Онлайн-тести з літературного читання 4 клас

Приклад запитання: Які ознаки вітру називає юний художник у вірші "Намалюю вітер"?

Приклад запитання: От чьего имени ведётся рассказ “Точка?”

Приклад запитання: Хто є автором твору?

Приклад запитання: 1.Від чийого імені ведеться розповідь у творі?

Приклад запитання: Де відбувалися події в оповіданні "Мишкова каша"?

Приклад запитання: Хто є автором оповідання "Як складають вірші"?

Приклад запитання: Який урок був у учнів четвертим?

Приклад запитання: Кто автор произведения "Авгиева лаборатория"?

Приклад запитання: Твір В.Сухомлинського "Співуча пір'їнка" - це:

Приклад запитання: Куди потрапляє Аліса на початку подорожі?

Приклад запитання: На протяжении каких времён года происходят события, описанные в тексте?

Приклад запитання: Як звали письменника, який друкував свої твори під псевдонімом Льюїс Керролл?

Приклад запитання: Куди потрапляє Аліса на початку подорожі?

Приклад запитання: Хто автор казки "Гидке каченя"?

Приклад запитання: Як звали письменника, який друкував свої твори під псевдонімом Льюїс Керролл ?

Приклад запитання: Під якою назвою в 1928 році вийшов журнал "Барвінок"?

Приклад запитання: Хто приїхав в гості до хлопчика?

Приклад запитання: Хто герої цієї казки? 

Приклад запитання: Хто є автором вірша "Консультант"?

Приклад запитання: Оксана Караванська, "Вишиванка" У багатьох українських родинах вишиванка передається від покоління до покоління. І в тебе, можливо, є сорочка, яку ти успадкувала від мами, а твоя мама — від своєї мами, твоєї бабці, а бабця — від своєї мами... Якщо ж такої родинної історії в тебе нема, її можеш започаткувати ти!Вишиванка, що є родинною реліквією, зазвичай вишита вручну. Важливо знати, хто саме вишивав цю сорочку, бо вона здатна роками зберігати в собі енергетику, яку заклала вишивальниця. Добра енергетика вишиванки буде тобі оберегом.У давнину найбільшою цінністю було мати таку вишиванку, якої нема ні в кого. Тому жінки й вигадували все нові й нові узори та орнаменти. А також додавали все більше барв. Багатство і поєднання кольорів робило вишиванку унікальною.Традиційна українська вишиванка буває різною. Особливості техніки вишивання залежать від регіону, в якому народилася сорочка. В Україні таких регіонів понад п’ятнадцять. Ось найколоритніші з автентичних вишивок: ГуцульськаТака вишиванка рясно зашита, має геометричний рисунок. А ще в ній обов’язково є помаранчева барва. БуковинськаЦі сорочки вирізняються квітковими мотивами. Вони теж рясно зашиті. До того ж їх часто вишивають бісером. БойківськаНайпоширеніші мотиви таких вишиванок — квіткові й рослинні. Вишивка найбільше нагадує природні лінії. ПодільськаЦе важкі, найрясніше зашиті сорочки. Вирізняє їх діагональна смужка. Зазвичай їх зашивають вовною, що додає подільській вишиванці об’єму. А ваги додають бісер і пацьо́рки*1. ПолтавськаОсобливість сорочок цього регіону — вишивка білим по білому. Цю виняткову техніку часто підкреслюють мережкою. Такі вишиванки — легкі й повітряні.Чорно-червона вишивка набула популярності тоді, коли кольорові нитки були дефіцитом і жінки вишивали сорочки тими нитками, які мали, — найчастіше червоними та чорними. Такі вишиванки стали настільки поширеними, що втратили свою унікальність.Щоб вишиванка мала сучасний вигляд, не завжди варто доповнювати її іншими елементами класичного українського строю — коралями, кра́йкою *2, віночком тощо.Варто мати не лише родинну вишиванку, яку одягаєш переважно на великі свята, а й ще одну — сучасну. Це дуже модно! Тому це може бути машинна вишивка або ж «вишиваний» принт *3.Вишиванка дуже пасує до джинсів. Це так по-сучасному!За свідченням давньогрецького історика Геродота, вишивкою був прикрашений ще одяг скіфів (VII – III ст. до н. е.).Продовж речення.Із покоління в покоління в багатьох українських родинах передається . . .

