — ЛЮБОВ. Тільки по-справжньому любляча людина вміє співчувати людському горю, допомагати, є доброю, щирою, ніжною, лагідною; не мовить поганих слів, постійно і завжди слухається; в неї добра душа і не холодне серце; голос звучить дзвінким ручаєм; своїм світлом уміє розсіяти темряву безнадії, страху, ніколи не проймається гнівом. Дідусь замовк, але не мовчали його слова, які наче перли сяяли увечірній тиші. І розуміла Маринка, що нічого найціннішого в світі не булой немає за Любов. Бо вона є — безцінною перлинкою.

Приклад запитання: Для Вадима Скомаровського весна починається з …

Приклад запитання: Прочитай мовчки цей текст. Олег ПогинайкоБезцінна перлина Маринка не так часто приїжджала у село до бабусі з дідусем. Літо було єдиною порою під час якої всі три місяці проводила з ними. Хоча їй було всього шість років, із великим задоволенням допомагала стареньким на городі, в саду, на подвір’ї, в будинку. Вона також любила, коли за якісну виконану роботу, бабуся пригощала її своїми смачними стравами, називала її ангелятком, квіточкою, котиком, а дідусь іще —перлинкою. Й хоча маленька не знала, що це таке, перлинка, все-такивірила: якби перлина не була цінною річчю, ніколи не називав її так.— Прийде день, коли я не тільки покажу тобі перлинку, а також іподарую, — сказав старенький одного дня.— Правда? — зраділа дівчинка й заплескала в долоні. Їй дуже хотілось,аби старенький хоча б показав перлинку, проте не наважуваласяпросити, знаючи його впертий характер. Однак прийшов той день. І хоча це сталося напередодні осені, дівчинка зуміла дочекатися його. Затамувавши подих, уважно спостерігала, як він обережно виймав її зі шухляди столу, ставив її перед нею. А вона маленька, кругла сяяла наче сонечко. Тільки оте сяйво було незвичайним, дивовижним, чарівним.— Оце і є вона — морська перлинка — камінець, який утворився не уземних надрах, а саме у раковинах молюсків, які живуть під водою.Перлинки є жовті, блакитні, рожеві і навіть чорні. У своїх колекціях їхполюбляють мати здебільшого багаті люди. Але є ще одна перлинка, яку й вони не мають.— Чому? — поцікавилася онучка.— Бо вона безцінна.— Вона нічого не коштує?— Вона найкраща в усьому світі. Її не можна ні купити, ні продати, незнайти у печерах, на дні моря, ні відібрати, ні подарувати.— Тоді де вона знаходиться? — забажала уточнення Маринка.— У серці – поставивши руку на груди, де знаходиться серце, пояснивдідусь. І називається вона — ЛЮБОВ. Тільки по-справжньому любляча людина вміє співчувати людському горю, допомагати, є доброю, щирою, ніжною, лагідною; не мовить поганих слів, постійно і завжди слухається; в неї добра душа і не холодне серце; голос звучить дзвінким ручаєм; своїм світлом уміє розсіяти темряву безнадії, страху, ніколи не проймається гнівом. Дідусь замовк, але не мовчали його слова, які наче перли сяяли увечірній тиші. І розуміла Маринка, що нічого найціннішого в світі не булой немає за Любов. Бо вона є — безцінною перлинкою.

Приклад запитання: Чому хлопчика вигнали з гри у футбол?

Приклад запитання: Почитай текст. ДВІ БІЛОЧКИ.    Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.  А друга була зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти без діла й свистати на весь ліс. А схоче попоїсти — не журиться. Тож улітку всюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шишки з ялин і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита. Отже, ціле літо весело прожила.  Тим часом перша білочка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всяких харчів. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям, щоби було тепло та м'яко взимку. Та й дверцята приробила собі до свого дому. Добра була господиня.  Так пройшло тепле літо, в одної білочки — у праці, а в другої — в іграх.  Минула вже й дощова осінь. Прийшла холодна зима. У лісі стало сумно й пусто: ні листячка, ні грибів, ні горішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.Сидить у тепленькому дуплі працьовита білочка й гадки про біду не має. Усе літо на те працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м'яко їй, і тепло, і з'їсти є що. Спокійно живе собі.  Та не так жилося лінивій і недбайливій білочці. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не надбала. Ні харчів на зиму нема, ані одного горішка! Тільки холодний вітер по хатині свище, гуляє.  Сидить бідна білочка, голодна, змучена, змерзла, у клубочок звилася. Кинеться по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч умирай із холоду та й голоду!  Аж згадала нещасна білка свою старанну, роботящу сусідку та й думає: «Піду я до неї. Може, допоможе чим-будь, у неї гори припасів. А влітку їй поверну».Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.— Хто там?— Я, твоя сусідка!— Просимо, — кличе дбайлива білка і відчиняє двері.  Як поглянула на нещасну, худющу, напівмертву від холоду сусідку, то відразу все зрозуміла.— Прошу, сідай, саме на обід потрапила! Чим хата багата... От зігрійся трохи в моху, а я приготую тобі горішків і жолудів... На, їж на здоров'ячко. Та й разом зі мною живи. Мені скучно самій.  Засоромлена білка почала говорити:— Але ж я не заслужила на таку доброту. Я ціле літо — знаєш — гуляла.— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я. Ти ж зрозуміла тепер, що без праці нема добра! Будемо разом працювати і разом жити.  Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обидві білочки разом. А ліниву білку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа вона стала також старанною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Якої національності був Персі ?