13
Літературне читання, 4 клас
Приклад запитання: Прочитай текст.У День Святого Валентина Максим прийшов до школи з паперовим літачком. На крилі його виразними друкованими літерами було виведено: «Найкраще у світі ім'я – Улянка». Підпису, звичайно ж, не було. «Хай вона ніколи не здогадається, що це написав я , – твердо казав собі Максим. – І начебто вже не він, а хтось інший, зітхаючи, додавав: «Ех, а краще б здогадалась…».Максим сів за свою останню парту й став чекати, коли Ніна Іванівна загадає всім розв'язувати задачу. А як усі схилились над зошитами, він тихенько дістав літачка, ще раз прочитав свій напис, ще раз глянув на Улянку, зітхнув і – так тому й бути – швидко метнув літачка їй на парту. Летіти було три секунди: Улянчина парта в сусідньому ряду навскіс. Але літачок зробив якусь химерну петлю, пішов у піке і впав простісінько перед носом у Дениса. Денис одразу покинув задачу і став зацікавлено його розглядати.Максимові з тої несподіванки аж гаряче зробилося. Він опустив голову й спідлоба стежив за Денисом. Денис тим часом діловито оглянув клас, тоді дістав з пенала червону ручку, перекреслив у слові Улянка літеру «У» й замість неї написав велике кругле «О».Проте Олянка, що сиділа на другій парті, літачка з сердечком на крилі не отримала. Літачок знов виписав у повітрі чудернацький пірует і цього разу впав на парту до Віті.Вітя був хлопець тихий і сором'язливий. Він ніколи б не відважився написати дівчинці таку записку. А тут на тобі, записка сама впала з неба. Хвиля сміливості накрила Вітю з голови до п'ят. Він упевнено перекреслив у слові «Олянка» літеру «я» і надписав угорі літеру «е». «Тепер усе чистісінька правда, – сказав собі Вітя. – Оленка – найкраще у світі ім'я». І він послав літачка убік через ряд. Саме там сиділа Оленка.Червоне сердечко на білім крилі знов здійнялося в повітря. Та до першого ряду парт не долетіло. Цього разу літачок викрутасів не робив. Він плавно сів у другому ряду на Улянчиній парті.Максим, який стежив за всіма цими перельотами й безсоромним мазюканням по його напису, ледь не кинувся, щоб вихопити літачка з Улянчиних рук. Та стримався-таки. А Улянка перекинула з-за плеча свою русяву кіску, перетягнуту блакитною квітчастою зав'язкою, і стала уважно розглядати напис на крилі. Він хоч і був двічі поправлений, проте читався добре. Сердечко на крилі їй, видно, сподобалось. Бо інакше чого вона озирнулася й так тепло Максимові усміхнулась. - Як ти думаєш чи сподобалось серденько Ульяні?
12
Літературне читання, 4 клас
Приклад запитання: Прочитай уважно текст. Макове князювання Край села у хмарах бузку стояла собі хата. Коло хати квітник, за квітником сад-город, а далі розлоге широке поле. У квітнику красувалися маки, рожі, чорнобривці, у садочку стигли вишні, груші, запахуші яблука-антонівки, а в полі половіли пшениці. От вийшла з хати Мариночка та й замішувалась: — Ти, рожо, гарна, бо повна й висока. Ти, трояндо, рясна й духмяна. Ти, лілеє, мов біла панна. А ти, маче, гарно цвітеш: шо червоний, що великий. Тільки ж ледь розквітнеш — уже й облітаєш. Мало з тебе краси. — Дарма, — на те мак. — Я недовго цвіту, бо не тепер я князь. — А коли ж? — Побачиш! От він прехороші свої лискучі пелюстки розгубив, — лишилася мала зелена маківка. Та маківочка росла, росла і виросла, а далі достигла. — Який ти тепер, маче, — каже Мариночка. — Як у загадці: повна діжка жита цвяшком накрита! А Маринчина бабуня маківок назрізала, нарвала троянд, жоржин, чорнобривців, пахучого васильку, все разом у пучок зав'язала та й кличе Маринку: — Ходім, онучечко, мак святити, бо сьогодні Маковія! Посвятили, на покуті поклали, а мак і пишається: — Тепер я нарешті князь!А з ним жоржини, троянди, пахучий васильок — увесь квітник величається: — Ось яка нам шана! Тепер-то кожному видно: ми, квіти, коло хати найцінніші. Квітник — головна річ для людей! Слухали те, слухати яблуні та груші, а далі не втримались: — Чекайте-но! Сьогодні Маковія, а за тиждень — Спаса. А на Спаса господар з господинею покладуть у кошик наші яблука рум'яні, груші соковиті, наберуть молодого меду та й теж будуть святити. Буде й садовині шана! Буде й князюваннячко! Хіба що верба не князюватиме, бо на ній, звісно, груші не ростуть. — От таке! — зашуміла на це верба. — Та ви, груші-яблуні, лиш перші бруньки розкривали, а мак стояв несіяний. коли я князювала. Моє князювання — найперше, бо найранішої весни! — І правда,— пригадала Мариночка. — Вербу святили на Вербну неділю. Ще й приказували: «Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень!» То хто ж серед вас найголовніший князь: чи мак, чи сад, чи верба? Зашуміли дерева, заторохтіли маківки, кожне себе вихваляло. А вижате поле блищало просто сонця золотавою стернею і не втручалось до розмови. Снилось собі книшем, кутею на різдвяному столі, паскою у великодньому кошику, пухким калачем на Спаса, короваєм під весільними вінками. Воно знало, що знало! Тому дрімало стиха, набирало сили, аби викохати людям княгиню-пшениченьку. (Зірка Мензатюк, 369 слів)Яка назва твору?