Приклад запитання: Перші бувають останніми, останні — першимиУкраїнська народна казка ЗакарпаттяВ одному дуже далекому царстві жив собі цар, який посилав у місто своїх слуг, аби ті розповідали йому, що говорять люди між собою. Якось один слуга приходить і розповідає, як один чоловік бідкався, що важко живеться, потім сказав такі слова: «Перші бувають останніми, останні — першими».Цареві, що сидів у золотому стільці й слухав слугу, слова ці дуже не полюбились. «Як то може бути? — думає цар. — Перші бувають останніми? Виходить, я, цар, перший чоловік в моїй державі, можу бути останнім? А якийсь останній жебрак першим?»Цар дав наказ привести того бідного чоловіка до себе й каже йому:— Яку це ти говориш дурницю, що перші бувають останніми, а останні — першими?! Я себе вважаю першим чоловіком і таким залишуся!..— Пресвітлий царю! Не я вигадав ці слова. Це таке прислів’я. Люди так говорять.Цар ще дужче розсердився і наказав ставити шибеницю для того чоловіка.Рано за наказом царя зійшлися урядовці, пани при дворі, весь народ, щоб усі дивилися й бачили смерть відчайдушного бідняка.Неждано-негадано перед царськими палатами з’явився невідомий посланець. Сказав цареві:— Пресвітлий царю! Сюди їдуть високі гості з сусідніх королівств, високоповажні королі, герцоги й графи! Вони просять тебе на полювання, збирайся з ними!Цар подумав: «Шибениця не втече. Тому чоловікові кінець вчиню, коли вернуся з полювання».Наказав сідлати коня і рушив у дорогу, до темних лісів. Зустрілися царі там, де три держави сходилися.Поставали один від одного на сто кроків і почали полювання.Наш цар побачив оленя. Та олень наче нездоровий, бо весь час стає, не годен тікати. Цар женеться за оленем на коні, хоче його піймати живим, не стріляє в нього. Та олень трохи постоїть, а потім знову втече. Так цар гнався за оленем, доки не потрапив до густого невідомого лісу. Інші мисливці залишилися далеко позаду. Женучись все далі, далі за оленем, цар заблудив у лісі, а олень зник з очей.Далі цар на коні їхати не міг, бо хаща густа і сил багато втратив. Скочив з сідла на землю й почав озиратися. Бачить: недалеко поточина з чистою холодною водою.— Я покупаюся в тому потоці, повернеться до мене сила і поїду далі шукати! — сказав цар і прив’язав коня до дерева. Зняв із себе одяг до нитки й — до води.Коли освіжився, викупався, вибрався на берег, де залишив одежу й коня. Дивиться: ні одягу, ні коня нема.— Що за халепа? Ба, хто взяв плаття й коня? Кинувся цар до лісу, в гущавину, бігає, шукає, оглядає все довкола, а ніде нічого.— Що тепер буде? Я залишився голий!Ганьба йти голому до людей, та й терня коле, рве тіло, комари кусають.Заховався цар під кущ й до вечора там просидів. Коли вже сутеніло, рушив у дорогу, щоб десь знайти людей і дістати від них одяг.Ходив цар по лісу цілу ніч, а на зорі натрапив на хатчину, в якій жив лісний сторож.Без ганьби й сорому цар відчинив двері. Сторож і його жінка налякалися. Що то за голий чоловік вночі з’явився?— Що ти за один?— Та я ваш цар!Чоловік з лісу здивувався й розсердився:— Як смієш таке говорити? Наш цар голий, обідраний і брудний не ходить! Ти останній волоцюга, а не цар! Ти ходиш, людей лякаючи!Цар засоромився. З сльозами на очах почав просити-молити, щоб йому дали якийсь старий одяг, щоб міг показатися людям.Сторож і його жінка пошкодували мандрівника й кинули йому якогось рваного одягу.Цар одягнувся й переночував. А вранці встав, перекусив, подякував, відкланявся й пішов далі своїми дорогами. За якийсь час натрапив на ліс. Цілий день блудив лісом. Надвечір побачив хату, в якій майстрували клепки й бочки.Вклонився цар і просить:— Я ваш цар, зі мною сталася біда. Від мене вкрали коня. Вкрали й одяг. Допоможіть мені!Люди не повірили йому.— Ти сякий і такий! Як смієш називатися царем? Наш цар цур’ям не трусить і по світу не мандрує! Ти останній волоцюга!Вигнали з двору, ще мало й не побили.Іде лісом цар далі, блудить. Цілий день мандрував навмання, на вечір натрапив на лісопилку — тут пиляли дошки, бруси.