9
Літературне читання, 2 клас
Створено 19 січня
Приклад запитання: Уважно прочитай цей твір. До якого жанру він належить? Високо в небі, поміж хмар та вітрів, жив маленький Сніжок. Змалечку він поглядав з неба на землю та мріяв:– От би скоріше мені вирушити на прогулянку – на землю, до людей.– Почекай трошки, – відповідав йому дядько Вітер, – Ще треба підрости.Ось одного дня дядько Вітер сказав Сніжкові:– Сьогодні я можу взяти тебе на прогулянку. Бачу, ти вже підріс та зміцнів.– Хочу, хочу! – радісно вигукнув Сніжок. Він схопився за шию дядька Вітру та вони помчали.Сніжок летів над великим містом та думав: яке ж воно прекрасне! Він бачив площі, будинки, сквери, людей, птахів та звіряток.«Ось лише чомусь забагато сірого та чорного кольору навколо. От би пофарбувати все у білий колір!» – замислив Сніжок.Тим часом він помітив, що ще трохи підріс. Дядько Вітер сказав, що тепер Сніжок може гуляти без нього. Дерева, вулиці та дахи будинків ставали білими – все, як він мріяв!– Дивіться, Сніжок! – весело кричали діти на вулиці.Це ж треба: вони мене впізнали. Звідки ж вони знають моє ім’я?» – здивувався Сніжок.Він тихенько торкався дитячих капелюшків, і зупинився на дитячому майданчику. Погойдався на гойдалці, з’їхав гіркою, і навіть, погрався у пісочниці, всюди лишаючи за собою свої білі сліди.Потім Сніжок вирішив покататися верхи на автобусі. Ой, і весела вийшла прогулянка!Врешті, Сніжок трохи втомився та присів на лавку у міському парку. Тим часом парк став білим від снігу.– Сніжку, дай лапу! – сказав якийсь хлопчик.«Але в мене немає лапи», – подумав Сніжок, а потім зрозумів, що хлопчик звертається до свого песика – маленького біленького бульдога. Втім, той не хотів слухатися і втікав від хлопчика, залишаючи на снігу сліди своїх лапок.«Якби у мене були лапки, то я б залюбки простягнув їх хлопчику», – замислився Сніжок, – «Однак у мене немає ані лапок, ані голови, ані тулубу».Раптом до хлопчика з песиком прибігли дівчинка та інший хлопчик. Сміючись, діти почали обіймати Сніжка, катати його по землі. Спочатку вони зліпили одну велику білу кулю, потім іншу – меншу, а потім третю – ще меншу. Потім вони поставили снігові кулі один на одну, встромили гілочки-ручки. Зробили очі та рот з осінніх каштанів. Навіть морквинка знайшлася для гарного носика.– Гарний у вас Сніговичок вийшов! – сказали батьки дітям.«Тепер у мене є ручки, голова, тулуб і довгий помаранчевий ніс. А ще друге ім’я – Сніговичок», – радів Сніжок. – «Яка чудова прогулянка в мене вийшла!»Минув деякий час. Сніговичок поступово став маленьким, а потім зовсім розтанув під променями зимового сонечка. Сніжок перетворився на воду. А потім повітря підняло частинки води назад до хмарок. Так він знову став Сніжком, щоб незабаром повернутися на прогулянку.