Вклонився цар:— Так і так, — розповідає. — Я ваш цар, — каже. — Зі мною сталася отака пригода. Вкрали від мене коня й одяг...— Як ти смієш називатися царем? — закричали на нього люди. — Зараз ми тебе зв’яжемо і передамо жандармам! Ти, лайдаку, неробо, світовику пустий! Забирайся звідси, голодранцю, доки не пізно!Ледве не забили царя. Щастя його, що втік до лісу. Йде лісом далі, блудить, не знає, що чинити. Пощастило йому вибратися на широку долину, рясну на села.Пустився цар по селах. Що мав чинити? Помирати з голоду?Один пошкодував жебрака, дав йому кусень хліба, інші — жменю борошна, хтось — картоплі, ще хтось — молока.З села на село довго ходив наш цар у жебрачому одязі, доки нарешті добрався до столичного міста, де колись царював.На околиці міста цар ішов малого вуличкою. Дивиться і бачить: на кожному будинку прапор.— Чому стільки прапорів? Що це має означати?— Сьогодні будуть коронувати царя!— Якого царя? Я ваш цар!Люди розсміялися. Гадають собі: «Неборак не повного розуму!»Цар іде вулицями далі. Дійшов до головної площі. Дивиться: сила-силенна народу зібралася. А потім народ рушив.— Що за похід? — питає. — Куди люди зібралися?— На коронацію царя...— На яку коронацію? Я ваш цар! Чому обирають нового? Люди спершу посміялися з обідраного жебрака, потім взяли й добре набили. Щоб дурниць не молов.А похід пішов на підготовлене місце, а наш цар — обідраний, змучений, знесилений, побитий, сумний і зажурений — дивився здалека, як покоронували нового царя.Після коронації була велика гостина для панства і для бідняків. Покликали всіх нещасних, сліпих і глухих, німих і кривих, бездомних і калік.Сіла біднота за довжелезний, мало не тисячометровий стіл.Наблизився до столу й наш цар. Не смів сідати відразу, довго придивлявся, доки сів на самому кінці.Почали слуги носити страви, напої. Ці, що перші за столом, їдять, п’ють, веселяться, а до царя ні страва, ні напій не доходять — сидить він останнім.Після гостини новий цар набрав повні кишені дрібних грошей і почав ділити бідним. Іде цар спершу одним боком стола, кладе кожному мізеракові дрібну монету до руки, потім іде другим боком. Та коли прийшов до кінця столу, в кишенях нічого не залишилося.— О, ти, останній нещаснику! — каже новий цар старому цареві. — Тобі не вистачило. Та не журися! Через три роки знову буде така гостина. Закличемо всіх бідняків. Приходь і ти, дістанеш свій подарунок.Гостина розійшлася. Цар-жебрак пішов по селах і живився тим, що люди кидали йому в торбу.Минуло три роки. Настав день великої гостини в царському дворі. Посходилися бідняки, всі нещасні з усієї країни. Прийшов і блудний цар. Та на своє нещастя спізнився й знову мусив сісти в кінці столу.Їли, пили, веселилися. В кінці гостини цар знову ділив гроші, старому цареві знову не вистачило.— О, ти, останній нещаснику! До тебе знову не дійшло. Та не журися! Через три роки буде ще одна гостина. Прийди завчас, не спізнюйся, дістанеш від мене свій подарунок.Знову ходить цар по селах з жебрачою торбою на плечі. Рік за роком минув. Настав день гостини. Зібралося біля столів тисячі нещасних: сліпих і глухих, німих і кривих, бездомних і калік. Їдять, п’ють, веселяться.Після гостини цар знову ділив гроші між бідняками, і знову нашому цареві-жебракові не вистачило.— О, ти, останній нещаснику! Тобі й тепер не вистачило грошей. Не журися. Ходи за мною до моїх палат.І прийшли вони до царських палат.— Чи впізнаєш?— Де би ні! Та це моя палата! Колись я тут царював...— Ти погрішив, що не вірив словам: перші бувають останніми, останні — першими. Ще й невинного чоловіка хотів повісити. Пам’ятаєш?— Пам’ятаю!— А пригадуєш полювання, коли ти на коні гнався за оленем?— Добре пригадую.— Той олень — я був. Я тебе заманив до лісу, щоб ти не погубив невинного чоловіка. Тепер ти знаєш, що то нещастя і бідність. Сам на власній шкірі спробував. Тепер ти не забудеш тих золотих мудрих слів: перші бувають останніми, останні — першими.Чому цар залишився без одягу?

Приклад запитання: У якому стилі написано цей текст?

Приклад запитання: Обери дійових осіб твору.

Приклад запитання: Автор оповідання "Як ми до Генки ходили" є

Приклад запитання: Прочитай текст. Вишенька Жив собі на світі бідняк. І був у нього син Янош. Та такий ледачий був той Янош, такий лежень, що й розказати не можна. Цілісінький день лежить, з боку на бік перекидається. Скажеш зробити що-небудь — пальцем не поворухне, бровою не поведе. Якось сказав батько синові: — Ходім, сину, подивимось, що на білому світі робиться. І рушили вони в путь-дорогу. Ішли вони, йшли, і раптом бачить Янош: підкова лежить — корисна річ! Підняв би її Янош, та от біда — нагинатися ліньки. А батько його не полінувався — нагнувся, підкову підняв і заховав собі за пазуху. Незабаром прийшли вони в село. Зайшов батько до крамниці й дав крамареві підкову. — Ваша підкова коштує цілий гріш! — сказав крамар і дав біднякові монету. Пішли вони далі. А сонце високо в небі. Янош то на небо гляне, то навкруги роззирнеться — чи нема поблизу села або якої корчми. Уже й полудень настав, і обідати давно пора. Ох, як хочеться Яношу їсти, сил немає! Увійшли вони ще в одне село. Ідуть вулицею. По боках — хати, а на них стирчать димарі, мов вартові. Зрадів Янош! Та, мабуть, рано ще було радіти: димарі стирчать, а диму над ними нема. Всі вже пообідали. Зрозумів бідаха Янош, що піде він звідси, облизня впіймавши. Сумний ішов він селом, навіть на перехожих не дивився. Раптом на базарному майдані побачив Янош віз із вишнями. — Батьку, батьку! — загукав він. — Подивись-но, вишні! Адже гріш у тебе є? — Є, — сказав батько і підійшов до воза. Зрадів Янош, коли за гріш насипали їм цілу хустку ягід. Та рано ще було радіти: батько зав’язав хустку вузликом і пішов далі. Поплентався за батьком і Янош. Жде не діждеться, коли посідають вони під деревом, у затишку, та досхочу наїдяться вишеньок. А батько мовчить і йде далі. От зійшли вони зі шляху. Пішли чистим полем: навкруги трава й квіти. Ішов-ішов Янош за батьком, раптом бачить: упала вишенька на траву, лежить у зеленій траві, виблискує. Янош нагнувся, схопив вишеньку — і до рота. Ой, до чого ж добра! Соковита, м’ясиста, запашна! Дивиться — знову вишенька упала на траву. Знову нагнувся Янош, підняв її й з’їв. А старий іде-йде мовчки та ненароком і кине з хустки крізь дірочку вишеньку на траву. Одну загубить, другу, третю... Янош усі ягоди з’їв. Трохи перебив голод. Тоді батько озирнувсь на нього та й каже: — Бачиш, синку, тобі ліньки було раз нагнутися за підковою, а довелося дев’яносто дев’ять разів нагинатися, вклоняючись кожній вишеньці. Отак воно завжди буває з ледарями.З угорського фольклоруВизнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Прочитай"ЯК Я СТАВ ВІДМІННИКОМ" О. БусенкоЯ не вірю ні в які чудеса. На відміну від моєї сусідки по парті Каті Мишки. Вона навіть вважає, що й сама вміє трохи чаклувати. Звісно, я до цього ставлюся скептично. Але помічав, що коли Катя не хоче, щоб її викликали до дошки, вона щось шепоче собі, і її не викликають. Якось Катя сказала мені:- Півнику (прізвище у мене таке), хочеш одержати одинадцять балів з української мови?- Я реаліст, - відповів їй, - тому про таке й не мрію.- А якщо я тобі допоможу? - не вгавала Мишка.- Почаклуєш? - запитав я.- Авжеж, тільки ти повинен виконати усі мої умови. І якщо у твоєму щоденнику з'явиться одинадцятка, то віддаси мені свій брелок для ключів.Я погодився. Бо впевнений, що швидше вся школа ходитиме на головах, ніж Леся Степанівна виведе в журналі навпроти мого прізвища одинадцять. Мишка загадала мені на завтра вивчити параграф 27 і розповісти їй. Наступного дня після уроків вона прискіпливо питала мене, ще й диктант примусила написати. А в п'ятницю був урок української мови. Я, чесно кажучи, хвилювався і не насмілювався підняти руку. Допомогла Катя, вона весь час штовхала мене в бік, аж поки Леся Степанізна не запитала її:- Мишко, ти хочеш до дошки?- Ні, це не я, а Півник хоче.- Ну що, Півнику, йди відповідай, - сказала вчителька. І я пішов. Коли я розповідав, Леся Степанівна здивовано дивилася на мене. Потім сказала:- Півнику, я приємно вражена і з задоволенням ставлю тобі одинадцять балів. Коли я сів за парту, Мишка одразу ж прошепотіла:-  Віддавай брелок, ти обіцяв.А я не сперечався.Через кілька днів Мишка знову запитала мене:- Одинадцять балів з історії хочеш?- Це теж можливо? - засумнівався я.- Авжеж! - відповіла Мишка впевнено.І все повторилося. Я вивчив параграф з історії. Мишка перевірила, я одержав гарну оцінку. А потім почав отримувати одинадцятку за одинадцяткою.Довелося віддати Мишці свій рожевий фломастер, гумку і ще багато чого. Зате в наступній чверті я став відмінником.У чаклунство я не вірю, але пояснити те, що сталося, не можу. Спробуйте ви.Визнач жанр прочитаного твору.

Приклад запитання: Яке найбільше бажання мала Кларибель?

Приклад запитання: Коли в Україні почали святкувати День матері?

Приклад запитання: Справжнє ім*я Льюїса Керролла

Приклад запитання: Яку назву має птах зі співучої пір’їнкою з казки В. Сухомлинського "Співуча пір’їнка"?